Читати книгу - "Погода, яка змінила світ"

дна. На осушеній ділянці за греблею, в одному з так званих польдерів, розташоване, зокрема, й Алмере – одне з найбільших міст Нідерландів, яке налічує понад 200 000 жителів.

Кажуть, що величезні інвестиції в Афслютдейк окупилися за одну-єдину ніч у січні 1953 року, тоді потужний штормовий приплив заподіяв чималої шкоди країні. Проте дамба Афслютдейк вистояла перед тиском штормових хвиль і вберегла країну від іще більшої катастрофи.

Інша частина Нідерландів, навпаки, сильно постраждала від повені 1953 року. Точнісінько, як і у випадку із потопом святого Марцела 600 років тому, до масштабного руйнування призводить комбінація штормових вітрів, наднизького тиску повітря, який здіймає поверхню води, і високого припливу. Рівень води де-не-де на п’ять із половиною метрів перевищує нормальний показник.

Цього разу втрачено майже 2500 людських життів, серед них 1800 у Нідерландах, де не витримали кілька дамб, які захищали від Північного моря. Вода затоплює майже 1400 квадратних кілометрів. Десять відсотків орних земель країни опиняється під водою, помирає понад 30 000 тварин. Матеріальні збитки, враховуючи 47 000 понівечених або знищених будівель, оцінюються приблизно в один мільярд нідерландських гульденів. Також неабияк постраждали прибережні території Великої Британії, Західної Німеччини, Бельгії та Данії.

Повінь 1953 року спонукає Нідерланди й Велику Британію до значного посилення штормових бар’єрів і дамб для захисту від Північного моря. У Нідерландах розпочинається робота над проєктом «Дельта», який серед іншого передбачав і будівництво десятикілометрової дамби Остерсгельдекерінґ для захисту Зеландії. Цей штормовий бар’єр уважається найдовшим у своєму роді. Бар’єр Темзи, розташований у Східному Лондоні на однойменній річці, що здіймається на 20 метрів і завдовжки становить 520 метрів, також частково з’явився через повінь 1953 року.

Побудовою дамб не було покладено край проблемам. Море не збирається програвати боротьбу за землю, яку в нього забирають.

Видається, що в майбутньому Північне море матиме вдосталь можливостей для реваншу, особливо з огляду на танення льодовиків у Арктиці та Антарктиці, завдяки чому рівень моря підіймається дедалі швидше. Рано чи пізно з’явиться новий шторм такого ж масштабу, як і Потоплювач. Тоді вже майже 90-річна дамба Афслютдейк більше не зможе витримувати тиск, залишаючись у своїй сучасній формі. Це призведе до катастрофічних наслідків для людей, які проживають за дамбою. Усвідомлюючи це, нідерландська влада постановила у 2006 році посилити й вивершити Афслютдейк. Її шлюзи також поновлять. Кінцевою метою є спроможність греблі витримати шторм такої потуги, яка виникає лише раз на десять тисяч років.

Інженери знають, що настільки сильний потоп не вдасться стримати сповна. Вертикальна стіна може просто зламатися під тиском води, й море чимдуж рине на сушу. Саме тому зовнішній бік дамби дуже похилий. Це зроблено, аби штормові хвилі прокочувалися схилом і за потреби переливалися через дамбу. «Краще, щоб частина води перелилася через дамбу, аніж її прорвало б», – вважають інженери.

Зовнішній бік дамби також посилять величезними бетонними блоками, які утворять на її схилі симетричний візерунок. Форма блоків вагою 6500 кілограмів кожен, розроблена таким чином, щоб поглинати й зменшувати силу хвиль.

Робота над новою, посиленою, Афслютдейк почалася восени 2018 року й очікується, що вона буде завершена у 2022 році.

Отже, Амстердам добре влаштувався, вийшовши сухим із води (ха!). Але чим закінчилася історія про інше портове місто, Рунґгольт, зникле через потоп святого Марцела 1362 року? Це, очевидно, залишиться незбагненною таємницею. Проте, як уже сказано, більшість експертів принаймні визнають його існування. І якщо точна відповідь існує, то знайти її можна у Німеччині, на дні північно-фризького Ваттового моря, яке сьогодні внесене до Списку світової спадщини ЮНЕСКО. Кому кортить пірнути (знову ха!) у цю таємницю глибше, той може поїхати до узбережжя Шлезвіґ-Гольштейну й поглянути на місце, де, на думку більшості експертів, лежав Рунґгольт, поруч із теперішнім геліґом – Зюдфалем. Під час відливу можна (з дозволу адміністрації національного парку) прогулятися або проїхатися верхи багнистими рівнинами до місця, де зробили чимало археологічних відкриттів.

Ось тут, на припливно-відпливній рівнині неподалік Зюдфаля, житель Нордштранду Андреас Буш у 1921 році відкопав у багнюці залишки старих шлюзових воріт. Чоловік також знайшов сліди колодязів, полів, стежок і могил. Буш склав карту своїх знахідок, але більшість із них згодом зникли через постійний рух ртутеподібного мулу Ваттового моря.

З іншого боку, археологи досі щороку щось знаходять. Кому кортить дізнатися щось свіже про Рунґгольт, той може, наприклад, узяти участь у щорічних Днях Рунґгольта, які проводять на Нордштранді. Там відбуваються виставки, доповіді, презентації останніх результатів досліджень, а також археологічні екскурсії. Зовсім неподалік, на острові Пельворм, є Музей Рунґгольта, де охочі можуть познайомитися з історією регіону і знайденими впродовж років артефактами.

Якщо когось цікавлять середньовічні шторми й затонулі у них люди, рунґгольтські привиди залюбки поділяться відповідною інформацією. Якщо один-єдиний штормовий приплив може заподіяти такої шкоди середньовічній рідконаселеній Європі, якими ж тоді можуть стати наслідки у вельми перенаселеному світі з низькими прибережними районами й щільно забудованими й заселеними дельтами річок? Особливо з огляду на рівень моря, що підіймається: Міжурядова група експертів із питань змін клімату вважає, що всесвітній рівень моря може піднятися майже на метр до кінця століття. Такі обставини далекі від оптимальних для, наприклад, уже згаданого Бангладеш із його незахищеною позицією у дельті річки Ганг (і з його 164-мільйонним населенням, що проживає на площі, яка на половину менша за площу Фінляндії). Також по всьому світу посилюватиметься прибережна ерозія. Це дедалі більше загрожуватиме мангровим лісам і кораловим рифам, які й без того переживають скрутні часи.

Та, проте, це не означає, що зміни клімату принесуть більше штормів. Учені припускають, що кількість тропічних циклонів може навіть дещо зменшитися. Проте дедалі сильніші урагани, найімовірніше, почастішають і будуть іще потужнішими у поєднанні з постійним збільшенням кількості опадів. Це логічний наслідок вмісту в атмосфері все більшої кількості тепла і водяної пари, яка випаровується із дедалі тепліших океанів. Такі чинники забезпечують шторми енергією та зброєю, так би мовити.

Водночас шторми почнуть переміщатися повільніше. Дослідження, проведене американськими вченими у 2018 році, показує, що швидкість тропічних циклонів знизилася на десять відсотків у період з 1949 по 2016 рік. Інакше кажучи, шторми утворюватимуться далеко від місця ураження й тому спричинятимуть більші та згубніші повені. Простим прикладом є ураган Гарві у 2017 році, що повільно набирав сили і з якого лише за чотири дні випало 1300 мм води у деяких районах Техасу.

За такою ж логікою в Північній Європі можна також часом очікувати вітри з незвично сильними снігопадами, позаяк атмосфера містить більше вологи, ніж раніше, а хуртовини рухаються повільніше. Взагалі ми йдемо назустріч теплішим зимам, але Морозко ще має козир у рукаві.

Немає значення, про що ми