Читати книгу - "Убік"

небо, димові пасмуги, вже потроху танучи, склались у напис:

Вище носа, Джо!

«Легко сказати, — подумки сказав він собі. — Легко написати».

Згорбившись від тяжкої зневіри і перших невиразних проявів жаху, що знову почав його сковувати, він почовгав у напрямку готелю МегетопЬ.

Дон Денні зустрів його у встеленому малиновим килимом провінційному вестибюлі з високою стелею.

— Ми знайшли її, — сказав він. — Усе скінчено — принаймні, для неї. І це було не дуже весело. Я б сказав, зовсім не весело. Тепер зник Фред Зафскі. Я думав, він поїхав в іншій машині, а вони думали, що він поїхав з нами. Очевидно, він не сів у жодну. Напевне, і досі в мортуарії.

— Процес прискорився, — сказав Джо. Він запитував себе, наскільки «Убік», який знову і знову з’являвся у них перед самим носом, так і лишаючись недосяжним, міг би тут зарадити. «Мабуть, ми цього ніколи не дізнаємося», — вирішив Чип.

— Тут можна десь випити? — запитав він у Дона Денні. — І як щодо грошей? Бо мої нічого не варті.

— Мортуарій платить за все. Таку вказівку вони отримали від Ранситера.

— І за готель також? — це здалося йому дивним. Як таке можна було залагодити? — Я хочу, щоб ти поглянув на цей талон, — сказав він Дону Денні. — Поки ми самі. — Він передав йому папірець. — Я знаю, чим закінчується повідомлення. Саме тому мене не було. Намагався це з’ясувати.

Денні кілька разів перечитав напис. Потім повільно повернув талон Джо.

— Ранситер думає, що Пет Конлі бреше, — сказав він.

— Так.

— Ти розумієш, що це означає? — він різко підвищив голос. — Це означає, що вона могла все це скасувати. Все, що з нами трапилося, починаючи зі смерті Ранситера.

— Це могло б означати навіть більше, — сказав Джо.

— Твоя правда, — мовив Денні, втупившись у нього пильним поглядом. — Так, ти абсолютно правий. — Він здавався наляканим, тоді на його обличчі проступила надзвичайна метикуватість. Воно засяяло від усвідомлення. Однак це усвідомлення було невеселе й гнітюче.

— Мені не дуже хочеться про це думати, — промовив Джо. — Мені все це страшенно не подобається. Це ще гірше, набагато гірше за те, що я думав раніше або, наприклад, у що вірив Ел Геммонд. Хоч і наші попередні уявлення були доволі кепськими.

—. Однак все може бути саме так, — відповів Денні.

— Поки все це відбувалося, — сказав Джо, — я повсякчас намагався зрозуміти причину. Був певен, що якщо з’ясую, чому... — «Але Ел ніколи такого не припускав, — подумки сказав він собі. — Ми обоє викинули таку можливість із голови. З поважної причини».

— Не кажи їм нічого. Це може бути неправдою. А навіть якщо це правда, то їм аж ніяк не допоможе, якщо вони її знатимуть.

— Знатимуть що? — запитала Пет Конлі, яка вже стояла у них за спинами. — Що їм не допоможе? — тепер вона вже була перед ними. В її чорних насичених очах світилися мудрість і спокій. Абсолютний спокій. — Те, що трапилося з Еді Дорн, — просто жах. І з Фредом

Зафскі. Я думаю, його спіткало те саме. Нас не так і багато лишилося, еге ж? Цікаво, хто буде наступним. — Вона здавалася незворушною й зовсім не втратила контроль над собою. — Тіппі злягла у своїй кімнаті. Вона не зізнається, що почувається втомленою, але, думаю, це можна з певністю припустити. Ви згодні?

— Так,— помовчавши, відповів Дон Денні.

— Джо, як там справи з твоїм штрафом? — запитала Пет і простягнула руку. — Можна поглянути?

Джо передав їй папірець. «Ось і настав вирішальний момент, — подумав він. — Усе відбудеться саме зараз. У цей момент. За одну мить».

— А як поліцейський дізнався моє ім’я, — запитала Пет, поглянувши на талон. Вона підвела очі, пильно подивилася на Джо, а потім на Дона Денні. — Чому тут ідеться про мене?

«Вона не впізнала почерк, — зрозумів Джо. — Бо вона його не знає. Не знає так добре, як ми».

— Ранситер, — сказав він. — Це ж ти, Пет, влаштувала все це, так? За допомогою твого таланту. Ми тут через тебе.

— Іти нас знищуєш, — сказав їй Дон Денні. — Одне за одним. Але чому? — він звернувся до Джо: — Що її до цього спонукає? Ми ж заледве знайомі.

— Саме для цього ти прийшла у «Ранситер і компаньйони»? — запитав Джо. Він намагався говорити рівним голосом, але не виходило. У вухах шуміло, і він раптом відчув презирство до самого себе. — Джі Джі Ешвуд знайшов тебе й привів до нас. Він працював на Голліса, так? То ось що з нами трапилося насправді — не вибух бомби, а ти?

Пет посміхнулася.

І Джо Чип відчув, як вестибюль готелю сколихнуло від вибуху.

Розділ 13

Просто підніміть руки й одразу набудьте спокусливих форм! Новий неймовірно ніжний бюстгальтер «Убік» та спеціальний бюстгальтер-корсет «Убік» означають: підніміть руки й ваші форми одразу спокусливо заокругляться! Забезпечує надійну й пружну підтримку для грудей на цілий день за умов використання відповідно до інструкції.

Темрява гула навколо нього, прилипаючи до тіла ніби запечена як кров, вогка й тепла вовна. Жах, який пронизав його, коли здогад злився із темрявою, тепер став цілковитим і реальним. «Я виявив необережність, — усвідомив він. — Не послухав застороги Ранситера. Дозволив їй поглянути на талон».

— Що трапилося, Джо? — голос Дона Денні звучав дуже тривожно. — В чому справа?

— Все гаразд, — тепер він вже міг трохи бачити: темряву прорізали горизонтальні сірі смуги, так немов вона починала розпадатися. — Я просто втомлений, — сказав він і раптом збагнув, наскільки виснажилося його тіло. Джо не пригадував, щоб коли-небудь був настільки ж знесиленим. Ще жодного разу за все його життя.

— Давай я проведу тебе до крісла, — запропонував Дон Денні. Джо відчув, як рука Денні схопила його за плече. Відчував, як той його веде. І ця потреба у поводирі налякала Джо. Він відсмикнувся.

— Зі мною все гаразд, — повторив Чип. Обриси Денні, який стояв поруч, набували чіткості. Він зосередився на них, а потім знову розгледів вестибюль початку