Читати книгу - "Моя прабабця Катирина, Eugenio Romany"

перші ж місяці бойових дій, і в неї був великий досвід спілкування з владою як австрійською, так і Російської імперії…

‒ Доведеться йти до батька. Він же в нас війт і у нього печатка є!

У цих словах промайнула гордість. Я не знав, як у прабабці склалися відносини з батьком після його нового одруження. Не просто ж так він виділив дочці та зятю окреме господарство. Але, очевидно, це було мудре селянське рішення, адже, наскільки я зрозумів з дідових оповідей, молода дружина була не набагато старшою від дочки. Пам’ятаю, що дідо згадував свого вуйка з Гандзьохів (так прозивали дітей від Гандзі ‒ другої дідової дружини), як свого соратника в діяльності Просвіти ‒ культурної української організації у Польщі у міжвоєнний період.

‒ Ви поки напишіть Антону, а я до тата піду, ‒ з цими словами вона підійшла до креденця, майже до верху наповненого листами та якимось іншими паперами, і витягла з верхньої шухляди два листки сіруватого паперу. ‒ Чорнило та ручку діставайте самі.

Вона показала мені рукою на верхню кришку, де біліла фаянсовим боком непроливайка. По тому натягнула на шиті валянки чорні кальоші і, накинувши на плечі товсту вовняну хустку, вийшла до сіней. В моїй голові майнула нотка переживання, що родичка мені не повірила і побігла за допомогою, але цю думку я відразу відкинув. Ніколи розумна жінка (а, судячи з усього я мав справу саме з розумною жінкою) не залишить своїх дітей, посапування та бормотання яких я чув через привіткриті двері світлиці, напризволяще на небезпечного чужака. А якщо б їй потрібна була допомога, значить, саме таким вона б мене вважала.

Шкрябати папір сторічною чорнильною ручкою я не став. Добре, що у чисельних кишенях мого камуфляжа знайшлася і кулькова ручка і столярський олівець. Я вибрав ручку, нехай якість письма теж свідчить, що до моїх слів слід поставитися серйозно. «Шановний пане Антін! Пані Катирина Вам роповість про обставини мого дивного появлення в її домі. Єдине, що я Вас прошу з усією серйозністю поставитися до моїх слів. Ввечері 14 жовтня під час вистави в Народному домі на учасників та глядачів нападе банда поляків із Чернилева Мазовецького. Під час бійки одному з артистів виб’ють око. Прошу Вас врахувати цю інформацію для посилення охорони цього дійства. Я не знаю, з якою місією пан Бог направив мене сюди. Я не ангел і не посланець Божий, і не претендую ніяким чином на цю роль, але погодьтеся зі мною: ніщо на світі не відвувається без Його відома. А значить Йому потрібно було відкрити для мене цей шлях. Зранку я збираюся відправитися до Львова. Головні події найближчих місяців розвиватимуться саме там, і я постараюся направити їх у більш сприятливе для нашого народу русло. Проте час непевний, і в дорозі зі мною може трапитися різне, від випадковостей ніхто не застрахований. Тому я хочу поділитися з Вами інформацією, якою володію. А вже Ваша справа, як Ви її використаєте. Першого листопада в Львові та у інших містах Галичини усуси візьмуть владу в свої руки і проголосять створення Західноукраїнської держави. Поляки, які чекають приїзду Ліквідаційної комісії з надією на мирну передачу наших земель Польщі, будуть захоплені цією подією зненацька, але вже під вечір піднімуть повстання та наступного дня відіб’ють у нас вокзал, товарну станцію, склади зброї та продовольства. Це дасть їм можливість озброїти три тисячі своїх бойовиків. У західній та південно-західній частинах міста вони розвернуть свої мобілізаційні пункти. Проте, якщо у Львові при більш швидких і рішучих діях з нашого боку, а також, якщо відразу відмовитися від розміщення у цьому місті державних установ і відволікання значної частини військових підрозділів на їх охорону, ситуацію можна переломити на нашу користь, то ситуація з Перемишлем стане справжньою катастрофою. Хоча 3-го листопада озброєним селянам із наближених сіл вдасться розігнати польську міліцію і заарештувати генерала Пухальского та більше ніж сотню офіцерів та легіонерів, нам не вдасться достатньо посилити свої позиції, і, найголовніше, підірвати залізничний міст. Десятого листопада до міста підійдуть дві тисячі польського регулярного війська і при підтримці бронепоїзда, бронемашин та перевазі в артилерії вони виб’ють наступного дня українські частини з міста. Звідси поляки зможуть організувати допомогу блокованим львівським повстанцям і це стане початком кінця ЗУНР. Без допомоги з корінної Польщі повстання у Львові приречене на поразку. Крім того, на складах австрійської армії знаходилася значна кількість амуніції та спорядження, яких нам так не вистачатиме. Втримавши Перемишль та локалізувавши львівське повстання, можна буде втримати польський фронт на лінії Керзона ‒ офіційно визнаній лінії етнічного розмежування в Галичині і таким чином добитися офіційного визнання як сусідніми країнами, так і країнами Антанти, що сильно охолодить воєвничий запал Польщі. В моїй історії ми майже пів року намагалися повернути собі втрачену столицю і на всіх переговорах при посередництві Антанти остання завжди приймала польський бік. Наші успіхи могли б змусити більше враховувати інтереси русинської держави. Звичайно, це зовсім не означає, що далі все піде відмінно. Під час війни усіх з усіма може статися всяке. Але кожен день, кожен тиждень та місяць нашої держави будуть її зміцнювати. Ми ‒ маленький народ і нам потрібно шукати друзів та союзників. І не тільки на Великій Україні. Потрібно спробувати налагодити відносини з Чехословаччиною, Литвою і, можливо,