Читати книгу - "Крапель, Сергій Олексійович"

5

А ось і моя зупинка. Тролейбус тут повертає в інший бік. А мені треба скоріш виходити. А далі пішки, пішки.

Асфальт тут теж був вже майже сухий. Так сама, як і в нас танули бурульки. С дахів падали краплі талої води та дзвінко та весело співали свою весняну пісню. Це була крапель. І так  мені чудово було на душі. Серце моє співало разом з  крапелью. Я не йшов. Я летів наче на крилах. На крилах свого кохання.

Мені треба було пройти прямо по центральній вулиці метрів з триста. Потім звернути у правий бік. Там пройти одну зупинку. Перейти дорогу. Потім вже було невелике селище де і жила Влада.

Тільки до неї треба було ще йти і йти. Спочатку три вулиці вниз до самої річки. Потім звернути направо і там до упора. До самого-самого кінця. Бо їх будинок був самий крайній по вулиці. А далі вже нічого не було.

Я йшов собі на автоматі.. Мене вело моє серце. Я не звертав уваги на перехожих. Я поспішив до своєї коханої. Не знаю чи там мене дуже чекали та я вірив і сподівався, що мені будуть раді. І все в нас з Владою буде гаразд.

Ось вже і перший поворот. Там далі, на тому боці дороги за великими домами вже і селище де живе Влада.

Сонце сяяло. Крапель співала. Голосно розмовляли пташки. Вони теж, як і я раділи приходу весни. Вони, мабуть, зараз були закохані та казали своїм коханим про свої почуття.

Я поспішав. Я йшов не помічаючи нічого навколо себе. Чим ближче була ціль, тим більше радості мене переповняло.

Я швидко перейшов на той бік дороги. Ось ряди дев'ятиповерхівок. А за ними магазин. А за ним дорога, яка вела до оселища.

Вона була дуже розбита та брудна. Наче по ній на танках хтось тут їздив. І взагалі, як йти між одноповерхових будинків то картину тут зовсім інша. Таке відчуття, що весна ще сюди не дійшла. Може тут якось інакше гріло сонечко?

У дворах на голій землі ще лежало дуже багато брудного чорного снігу. З дахів звисали метрові бурульки, а по самій дорозі не можливо майже було пройти. Там було повно води, а під водою ще лежала крига. Якій контраст з тим, що я ось тільки бачив по усьому місту. Тут наче все було по іншому.

Та це ніяк не повіяло на мій піднесений настрій. Бо йти мені залишилися не дуже довго. Я рахував вулиці, щоб не пропустити потрібний мені поворот.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍