Читати книжки он-лайн » Детективи 🔍🕵️‍♂️🔪 » Кар'єра лиходія, Джоан Роулінг

Читати книгу - "Кар'єра лиходія, Джоан Роулінг"

90
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 4 5 6 ... 132
Перейти на сторінку:
спитав Страйк.— І скільки з них має звичку розсилати шматки тіл?

— Як ти в біса зав’язався з Корешем?

— Спільна операція з відділом наркоконтролю у 2008 році. Накрили мережу наркоторгівців.

— Це тоді він сів?

— Саме так.

— Чорт,— мовив Вордл.— Та це ж воно, та? Той хлоп — довбаний вар’ят, щойно вийшов, знає половину лондонських повій. Треба прочесати Темзу — там і знайдемо те, що від неї лишилося.

— Так, але я давав свідчення анонімно. Він не мав навіть знати, що то був я.

— У них свої канали,— відповів Вордл.— Гаринґейський злочинний синдикат — то чисто мафія. Ти ж чув, що він відіслав Герфорду Елі прутень Ієна Бевіна?

— Так, чув,— кивнув Страйк.

— А пісня тут до чого? Про той врожай... що там було?

— Оце мене й непокоїть,— повільно відповів Страйк.— Як на Кореша, це дуже тонко — а отже, я не можу не думати про ще трьох підозрюваних.

4

Four winds at the Four Winds Bar, Two doors locked and windows barred, One door left to take you in, The other one just mirrors it...

Blue Oyster Cult, “Astronomy”[3]

— Ти знаєш чотирьох людей, які могли надіслати відрізану ногу? Аж чотирьох?

У дзеркалі біля раковини, над якою він голився, Страйк бачив відображення переляканого обличчя Робін. Поліція нарешті забрала ногу, Страйк оголосив, що на сьогодні робота відкладається, і Робін сиділа за пластиковим столом у нього в кухні-вітальні, колисаючи в долонях чашку з чаєм.

— Правду кажучи,— відповів Страйк і провів по щетині на підборідді,— гадаю, їх лише троє. Можливо, я неправильно зробив, що сказав Вордлу про Маллі.

— Чому?

Страйк розповів Робін історію свого недовгого знайомства з професійним лиходієм, який почасти завдячував своїм останнім строком у в’язниці його, Страйка, свідченням.

— ...тож тепер Вордл вважає, що Гаринґейський злочинний синдикат дізнався про мене, але мене невдовзі по тому відпровадили в Ірак, і я не чув, щоб особу спецроза колись розкривали через свідчення в суді. Та й текст пісні — це не стиль Кореша. Він не любитель витребеньок.

— Але він раніше відрізав у вбитих людей частини тіла? — спитала Робін.

— Один випадок знаю — але не забувай, той, хто це зробив, не обов’язково вбивця,— відступив Страйк.— Ногу могли відрізати у вже наявного трупа. Може, в лікарні добули. Вордл перевірить усі версії. Ми небагацько знаємо, поки немає даних судмедекспертизи.

Про ще один страшний варіант — що ногу відрізали у ще живої людини — він вирішив не казати.

Виникла пауза. Страйк промив лезо над кухонною раковиною, а Робін задумано визирнула у вікно.

— Ну, ти мусив розповісти Вордлу про Маллі,— сказала вона, розвертаючись до Страйка; той перехопив її погляд у дзеркалі.— Якщо він справді уже комусь надсилав... а що, власне, він надсилав? — спитала вона трохи знервовано.

— Прутень,— відповів Страйк. Умився, насухо витер обличчя рушником, тоді провадив: — Так, може, твоя правда. Але що більше я про це думаю, то менше вірю, що то він... За хвильку повернуся — треба вдягнути іншу сорочку. Я від цієї відірвав два ґудзики, коли почув твій крик.

— Пробач,— мовила Робін, а Страйк зник у спальні. Відпивши трохи чаю, Робін окинула поглядом приміщення, в якому сиділа. Це вперше вона зайшла до квартири Страйка на горищі. Раніше максимум стукала у двері, щоб передати щось або — коли роботи було багато, а сну обмаль — збудити його. Кухня-вітальня була тісна, але охайна. Майже без проявів особистих смаків: різні чашки, дешевий рушник біля конфорки; жодних фото, жодних оздоб, крім намальованого дитячою рукою солдата, прикріпленого на дверцята підвісної шафки.

— Хто це намалював? — спитала Робін, коли Страйк повернувся в чистій сорочці.

— Мій небіж Джек. Він мене чомусь любить.

— Та не прикидайся.

— Не прикидаюсь. Я не вмію спілкуватися з дітьми.

— Отже, ти знайомий з трьома людьми, здатними...— знову почала Робін.

— Я хочу випити,— сказав Страйк.— Ходімо до «Тоттенгему».

Дорогою поговорити не було можливості — в ямі на дорозі й досі торохкотів відбійник, але робітники у флуоресцентних куртках не наважилися гукати та свистіти до Робін, коли поруч ступав Страйк. Нарешті дійшли до місцевого пабу, який полюбив Страйк. Тут були химерні позолочені дзеркала, панелі темного дерева на стінах, блискучі мідні крани для пива, мозаїчне скляне склепіння і пустотливі красуні пензля Фелікса де Йонга.

Страйк замовив пінту темного. Робін, якій геть не хотілося алкоголю,— каву.

— Отже? — мовила вона, коли детектив повернувся за високий столик під склепінням.— Хто ці троє?

— Це все може бути пальцем у небо, не забувай,— застеріг Страйк і випив пива.

— Та гаразд,— відповіла Робін.— Хто вони?

— Збочені істоти, які мають усі підстави ненавидіти мене до печінок.

В уяві Страйка на нього дивилася дванадцятирічна дівчинка в окулярах і зі шрамом на нозі. На правій чи ні? Він не міг пригадати.

«Господи Ісусе, тільки б не вона...»

— Хто? — знову спитала Робін, якій уривався терпець.

— Двоє — армійські,— відповів Страйк, потираючи щетину на підборідді.— Обидва достатньо божевільні й жорстокі, щоб... щоб...

Йому не дало договорити могутнє нестримне позіхання. Робін зачекала, коли повернеться зв’язна мова, а сама подумала: чи не з подружкою він учора зустрічався? Елін була колишня скрипалька, нині радіоведуча: прегарна нордична білявка, на погляд Робін, схожа на Сару Шедлок, тільки вродливу. Мабуть, саме тому Елін їй не сподобалася з першого погляду. А ще — через те, що в присутності Робін називала її Страйковою секретаркою.

— Пробач,— вимовив Страйк.— Сидів допізна над паперами зі справи Хана. Геть ніякий.

Він глянув на годинник.

— Може, спустимося поїмо? Вмираю з голоду.

— За хвилину. Ще навіть не дванадцята. Я хочу знати, хто ті троє.

Страйк зітхнув.

— Гаразд,— мовив він, притишуючи голос, бо повз них якийсь чоловік пройшов до вбиральні.— Дональд Лейнг із Прикордонного полку короля.— Він знову пригадав тхорячі очиці, зосереджену ненависть, татуювання-троянду.— Я йому забезпечив довічне.

— Але потім...

— Амністія на десятому році,— відповів Страйк.— Випустили 2007-го. Лейнг тобі не якийсь навіженець — то тварина, розумна, хитра тварина. Соціопат — справжнісінький, як на мене. Я забезпечив йому довічне, коли взявся розслідувати таке, чого й торкатися не мав. Первісні звинувачення з нього мали зняти.

1 ... 4 5 6 ... 132
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кар'єра лиходія, Джоан Роулінг», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Кар'єра лиходія, Джоан Роулінг"