Читати книгу - "Морбакка, Сельма Лагерлеф"

все стихло, кожний думав про своє. Маленька дівчинка підозрювала, що вони бояться, сама ж почувалася пречудово — ​наче у великій колисці лежала.

Раптом хтось шарпнув клямку, відслонив червону завісу. У каюту зазирнув усміхнений лейтенант Лаґерльоф.

— Як там нагорі, Ґуставе? Насувається шторм?

— О, то ви не спите? — ​здивувався лейтенант Лаґерльоф. — ​Так, трохи звіявся вітер, — ​заспокійливим тоном додав він. — ​Капітан порадив зійти до вас і сказати, що гірше вже не буде.

— А ти як? Спати не лягатимеш? — ​запитала тітонька Лувіса.

— Де ж мені лягти, люба Лувісо?

Лейтенант обвів поглядом переповнену каюту, ніби придивляючись, де йому прилаштуватися, скорчивши при цьому смішну міну, аж всі засміялися. Пані Лаґерльоф і мамзель Лувіса, які щойно потерпали від страху й морської хвороби, посідали на тапчанах, щоб легше було реготати. Юган з Анною на полицях так заходилися сміхом, аж ледь не попадали вниз. Товста Кайса забула про свій страх опинитися на краю жахітливої прірви й також сміялася, а дівчинка біля неї аж за живіт хапалася.

Лейтенант Лаґерльоф сміявся нечасто, але зараз мав дуже веселий вигляд, стоячи на порозі, бо ж не міг увійти досередини.

— Бачу, у вас все гаразд, — ​сказав він, коли всі трохи вгомонилися. — ​То я піднімуся на палубу, побалакаю з капітаном.

Лейтенант Лаґерльоф побажав на добраніч і пішов собі.

У каюті знову ожили страх і морська хвороба, пані Лаґерльоф знову марно намагалася заспокоїти Товсту Кайсу, яка й далі боялася, що вони ось-ось зваляться у провалля. Маленька Сельма, певно, таки заснула, бо ніяких інших нічних подій не пам’ятала.

У ювелірній крамниці

Тепер найважчі труднощі для мандрівників відійшли в минуле. Можна було більше не боятися перевернутись у бричці на горбистій карлстадській дорозі чи захворіти на морську хворобу, пливучи через Венерн. Подорожні щасливо дісталися до Ґьотеборґа й, забувши про всі клопоти, вирушили погожого літнього дня знайомитися з містом.

Вони вийшли на Естра-Гамнґатан, лейтенант Лаґерльоф чимчикував попереду з ціпком у руці, зсунувши капелюх на потилицю і почепивши на ніс окуляри. За ним ступала пані Лаґерльоф, тримаючи за руку Югана, далі мамзель Лувіса вела Анну, а позаду — ​Товста Кайса з Сельмою. Вона несла її на руках, бо вважала, що в місті тягати дитину на плечах не пасує.

Лейтенант Лаґерльоф був одягнений у брунатний сюртук, на голові — ​світлий солом’яний капелюх. Пані Лаґерльоф і мамзель Лувіса вдягнули білі панами з широкими гойдливими крисами й справжні кашемірові шалі, під якими майже ховалися просторі спідниці з чорного шовку й гарні оксамитові корсажі з білими вставками й пишними білими манжетами. Юган був у чорному оксамитовому піджачку й штанах, Анна — ​в накрохмаленій ситцевій сукенці в дрібний синій горошок з криноліном, у капелюшку й з парасолькою. Сельма — ​у такій же сукенці, але без криноліна й парасольки; замість капелюшка — ​білий чепчик.

Лейтенант оглянувся на процесію з жінок та дітей позаду, кивнув і усміхнувся. Видно було, що йому подобається подорожувати з сімейством.

— Ніхто з нас раніше тут не бував, — ​сказав він. — ​Треба гарненько все роздивитися.

І вони далі пішли вулицею, розглядали будинки й канали з маленькими мостиками, екіпажі й перехожих, вивіски й вуличні ліхтарі, та насамперед, звісно, вітрини крамниць.

Лейтенант Лаґерльоф нікого не квапив, навпаки, хотів, щоб усі насолодилися побаченим.

— Тут нас ніхто не знає, — ​промовив він. — ​Розглядайтеся навколо, скільки душа забажає.

Мамзель Лувіса, тримаючи за руку Анну, зупинилася біля вітрини модистки, побачила там капелюшок, прикрашений лебединим пухом і яскраво-червоними пуп’янками троянд. Лейтенант Лаґерльоф і пані Лаґерльоф, і Юган, і Товста Кайса, яка тримала на руках Сельму, теж задивилися на капелюшок. Мамзель Лувіса наче забула про інших, стояла, мов заворожена, а лейтенант Лаґерльоф любувався сестрою. Та, зрештою, втратив терпець.

— Ти ж не хочеш пошити й собі такий, Лувісо? — ​запитав він. — ​Хіба не бачиш, він пасує хіба сімнадцятирічним.

— Старій жінці теж приємно помилуватися такою красою, — ​заперечила тітонька Лувіса, хоч і не молода, та все ще вродлива й елегантна.

Відірвавшись від споглядання капелюшка з лебединим пухом, вони підійшли до вітрини ювелірної крамниці, і тут вже спинився лейтенант Лаґерльоф. Якийсь час він розглядав каблучки, браслети, срібні ложки, келихи, викладені рядочком, й аж лайнувся від захоплення.

— Зайдімо, — ​запропонував він.

— Але, Ґуставе, ми ж не купуватимемо зараз прикраси, — ​сказала пані Лаґерльоф.

Вона поклала долоню йому на руку, хотіла затримати, але він уже відчинив великі скляні двері й увійшов досередини. Хоч-не-хоч, усі рушили за ним: пані Лаґерльоф з Юганом, мамзель Лувіса з Анною і Товста Кайса з Сельмою.

Коли вони ввійшли, лейтенант Лаґерльоф уже стояв біля ляди й розмовляв з молодим крамарем.

— Я не маю наміру щось купувати, — ​промовив він. — ​Але на вітрині стільки чудових прикрас, що я захотів роздивитися їх зблизька.

Крамар розгубився, не знав, що відповісти. Пані Лаґерльоф і мамзель Лувіса взяли лейтенанта за плечі, щоб вивести на вулицю.

Тієї миті з підсобки вийшов сам ювелір. Мабуть, почув, що до крамниці завітало багато людей, може, захочуть щось купити. Він став біля молодого крамаря-помічника, упершись руками в ляду, й приязно запитав:

— Чого панство бажає?

Лейтенант знову пояснив, що хотів лишень помилуватися прикрасами. Хіба не можна просто подивитися на красу, нічого не купуючи?

Ювелір схилив набік голову й скоса глянув на лейтенанта.

— Чую, пане, що ви начеб вермландець?

— Звісно, вермландець, чорти б мене вхопили! Хто ж іще!

Усі, хто був у великій крамниці, раптом розсміялися. Крамарі й контористи, сміючись, обступили лейтенанта Лаґерльофа, з кімнати вглибині салону вийшла ошатно вбрана жінка, дружина ювеліра, якій теж закортіло довідатися, чому це всім так весело.

Проте пані Лаґерльоф і мамзель Лувіса так зніяковіли, що воліли б від страху трястися у бричці або гойдатися в розбурханих водах Венерна, ніж стовбичити посеред тієї розкоші. Вони знову спробували випровадити лейтенанта з крамниці.

— Ходімо, Ґуставе! Хутчіш ходімо звідси!

— Ні-ні, залишіться, прошу! — ​запопадливо заметушився ювелір. — ​Ми все вам покажемо.

Він дав розпорядження помічникам, і ті заходилися відчиняти шафки, видряпуватися драбинками на вищі полиці, знімати весь товар, і невдовзі довга ляда вже була всуціль заставлена золотими й срібними предметами. Ювелір з дружиною демонстрували чужинцям кожну річ, розповідаючи про їхній вжиток і як вони були виготовлені.

Лейтенант Лаґерльоф зняв окуляри, протер їх шовковим носовичком, щоб ліпше бачити. Він усе хвалив й висловлював свій захват, брав до рук важкі срібні кавники, розглядав декор.

— Глянь, Лувісо! Навіть у суннеського пароха такого не побачиш!

Потім підняв до очей Товстої Кайси срібну