Читати книгу - "Прощення, Аркадія моя "

...

Настав день ікс. Я, як завжди, приїхала на півгодини раніше початку концерту. На мені була чорна, довга сукня, макіяж і зачіска також відповідали тематиці вечора. Група була зібрана, глядачі займали свої місця. Я майже не нервувала бо покладалася на знання отримані під час репетицій. Інструменти, світло, все готове. Залишалися лічені хвилини до початку концерту.

Перші звуки посприяли повній тиші серед глядачів. Мені подобалася музика, яку ми виконували сьогодні. Диригент вимальовував в повітрі хвилі, які то затихали то ставали гучнішими. Під його владою струнні і духові створювали композицію що пронизувала серця. Моє серце натомість було пустим. Я говорила раніше, що музика має здатність змінюватися від настрою виконавця. І якщо ми грали про море, для мене це було море піску в Сахарі під палючим сонцем і бажанням пити, яке не можна втамувати. Я перестала відчувати красу в звуках, які створювала. З захоплення всього життя, гра на віолончелі стала просто буденною роботою.

Так вдало поруч зі мною сиділа Юля. Тоді мені здавалося, що ми змогли стати дійсно гарними подругами. Місяць не маленький термін для того щоб змінилось життя. Так і сталося. Їхні відносини з Андрієм все більше перетворювалися на катастрофу. Сцени ревнощів і нерозуміння один одного знищували їх з середини. Я весь час уявляла що це б могли бути мої відносини з Владиславом. Може й на краще що він поїхав. А можливо і ні. Я сумувала за ним, як би болісно не було мені в цьому зізнаватися. Та доля саме так розставила крапки. 

Концерт завершився за півтори години. За цей час, я встигла не аби як  втомитися. А Юля говорила:

Дочекатися не можу головної події вечора. Спонсори орендували ресторан в якомусь крутому готелі. Можливо тобі краще розпустити волосся? На випадок якщо там ти зустрінеш майбутнього чоловіка?

Чоловіка, жінку, папу Римського, мені було байдуже. Моя душа прагнула повернутися в ліжко і пролежати там до самої старості. Хоча, пропозиція випити келих вина, перед сном, не здавалася такою поганою.

Я не знаю чи прийде Андрій. Він весь час зайнятий роботою. Не здивуюсь, якщо в цієї роботи, якесь жіноче ім’я. Не знаю. Здається мені просто не доля вийти заміж. Хоча. Я не збираюсь здаватися- сміючись говорила Юля.

 

                                                                              ****

Ресторан і справді вражав своєю вишуканістю. Інтер’єр виконаний в світлих тонах ще більше розширював його горизонти. Стеля була оздоблена великими золотими люстрами з кришталем, мармурова підлога теж мала відтінки золотавого кольору. Вишуканість і розкіш була в стравах запропонованих в меню і напоях якими наповнювали келихи. Від повного провалу мене рятувала моя сукня, вона надавала моєму вигляду впевненості, ніби я на своєму місці. Та загалом, мені тут все мало запах  зверхності і недосяжності, тож я зважилась на ще один келих червоного.

І ось він - хлопець не моєї мрії.

Він дивиться на тебе Я бачу Я знаю його, продовжувала Юля, це Олег, один із спонсорів – Боже, да чому ж він дивиться на тебе?- ніби жартома говорила вона

А я не знаю. Можливо це через те, що Олег і подібні йому хлопці звикли мати все, а я, ніби, була не підвладна йому. Щонайменше, мене щиро не цікавили його статки і той факт, що він спонсор нічогісінько мені не сказало. Але я прийняла виклик. Деякий час ми просто стояли і дивилися один одному в очі. В його погляді було багато байдужості, мушу визнати що в моїх очах, від тепер, його було не менше. Не знаю скільки б це могло тривати, але Юля висмикнула мене з цієї дурної гри в перегляди і потягла у вбиральню.

Знаєш, якщо ти заговориш з ним я не буду з тобою спілкуватися.

Цікаво було послухати її аргументи і вони неодмінно були: «він давно вже мені подобається», «це той самий хлопець моєї мрії», «я давно вже хотіла з ним спробувати». І дай но подумати. Десь я це вже чула.

Це був перший раз, коли я не піддалася Юлиним маніпуляціям.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍