Читати книгу - "Квітка Цісик, Ігор Коляда"

винайняв учителя французької мови та вчителя гри на фортепіано. Рузя дуже швидко все опанувала і в багатьох випадках перевершила своїми знаннями та музичною вправністю тих, хто її ігнорував. Іван Дуткевич виявився дуже підприємливою людиною. Саме він перетворив Рудне на курортне містечко, куди завдяки гарному сполученню з’їжджалось львівське панство, щоб відпочити та циндрити грошики.

З Розалією Яцишин в Івана Дуткевича було п’ятеро дітей.

Остання дитина отця Евгена Дуткевича, Марія (1866 року народження) у 19 років стала дружиною архітектора Василя Нагірного, той народився 11 січня 1848 року у селі Гірному (тепер — Стрийського району, Львівської області) в сім’ї середньозаможних господарів Степана та Анни Гриньовських. Василь Нагірний був прадідом Квітки Цісик. Навчаючись у першому класі реальної школи, Василь втратив батька і мусив сам зароб­ляти на прожиття приватними уроками. По закінченні трьох класів реальної школи у 1866 році, Василь Нагірний поїхав до Львова з метою продовжити навчання а приїхавши, не маючи ні знайомих, ні достатніх коштів на прожиття, він був прийнятий до новоствореної бурси при «Народнім Домі». У 1870 році Василь Нагірний став слухачем «Технічної академії». Він був членом товариств «Академічний гурток» і «Дружний Лихвар». Заощадивши трохи грошей зі своїх заробітків, після закінчення першого курсу у вересні 1871 року поїхав до Цюриха, де записався на підготовчий курс до Політехніки, а у 1872 році перейшов на відділ будівництва. Після закінчення навчання в Політехніці у 1875 році Василь Нагірний працював довгий час у бюро свого професора Штадлера в Цюриху.

Одразу після приїзду до Львова восени 1882 року, Василь Нагірний взявся до проектування церков. Перша церква, взірцем для якої послужив Софійський собор у Царгороді, була побудована в Яричеві Малому. Проект був розроблений вже 1883 року, а збудовано й освячено церкву 1890 року. При освяченні Василь Нагірний отримав срібну медаль з рук митрополита Сильвестра Сембратовича. Його неймовірною енергійністю і працьовитістю варто захоплюватись: на 1898 рік припадає закладення вже 54-ї його церкви (в Яворові). До 1902 року Василь Нагірний виготовив проекти для сотні церков, вісімдесят три з яких — муровані, а всього за його проектами побудовано більше 200 церков. У 1883 році разом з Евгеном Дуткевичем, Северином Держком, Левом Павенцьким, Корнилом Устияновичем, Іваном Костецьким заснував товариство «Народна Торгівля». Організовуючи це товариство, Василь Нагірний мусив докласти чимало зусиль для переконання багатьох людей у корисності цієї справи та в необхідності прилучення до неї. Одним із тих, з ким він на той час познайомився, був і отець Евген Дуткевич з Рудного, який радо зустрів ідею розбудови української кооперативної торгівлі. Отцеві не міг не заімпонувати молодий, симпатичний і вже відомий у Галичині інженер, що пройшов довгі роки вишколу в Швейцарії. Авторитет Василя Нагірного за короткий час після прибуття в Галичину настільки зріс, що його обирають до ради Крилошанського банку, де зберігалися фонди вдів та сиріт греко-католицьких священиків. 29 червня 1883 року в Народному Домі відбулося друге народне віче для русинів, на якому Василь Нагірний виголосив сенсаційну доповідь про економічні справи в Галичині. Допоміг йому в цьому Іван Франко. Доповідь справді справила приголомшливе враження, засвідчила нужденне становище Галичини і вказала на те, куди вона прямувала завдяки тодішній управі краєм.

До того ж, з жовтня 1883 року Василь Нагірний відповідав за редакцію часопису «Нове дзеркало», в якому Іван Франко надрукував майже всі свої твори, написані в цей період.

Будучи директором цього товариства, Нагірний намагається усіляко підтримати і утвердити економічний статус українців. У 1886 році ви­йшов друком його «Порадник для крамниць», в якому Василь докладно описує, як відкрити власну крамницю, які кошти для цього потрібні, а також подає зразки необхідних документів. Відомий львівський міщанин Михайло Галібей в одній зі своїх публікацій навіть назвав Нагірного «батьком галицької кооперації». У 1884—1900 роках з ініціативи й за активної участі Василя Нагірного були засновані товариства руських ремісників, як-от «Зоря», «Сокіл», «Народна гостиниця». Він був одним із співзасновників Української ремісничої бурси. У 1898 році разом з Іваном Трушем, Михайлом Грушевським та Юліаном Панькевичем засно­вують «Товариство для розвою руської штуки». А у 1892 році засновує українське страхове товариство «Дністер».

Родина Василя Нагірного та Марії Нагірних (які одружилися 1885 ро­ку) мала четверо дітей. Евген після закінчення Політехніки став відомим архітектором і гідно продовжував справу церковного будівництва в Галичині, так вдало розпочату батьком. Евстахій, закінчивши Торговельну академію, був інспектором «Народної торгівлі». Анна вийшла заміж за суддю Сафата Рабиновича, а Софія закінчила факультет філософії.

Василь та Марія Нагірні свій земний шлях завершили майже одночасно: у лютому 1920 року померла Марія, а Василь Нагірний — 24 лютого 1921 року.

Життєвий шлях наймолодшої доньки Марії та Василя Нагірних — Софії (бабусі Квітки Цісик), розпочався 29 грудня 1896 року. Після домашньої підготовки вона стала ученицею школи сестер василіянок. Ця школа була під особливою опікою митрополита Андрея Шептицького, який майже кожного року приїжджав на вручення свідоцтв про закінчення навчального року. Був він і 1907 року — про цей приїзд розповіла газета «Діло» від 5 липня 1907: «Дня 29 червня о год. 8. рано зібрались учениці першої руської жіночої гімназії в церкві сс. Василіянок на службу Божу, яку відправив покровитель гімназії митрополит А. Шептицький при гарнім хорі інституток, Від імені родичів подякував зборові професорів директор Нагірний».

У 1914 році Софія вступила на перший курс філософського факультету Львівського університету. Та розпочати навчання в цьому році не вдалося, оскільки вибухнула Перша світова війна. Софія Нагірна брала ак­тивну участь в організації допомоги пораненим українським солдатам, які воювали у складі австрійської армії в легіоні Українських Січових Стрільців.

З приходом австрійської адміністрації і поверненням з Відня викладачів відновив свою діяльність і Львівський університет. Туди 1916 року і вступає на філософський факультет Софія Нагірна, спеціалізуючись у фізиці. Навчання вона поєднує з працею на кафедрі загальної фізики, а незадовго до смерті батька знайомиться зі студентом, майбутнім інженером-хіміком Іваном Кандяком, який був родом з Перемишля (він є дідом Квітки Цісик).

Іван Кандяк народився 16 січня 1895 року. За рік до початку Першої світової війни він закінчив Академічну гімназію у Львові, відтак вступив до Політехнічного інституту. Громадською діяльністю почав займатись ще зі студентських років. Від 1913-го був заступником голови товариства українських студентів-політехніків «Основа». 1916 року його обрали секретарем товариства «Руська академічна поміч». Після поразки Української національно-визвольної революції разом з активістами товариства «Основа», що гуртувалися в «Академічній громаді», він ініціював створення «Високих наукових курсів» для молоді, яка не могла вчитися в державних навчальних закладах, бо окупаційна Польща ввела жорсткі обмеження для українців.

Його зусиллями 1928 року при Науковому товаристві ім. Шевченка було створено науково-технічну комісію з вивчення технічно-промислових можливостей краю. Іван Кандяк був автором низки популярних статей у журналі «Життя і знання». Після припинення діяльності нелегальної Української політехніки у 1927 році для здобуття вищої освіти змушений