Читати книгу - "Колгосп тварин"

відповів Сніжок. — Ми не маємо можливості виробляти цукор на фермі. Але тобі не потрібен цукор — ти їстимеш досхочу вівса й сіна.

— А можна буде, як колись, носити стрічки у гриві? — цікавилася Моллі.

— Товаришко, — відповідав Сніжок, — стрічки, які тебе так обходять, є ознакою рабства. Невже ти не розумієш, що свобода куди дорожча за стрічки?

Моллі погоджувалась, але в її голосі не вчувалося глибокого переконання.

Боротьба свиней ставала все важчою — тепер їм доводилося спростовувати брехню, яку поширював ручний ворон Мойсей. Улюбленець Джонса, він був нишпоркою і пліткарем, а також кмітливим промовцем. Він доводив, що існує блаженна країна, що називалася Цукерковою Горою, куди після смерті потрапляють усі тварини. Вона була десь на небі, у захмар’ї, казав Мойсей. На Цукерковій Горі сім днів на тиждень неділя, і цілий рік росте конюшина. А цукор-рафінад і тістечка ростуть просто на живоплоті. Тварини не любили Мойсея, бо він лише байдикував та базікав. Але були й такі, що вірили в його небилиці, тож свиням коштувало неабияких зусиль переконувати їх, що ніякої Цукеркової Гори не існує.

Найвідданішими послідовниками Тваринізму були коні Боксер і Конюшинка. Вони обоє були не надто спритними у справах, які потребували розуму, але, визнавши свиней за своїх проводирів, вони приймали все, що ті їм говорили, на простих життєвих прикладах переконували в цьому інших. Вони брали незмінну участь у таємних зборах у хліві й виступали заспівувачами «Тварин Англії», пісні, якою завжди завершувалися збори.

Та Повстання відбулося значно швидше й легше, аніж будь-хто сподівався. В минулі роки містер Джонс був хоч і безжалісний, зате вправний господар, але й для нього настали лихі часи. Програвши на суді гроші, він втратив завзяття і запив ще більше, ніж доти. Цілими днями сидів на кухні в дерев’яному кріслі з високою спинкою, читав газети, пив і час від часу годував Мойсея крихтами хліба, намоченими у пиві. Його наймити ледацювали й дурили його, поля заростали бур’яном, дах на будівлях протікав, живопліт стояв занедбаний, а тварини не доглянуті.

Почався червень, наставала косовиця. На день Літнього сонцестояння, в суботу, містер Джонс вирушив у Віллінґдон і так нажлуктився у пивничці «Червоний Лев», що повернувся аж у неділю опівдні. Наймити зранку подоїли корів і подалися полювати зайців, і пальцем не ворухнувши, щоб нагодувати живність. Удома містер Джонс одразу впав у вітальні на диван та й заснув, накривши обличчя «Світовими новинами», тож тварини стояли голодні аж до вечора. І вони не витримали. Одна корова виламала рогами двері комори, й тварини допалися до засіків. Саме тоді й прокинувся містер Джонс. За мить він і ще четверо наймитів уже щосили шмагали корів, розганяючи їх. Це виявилося останньою краплею. Без зайвих слів, усі як один, кинулися на своїх катів. Несподівано містер Джонс та його робітники опинилися в гущі тварин, що брикалися і штрикали їх рогами. Ситуація остаточно вийшла з-під контролю. Ніхто ще не бачив, аби тварини так поводилися. Тож їх до смерті налякало це несподіване повстання тварин, яких вони досі лупцювали й над якими знущалися, як хотіли. Вже за хвилину-другу вони перестали відбиватися і кинулися навтьоки. Усі п’ятеро щодуху помчали дорогою, що вела до мощеного шляху. За ними переможно мчали тварини.

Місіс Джонс визирнула з вікна спальні й побачила, що діється. Поспіхом вкинула до торби дещо з пожитків і нишком вислизнула з ферми. Мойсей зірвався з жердини і, голосно каркаючи, полетів за нею. Тим часом тварини вигнали Джонса та його челядь на мощений шлях і з брязкотом зачинили за ними браму на всі п’ять засувів. Отак не встигли ще тварини до пуття осмислили все, що сталося, а Повстання вже успішно завершилося: Джонса вигнано, і ферма «Садиба» стала їхньою.

Спочатку тварини не могли повірити своєму щастю. Перше, що вони зробили, це всі гуртом промчали вздовж огорожі, що обносила ферму, наче остаточно впевнюючись, чи не зачаїлася де бодай одна людина. Потім промчали назад, до будівель, змітаючи останні сліди ненависного Джонсового панування. Вдерлися до збруярні в глибині стаєнь: вудила, кільця до носа, ланцюги для псів, безжальні ножі, якими містер Джонс колов поросят і ягнят, — усе це було пожбурено на дно колодязя. Віжки, вуздечки, шори, принизливі шаньки кинули у багаття з мотлоху, що палало посеред двору. Туди ж полетіли й батоги. Тварини стрибали у захваті, дивлячись, як полум’я поглинає батоги. Сніжок і собі жбурнув у вогнище стрічки, якими прикрашали кінські гриви й хвости в ярмаркові дні.

— Стрічки, — заявив він, — належать до одягу, а це ознака людини. Тварини не повинні в них ходити.

Тоді й Боксер приніс невеличкий солом’яний бриль, який носив улітку, щоб мухи не сідали на вуха, й люто жбурнув його у вогонь.

Невдовзі було знищене все, що нагадувало про містера Джонса. Потім Наполеон повів їх до комори й видав кожному подвійну порцію зерна, а псам по два бісквіти. Потім вони сім разів поспіль від початку до кінця проспівали «Тварин Англії», після чого повкладалися на ніч і спали так, як ще ніколи у житті.

Вони, як і колись, прокинулися вдосвіта, але згадавши про славну перемогу, дружно побігли на пасовисько. За пасовиськом здіймався пагорб, звідки як на долоні було видно більшу частину ферми. Тварини піднялися на нього й стали милуватися краєвидом у прозорому ранковому світлі. Так, тепер це все належало їм — скільки сягало око! Захмелілі від цього, вони у захваті без упину пританцьовували і високо підстрибували. Качалися по росі, запихалися солодкою свіжою травою, рили чорну масну землю і вдихали її терпкі пахощі. Потім обстежили ферму, оглядаючи в німому зачудуванні орні поля, луки, сад, ставок, гай, так наче ніколи досі не бачили; їм не вірилося, що тепер це все справді належить їм.

Потім вони рушили до господарських будівель і нерішуче спинилися перед будинком. Тепер він належав їм, проте вони не насмілювалися зайти досередини. Однак за хвилю Сніжок і Наполеон рішуче штовхнули двері, і ті відчинилися. Тварини вервечкою зайшли, пильнуючи, аби чогось не зламати. Навшпиньки переходили з кімнати в кімнату, перемовлялися лише пошепки, з побожним острахом дивилися на неймовірну розкіш: ліжка з перинами, дзеркала, лежак з конячого ворсу, брюссельський килим, літографія королеви Вікторії над каміном у вітальні. Вже коли спускалися сходами, хтось завважив, що немає Моллі. Кілька тварин повернулися в дім і знайшли її у найкращій спальні. Взявши з трюмо місіс Джонс блакитну стрічку й