Читати книгу - "Знахар, Міхал Шьмеляк"

сама медсестра вручила йому результати, і її посмішка вже не була такою щирою, як раніше.

– Пан також має направлення до доктора Радзішевського, – сказала вона без жодних почуттів. – Він скаже вам, що робити далі.

На всі його спроби розпитати про деталі вона реагувала тим, що скеровувала його до спеціаліста. Тож він пішов. Лікар Радзішевський був більш прямолінійним і швидко пояснив, що це, ймовірно, гліома, це таке лайно, що чіпляється мозку і може бути злоякісним. Потрібні додаткові аналізи, можуть бути перші симптоми, такі як запаморочення або блювота, і ось рецепт. Купуйте, приймайте, а якщо ви віруюча людина, можете помолитися, чому б і ні. Ну, а сьогодні був день, коли всі можливі аналізи, які сильно напружували бюджет Національної служби охорони здоров'я, скінчилися, тепер мав би бути остаточний діагноз. Кшиштоф ковтав ліки, голова іноді йшла обертом. На щастя, його не нудило.

Він підвівся. За свої речі не хвилювався, про його куртку і рюкзак подбає дідусь Валентин, який не вийшов з черги, бо завбачливо нічого не пив у день візиту до лікарні, щоб не ходити до туалету. Іноді він просто вставав, робив кілька кроків, потім повертався на п'ятах і повертався на пластиковий стілець. "Я забув, що більше не курю", – казав він, після чого починав голосно кашляти. Насправді він кинув палити кілька тижнів тому, щойно лікар повідомив, що його легені щойно віддячили йому за сім десятиліть співпраці. Палити він почав, коли йому було тринадцять. "Такі часи, пане, такі часи", – казав він, витираючи сльози.

Кшисєк натиснув на ручку дверей і увійшов до кабінету. Він уже давно вештався всілякими приймальнями, ходив на процедури, рентген, томографи і хтозна-що ще. Він поволі наближався до кінця цього випробування, і сьогодні мав почути остаточний, безпомилковий і недвозначний діагноз. Це те, що йому пообіцяли. Для двадцятиоднорічного хлопця саме слово "діагноз" було незручним; замість того, щоб полірувати підлогу в приймальні, він мав би спорожняти пивні кухлі в сусідніх пивних.

Лікар, що сидів за різьбленим столом, робив усе можливе, щоб не захлинутися у власному поті. Це була героїчна боротьба, але заздалегідь приречена на поразку, рано чи пізно лікар повинен був скласти свою зброю у вигляді лляної хустки, якою він час від часу витирав чоло, бо всередині було дуже спекотно.

– Фахівці з ЄС зробили нам капітальний ремонт будівлі лікарні. – Він привітався з Кшиштофом, знову витираючи обличчя. – Така сучасна технологія, опалення не потрібне, щось там сидить у стінах і нібито влітку охолоджує, взимку гріє. Чудо техніки, матері їхній грець. Мабуть, вони не врахували глобальне потепління. Уяву інженера з ЄС переростає факт, що в Польщі в січні може бути плюсова температура.

Кшисєк злегка посміхнувся, бо було зрозуміло, що лікар хотів зробити більш соковиту заяву про екологічне будівництво. При цьому повільно роздягався, оскільки в кабінеті доктора Едварда Радзішевського було, мабуть, близько тридцяти градусів. На вулиці було близько десяти.

– Злодії... – пробурмотів лікар. Кшисєку навіть стало його шкода. Він саме збирався віддати пацієнтові результати аналізів, і вони, напевно, були не надто радісними. Та й як можна сказати пацієнтові, що у нього рак, коли ти весь вкритий потом? Це недоречно.

– Присядьте.

– Лікарю, що ви знайшли? – він нарешті запитав, бо хотів покінчити з цим.

– Як ви себе почуваєте?

– Чудово, – чесно відповів він.

Це було найгірше, він, мабуть, був смертельно хворий, а почувався дуже добре.

– Чудово. Що ж, це чудово.

– Скоро може бути гірше.

– Гм... – буркнув доктор Радзішевський. – Як ви знаєте, ми провели повний комплекс обстежень, навіть додатковий. Так буває, коли підозрюють рак у молодих людей, – почав лікар, ніби просто не міг сказати, що і як. Так, ніби оточення вердикту банальностями пом'якшило б удар. Ніби кат став над засудженим і оголосив: "Братику, у мене погані новини, мені дуже шкода, що доля звела нас так, і одразу ж розлучила в той день, коли ми могли б розпочати щось нове і прекрасне. Пробач мені, але я зараз відрубаю тобі голову!".

– Пане лікарю, скажіть мені, що і як, бо нас тут зараз підсмажать за рахунок Європейської Спільноти, – кинув Кшисєк крізь стиснуте горло.

Він обіцяв собі, що буде спокійним і бадьорим до самого кінця, але, здається, не погодився зі своїми литками і руками, бо вони тремтіли і не мали наміру зупинятися. Просто нерви. Йому все це набридло. І справа не в суїцидальних думках, а в тому, що сидячи в приймальних, дивлячись в очі тим людям, з якими жорстоко обійшлася доля, він запитував себе "чому я?". У лікарняних коридорах він, мабуть, вислухав сотні різних історій про хвороби, в яких завжди йшлося про невмілого лікаря, який не хотів або не прийняв свого покликання. І все це зазвичай цитувалося священною літанією кожної польської приймальні: "Господи, щоб хворіти, це ж треба мати здоров'я".

– Так от, до справи. Я підтверджую свій початковий діагноз. Гліома під лобовою часткою мозку. Неоперабельна. – Лікар подивився на Кшиштофа з-під окулярів і знову потер лоба. – Звичайно, ви маєте право звернутися до іншого лікаря, я б навіть рекомендував це зробити. Йдеться не про віру чи довіру до мене, а про ваш внутрішній спокій. У вас є результати аналізів, їх завжди можна перездати.

У що не можна було не вірити. Перед прізвищем доктора Едварда Радзішевського було стільки абревіатур, що голова йшла обертом. Поки лікар обговорював результат, представляв можливі варіанти, думки Кшиштофа були десь далеко. Його це все якось не шокувало, він був достатньо підготовлений до цього. Єдина проблема полягала в тому, як сказати батькам. Він ще не говорив їм про хворобу. Спокійно навчався у Варшаві, тому вони навіть не знали, що з ним відбувається. Єдине, що він виокремив з потоку слів, це те, що йому залишилося жити близько півроку. Решта – з Божою поміччю, бо медицина дати не може.

– І ще одне, – сказав лікар зміненим тоном, ніби попереджаючи, але в будь-якому разі виводячи Кшисєка зі стану замріяності, поєднаної із заціпенінням.

– Так?

– Не знаю, як це сказати, але мушу. Звичайно, це ніби виходить за межі моєї компетенції, але совість вимагає, щоб я тебе поінформував, я б навіть сказав, попередив.

– Слухаю.

– Я хотів би застерегти вас щодо нетрадиційних методів лікування. Є багато шарлатанів, які обіцяють чудеса. Якби існували