Читати книгу - "Спалахи. Скрашуючи тишу, Гриць Янківська "

Я спадала додолу вологою томного, бляклого літа,
Проникала промінням крізь шиби у ваші суворі доми,
Розливалася струнним бринінням, вином і кострами зігріта,
Я по ранках збирала у пазуху яблука, сни і громи,

До оскоми вслухалась в вітри, проростала стеблом у камінні,
Кам’яніла й котилась життям, мов гатила потік у ріку,
Пробивалася струменем дужим, росилася сріблом в цвітінні
І питалася в неба: о небо, невже він полюбить таку?
03.08.2017

Цілована, мальована, маніжна

Цілована, мальована, маніжна,
Леліяна, то сонячна, то сніжна,
Розхристана, вітриста, невагома,
Як втома.

Примарна, веселкова та імлиста,
Раптова, то сипуча, то росиста,
Пригублена, миттєва, легкокрила,
Як сила.
12.08.2017

Осіння ритміка

Досить холодних поглядів! Помахів скутих рук
Промахи досить впевнені. Подумки і навпаки
Досить сердечно плачуться серцю серця: стук-стук!
Смішно біжать по осені слізні її струмки.

Дощиком, крап-крап, крапає збиране із зіниць
Щось неозвучено-збурене, миле, таке пусте.
Листям розмоклим падають зайві шари із лиць.
Досить життя зашорене й досить таки просте.

Не пропускайте поглядів, помахів скутих рук!
Промахи їм пробачено – подумки і навпаки.
Досить сердечна ритміка – осінь дощем: стук-стук!
Крапельки сліз збираються в вічно живі струмки.

Дощиком крап-крап-крапають миті, часи, віки.
06.09.2017

Крізь жовтолистий осип

Осиротілосте моя, о осене!
Осоння душ засмагою орошене,
Листом пожовклим, скроплене сонливістю.
Сповий но нас, несамовитих, спокоєм!
Переступи спокутаємо смутками.
Страхи страхам посунуться.
Постій!
Всміхайся нам крізь жовтолистий осип,
О світе мій!
О осене!
08.09.2017

Спалахи

Спалахи. Іскри. Спалахи.
Хочеш, мене зігрій
Шаллю нічного подиху,
Наче цей подих – твій.

Ніч – медоносно-зоряна,
Купчиться тихий рій
В дивних глибинах погляду.
Ніжністю в кожнім дій!

Спалахи. Іскри. Спалахи.
Ми – перекупщики мрій,
Що збагатилися зорями,
Та загубились між вій.
11.09.2017

Що нам бояться вітру

Що нам, боятися вітру чи проливних дощів?
Трощені, вже й перетрощені перенасичені душі.
Цівкою, їх пробуджуючи, небо торкає плащі.
Трохи хитнулись за вітром. Трохи ще тут побути.

Дні пораховані кожному, хто в них не має скрути.
Листя дерев скоцюрбилось, наче жахнулось ліку.
Найпотаємніші миті так зашифрують вірші:
Поміж думок непрозорих – щастя прозорі ріки.
24.09.2017

А я тебе взуваю у кришталь

А я тебе взуваю у кришталь,
Осінній день, не квапся по бруківці!
На тобі, наче в ретро кіноплівці,
Зажуреність і з мушкою вуаль.

Кришталь окутав, та усе ж дзвенить,
Сирий туман, як дим від сигарети.
І я сміюсь: художники, поети,
Змалюйте врешті цю чарівну мить!

Осінній день, дарунком не зневаж!
Переступай нерівності та згуби!
А ти мене цілуєш ніжно в губи.
Тонка печаль – обридливий типаж.

В тумані риси губить силует
І цокіт кроків спішно віддалився.
Один із двох жахливо помилився –
Розбив кришталь і підірвався в лет.
01.10.2017

Мій світе

Мій світе безгранично чарівливий,
Це ти мене чи я тебе творила?
Я дещо несвідома. Несвідомо,
Все ж розтривожила свою забуту втому.

Погасле листя мала за сестрицю.
Чи не жаска ця думка: я – не з криці!
Скажи, що юна, що проста і щира,
Що позад себе досі маю крила,
Що навесні в плодах зважніють віти!..
Мій світе!
19.10.2017

Соколиним позирком

Ти тільки поглянь, крилатий мій,
Безмежжя взялось окрайцями.
Відкроєно нам не рясно,
А все ж – щиросердно.

Я маю в собі таїну:
Коли ми змагались з соколом,
То воля моя напружилась,
Проте знемогла.

Аякже, і жниво жатимуть,
Й журитимуться зажурливі,
І зважуватимуть, зневажатимуть,
А все-таки – житимуть.

Як воля моя напружилась –
Це я вимагала сина.
Я сильна! Я – сіль землі!
Я засіяна, та скошена.

О сонце палюче, соколе!
Чому відвертаєш погляд свій?
О світе! О серцевино пагінця,
Стій!

Ти тільки поглянь, мій пташку,
Вже й кручі між нами вищають.
Як вітром з очей його витиме –
Вистою!

Хоч пазурі гострі вп’ялися,
Та знаю, от-от злітатиме.
Коли б соколиним позирком
На сина благословив!
06.12.2017

Музика зими

Бачиш, зима квітує блідо,
Та аромат різкіший на морозі
А звук – нестримніший, тікає від людей,
Розкішно послизнувшись їм під ноги.

Дзвінко, коли кришталі не в бокали зв'язались,
А зависли в повітрі.
Літрами, кілометрами видноколів не надихатися,
Не впитись.
Видно, коли кілки забивали в Його долоні,
Музику сотворив, кришталеві підставивши груди.

Музико, ти віками проходила повз, ніби я – не твоє дитя.
Зав'яззю морозної квітки мене народи сьогодні!
Солодко споглядати, як кригу ламає життя.
Слух і серце мої – голодні.

Хрускіт блакитного снігу зблисками увсебіч
Тоне в потоках вдихів і видихів полум’яних.
М’ятою – аромати із найкоротших стріч.
Кисень – прозоро-пряний.

Парою доторкаються грані заблудлих слів,
Мов задзеркальні тіні, вкриті лісами інею.
Що за чаклунський холод їх в ці ліси завів?
Чітко окреслив лінію
Спротиву.
А на самому дні
Кришталевих бокалів, з яких пригубили лиш,
Схоплюється молитва рясними узорами: не допивай, облиш!

Зима квітує блідо, але чудно.
Вчуй мене: так квітує зима!
Ген за порогом її остороги – зміни пори –
Догорить найлютіше полум’я,
Здіймаючись догори.
18.12.2017

Найкращі люди
А скільки тої правди поміж нами!
А скільки облюбованих речей!
Я досі не наситилась словами
І блиском ваших радісних очей.