Читати книгу - "Скорочено Тореадори з Васюківки"

кукурудзи. Та не пройшли ми й ста метрів, як Книш нас помітив. Ми з Явою гепнулися на землю і, мов зайці, навкарачках дременули в глиб кукурудзи. Коли небезпека минула, почали вибиратися з кукурудзи. Через півгодини ми сіли відпочити. І раптом у мене виникла ідея: вилізти на найтовщу кукурудзину і глянути, де дорога. Та я впав і нічого не вийшло. Важко сказати, скільки ми йшли: півгодини, годину чи дві, і скільки ми пройшли: кілометр, два чи десять. Ми лягли на землю. Довго лежали. Було тихо. Лише кукурудзяне листя шурхотіло над нами. Раптом захотілося їсти, ми згадували, які страви були вдома на обід. Почали співати, переспівали усі пісні. Ми лежали, знесилені від голоду, від пісень, від безнадійних думок. Я знайшов у кишені м'ятну цукерку. Раніш я б її, мабуть, просто викинув. Цукерку ми поділили порівну. Згодом захотілося пити. І раптом ми почули… пісню. І забувши про все на світі, ми кинулися на пісню і закричали: "Люди! Пождіть! Людоньки! Сюди!". Я, здається, навіть вигукнув оте ганебне "Рятуйте!". Нас знайшли Бурмило і Книш. Книш реготав: "І заблудилися? У кукурудзі?". Бурмило теж сміявся. Обоє були п'яні.

Розділ 12

"Не зви мене більше – Ява, зви мене – Кукурузо!"

На другий ранок після тої трагедії в кукурудзі я ішов в магазин. Була неділя, біля магазину – повно людей. Дід Салимон і інші дядьки почали сміятися з мене через пригоду у кукурудзі.

А згодом зі мною попрощався Ява. Він вирішив втекти з дому на безлюдний острів у плавнях. Там було багато островів. Ява саме прочитав "Пригоди Робінзона Крузо". Я перекрутив на "Кукурузо". Крузо пробув на безлюдному острові двадцять вісім років два місяці і дев'ятнадцять днів. Друг сказав, що мені доведеться самому стежити за Бурмилом і Книшем й викривати їх. А Ява не міг жити у селі через переекзаменовку і кукурудзу.

Ява погодився бути Кукурузо, бо Крузо вже був, а тут після пригоди в кукурудзі – саме те, що треба. Так Ява став Робінзоном Кукурузо. Я мав деколи провідувати друга.

Розділ 13

Шукаємо острів

Ми вирішили вибрати підходящий безлюдний острів. Дід Варава пішов у сільмаг. А ми на старій плоскодонці подалися у плавні. Минули вже п'яте плесо, але жодний острів не подобався Кукурузо. Врешті, вибрали один, на якому росли кущі верболозу, верби і тополі, і були виходи до води. Острів був чудовий. Дерев багато і сухого гілля для вогню. В очеретах качки крячуть. Значить, дичини повно. На чистоводді попід берегом риба для юшки. Посеред острова галявина. Край галявини величезна стара плакуча верба, біля неї ми зробили курінь з лози.

Вернулися у село, діда досі не було. Ява збирав необхідні речі: ложку, сіль, хліб, ліхтарик, сокиру. Яву з сокирою в руках застав дідо, але ми вишмигнули з хати.

Розділ 14

Робінзон Кукурузо висаджується на безлюдний острів

Зранку Кукурузо усе зібрав у човен: берданка, удочка, ліхтарик, ложка, ковзани (на зиму), сокира, черв'яки, харчів ціла торба, дві таблетки пірамідону (на випадок хвороби). Лишолося відпроситися у діда. Кукурузо просився до тітки Ганни у сусідньому селі. Там зараз гостювала сестра Яришка. Дідові уривався терпець і він відпустив друга на два дні.

Ми попливли у плавні. Весь час мовчали. Ще ніхто в світі не прощався на так довго. На прощання я віддав Кукурузо свій складаний ножик і гачки для рибалки. Мені було важко розлучатися зі своїми скарбами, але це ж було для друга. Кукурузо дав назву острову. Відтепер це був острів імені Переекзаменовки. Ми попрощалися. Кукурузо раптом вибачився, що позаторік кинув мене у калюжу. Я теж вибачився, що картуза Явиного на вербу закинув.

Розділ 15

Перший день на острові імені Переекзаменовки.

Розділ, розказаний Робінзоном Кукурузо

своєму другу і однокласнику Павлуші

Коли Павлуша поплив додому, настала така тиша, що я не знав, що робити. Погано мені було. Харчів я не чіпав. Вирішив наловити риби. Але вона не клювала. Кінчилося тим, що я обірвав гачок. З досади я з'їв пів торби харчів і заснув на сонці. Прокинувся геть обпеченим. Потім скабку в пучку загнав, під самий ніготь. Добре, що хоч не нарвало.

Сонце почало сідати, і я знову відчув апетит. Я знову закинув удочку. І на цей раз мені пощастило. Та коли варив юшку, виявилось, що каструлька протікає. Посьорбав я з огидою недовареної юшки, яка ще не встигла витекти, і сів. Темніло і ставало страшно. Поліз у курінь і вирішив записувати свої пригоди на острові.

Спати не хотілося, вийшов з куреня. Аж раптом тінь упала на плесо. З-за очеретів виплив човен, у якому на повний зріст стояв хтось високий і довгим веслом нечутно правив. Човен линув прямо до острова. Було страшно. Хто то вночі у плавнях? Я не міг більше сидіти на місці. Схопився, ступив задерев'янілими ногами кілька кроків у темряву до куреня. І раптом – на когось наштовхнувся… Хтось вхопив мене цупкими руками за плечі. Крик жаху застряв у мене в горлі. Я впав. Хтось навалився на мене, дряпонув по обличчю і…

Тут розповідь Робінзола Кукурузо обривається, бо Павлуша в цьому місці ойкнув і почалася розмова, якої читач не зрозуміє, доки не почує про те, що сталося того дня і тої ночі з Павлушею Завгороднім.

Розділ 16

Павлуша Завгородній знову розказує про те, що він робив у той день і в ту ніч