Читати книгу - "Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга"

Звичайно, у цього козацького героїчного люду з часом з’явилася своя козацька верхівка, яка поступово замінила стару, окатоличену, княжу.

Гетьман Сагайдачний був одним із перших славних її полководців. Розповімо дещо про нього.

«З «Віршів на жалісний погреб» гетьмана, написаних ректором Київської братської школи Касіяном Саковичем, дізнаємося, що він народився поблизу Перемишля (мабуть, у с. Кульчиці біля Самбора), в сім’ї православного шляхтича. Наступною віхою в його житті стало перебування у знаменитій Острозькій школі (у «Віршах» говориться, що Сагайдачний попрямував «потім до Острога, для наук чемних»). Очевидно, він пройшов повний курс навчання (інакше важко пояснити слова К. Саковича, що «там тоді Конашевич час немалий жив»)… У поетичній біографії Сагайдачного… зазначається, що після навчання в Острозькій школі він «шол до запорозского славного рыцарства, между которым, през час не малый жиючи и рыцарских должностей там доказуючи, гетьманом потом себе Войско его обрало…»

Першою і основною своєю справою молодий та енергійний гетьман вважав організацію походів проти султанської Туреччини. Незважаючи на застережні заходи турків, запорожці 1600 р. вирвалися за Перекоп, 1609 р. спалили Ізмаїл, Килію, Білгород. Справді тріумфальним став похід козаків на Синоп 1614 р. Майже повністю було знищено місцевий гарнізон, захоплено запаси зброї та кораблі, визволено невільників. Перемогою увінчався й похід 80 козацьких чайок на Константинополь. 1615 р. вони досягли околиць столиці, спалили дві пристані й перелякали самого султана, який розважався на полюванні. У битві з ворожою ескадрою хоробрі козаки здобули кілька галер і навіть захопили в полон турецького воєначальника. Наступного року запорожці, очолені П(етром) Сагайдачним, здійснили успішний напад на один із найбільших невільницьких ринків Чорноморського узбережжя — Кафу, а згодом — на Трапезунд…» [65, с. 231–233].

Мені ж хотілося розповісти шановним читачам про прихований українською історичною наукою похід запорозьких козаків на чолі зі своїм гетьманом Петром Конашевичем (Сагайдачним) у 1618 році на Москву.

За свідченнями істориків, Петра Сагайдачного обрали гетьманом у 1616 році, хоча професор М.О. Максимович стверджував, що Сагайдачного (Конашевича) обрали 1598 року.

У столичному Києві славному гетьману встановлено пам’ятник та названо його ім’ям одну із вулиць. Світовий океан борознить флагман українського військово-морського флоту — ракетний крейсер «Гетьман Сагайдачний». Мені надзвичайно приємно говорити про останній факт ще й з тієї причини, що мій дядько Михайло Білінський був першим міністром Чорноморського флоту незалежної Української Держави. Аби не потрапити в полон до більшовиків, він застрелився 17 листопада 1921 року в бою під Базаром… Про гетьмана Конашевича український народ склав пісню, яку я запам’ятав з дитинства:

Ой на горі да женці жнуть,

А попід горою,

Понад зеленою

Козаки йдуть.

А попереду Дорошенко,

Веде своє військо,

Веде запорізьке

Хорошенько!

А позаду Сагайдачний,

Що проміняв жінку

На тютюн да люльку,

Необачний.

«Гей, вернися, Сагайдачний,

Візьми свою жінку,

Оддай мою люльку,

Необачний!»

«Мені з жінкою не возиться,

А тютюн да люлька

Козаку в дорозі.

Знадобиться!

Гей, хто в лісі, озовися!

Да викрешем вогню,

Да потягнем люльки,

Не журися!»

У Сагайдачного справді були негаразди з дружиною. Вона, по смерті гетьмана