Читати книгу - "Історія світу. Минуле як дзеркало сьогодення, Терьє Тведт"

а згодом навчилися виготовляти глиняні глечики. Глеки виконували чимало функцій, у них можна було, наприклад, зберігати й носити воду, що було передумовою осілого штибу життя більших масштабів і різноманітнішого харчування, адже тепер щось можна було зварити.

Початок урбанізації й поява цивілізацій із поділом праці в кількох місцях на планеті приблизно 5000 років тому зумовлені вкрай продуктивним землеробством у цих районах. Перші цивілізації мали одну важливу спільну рису, на якій варто наголосити, щоб зрозуміти створювані громади, — ці громади ґрунтувалися на рільництві та штучному зрошуванні. Крім цього, вони мали й іншу спільну рису — географічну. Усі перші цивілізації виникли в незвично сухих, спекотних, а отже, часто непривітних районах, але вздовж великих річок з особливими фізичними якостями, як-от Євфрат і Тигр, Ніл та Інд. Ми поглянемо ближче на відносини, які склалися між цими першими суспільствами й головним ресурсом, навколо якого вони були організовані і який привів до того, що нашим дальнім пращурам вдалося змінити не лише природу навколо себе, а й себе та свій матеріальний і духовний світ.

  Шумер — межиріччя

Шумер як колиска цивілізації зоставався невідомим, доки його таємниці не викопали з піску. У другій половині ХІХ століття французькі та британські археологи вирушили до тогочасної Османської імперії — а сьогодні Іраку — на полювання за рештками з ассирійського періоду (прибл. 2000—1000 рр. до н.е). На рештки значно старішої цивілізації вони натрапили випадково. Доти мулу, що його Тигр і Євфрат принесли з турецьких гір, вдавалося приховувати слід часу. Коли Шумер відкопали та датували, відома людству історія радикально розширилася.

Є чимало теорій щодо походження шумерів. Одні вважають, що вони прийшли на ці землі із Західної або Центральної Азії, інші твердять, що вони втікали від кліматичних змін із Північної Африки. Згодом стало заведено вважати, що це були осілі селяни з Родючого півмісяця. Однак кліматичний чинник був визначальний; зміни клімату «проганяли» людей зі звичних місць життя. Через чимраз сухішу погоду осілим землеробам довелося переїхати зі своїми звичками та вміннями в регіон між річками Тигр і Євфрат. Із річками, що не пересихають цілий рік, можна було щонайменше не перейматися водою.

Шумери звали себе «чорноголовими», а «Шумер» як країна означає «край чорноголових». Населення Шумеру не було гомогенне, тож тут не йдеться про історію нації чи народу, а радше про історію регіону. Дотепний вислів про те, що історія починається в Шумері, лише підкреслює, яке епохальне те суспільство було в розвитку людства, але й водночас це перебільшення[16]. Історія насправді ніде не починається. Самі шумери мали минуле, і вони змішалися з людьми, що вже жили в тому регіоні, який вони зроблять історичним.

У сучасній, міській перспективі, де стабільний, помірний клімат вважають за передумову поступу та створення суспільства, те, що перші міські цивілізації виникли в одному з найнепривітніших регіонів із кліматичного погляду, здається парадоксом. Те, як давні греки назвали цей регіон, свідчить, що вони розуміли: тут місцевість — а отже, і розвиток суспільства — визначають не пустелі, а річки. Річ у тім, що за кілька тисяч років греки назвуть цей культурний регіон Месопотамією — «Межиріччя». Ця назва лише підкреслює, як дві великі річки позначалися на суспільному житті та долі людей.

  Бог-творець, що еякулює

Міфічно-релігійна легенда шумерів про створення світу додатково наголошує на фундаментальному значенні цих річок. Шумери вірили в бога-творця, Енкі (згодом Еа), який створив дві річки-сестри Тигр і Євфрат. Однак те, як він зробив світ придатним для життя людей, відрізняє його від богів у моністичних пустельних релігіях, які виникли в приблизно тому самому регіоні за кілька тисяч років. Якщо Бог сказав «Нехай буде світло!», то Енкі випорскнув сім’я:

«Батько Енкі, підвівши очі над Євфратом, устав, сповнений хіттю, неначе скажений бик, підняв пеніс, еякулював — і линула в Тигр вода. Він був немов дика корова, що гукає телят серед високої трави, у якій аж роїться скорпіонів. Тигр був поруч, як плідний бик. Піднявши пеніс, він приніс весільний подарунок. Тигр зрадів у серці, як великий, дикий бик, коли він народився […] Подарунком була вода, потоки води…» (з «Енкі та світоустрій»)[17].

Тож уявлення шумерів про природу та релігію уможливлювали віру в те, що шумерський світ створив бог, наповнивши річки в такий спосіб.

Ці дві великі річки утворювали гідрологічну систему з такими умовами, які посприяли тому, що штучне зрошування у великому масштабі розвилося саме тут. Те, що Тигр і Євфрат течуть на майже однаковій висоті, а відтак зливаються в одну річку, яку називаємо Шатт-ель-Араб, створило унікальні умови для штучного зрошування та водного транспорту. Тут люди могли імітувати природні процеси, що відбувалися восени під час та після паводків. Під час паводків вода з Євфрату наближалася до Тигру, заливаючи рівнини між ними. Шумери спробували повторити це, але в мініатюрі й за контрольованих умов. Вони вирили канали, щоб відводити воду з Євфрату до Тигру на рівнини не лише восени. Так вони провели воду до розкотистих родючих земель між двома річками.

Ми впевнено можемо назвати шумерів «піонерами штучного зрошування». Їм вдалося створити таку мережу більших каналів і менших канав, що контролювали обіг води. Так вода ніколи не потрапляла в канали, де її вже було достатньо, а текла далі. Шумери були досить розвинуті, щоб координувати соціальну діяльність, потрібну для зрошування в сухих і вразливих для паводків районах. Водночас їм вдалося прибирати мул, що постійно загрожував каналам і канавам[18]. Канали об’єднували кілька міст такою собі «водною мережею», тож могли також спричиняти конфлікти. Вважають, що перша війна в історії світу — коли правитель міста Лагаш Еанатум переміг місто-державу Умма в приблизно 2350 р. до н. е. — була конфліктом за контроль над цими водними шляхами та каналами[19]. Про це складно твердити із залізною певністю, найімовірніше, що в конфлікту були й інші причини, як-от контроль над родючими землями. У будь-якому разі до нашого часу дійшли зображення цієї війни, що відбувалася 4500 років тому: на так званій «Стелі шулік», яку зберігають у паризькому Луврі, можна побачити велику зграю шулік у повітрі. У їхніх дзьобах — відрубані голови та руки переможених солдатів Умми. Знизу ми бачимо шумерських солдатів із Лагаша, що маршують по трупах полеглих ворогів. Солдати вишикувані в такий стрій, завдяки якому схожі на щось цільне. Ті, хто попереду, захищаються великими прямокутними щитами, а військо очолює сам король Еанатум. Після перемоги король поставив такий собі розмежовувальний валун із викарбуваними на ньому умовами миру. Тож ми завдячуємо шумерам не лише за першу війну, а й за першу відому людству мирну угоду.

Для шумерів Енкі був не лише бог-творець; це був також бог родючості, вічний володар річок і, доволі символічно, — що свідчило про значення води — бог знання та мудрості. Тому Енкі також пов’язували з керуванням водою та водними каналами, і він міг набувати подоби такої собі величезної сучасної цистерни: «Коли він набрав води