Читати книгу - "Фундація"

мій щит.

Спочатку технік помітив біле світло, що оточило його гостя, — той ніби занурився в перламутровий пил. Він підняв бластер і, примружившись від подиву та підозри, натиснув на гачок.

Молекули повітря, що опинилися в раптовому спалаху атомного променя, розлетілися на блискучі та палаючі іони, намітивши сліпучу тонку лінію, що вдарила Меллоу в самісіньке серце — і розлетілася бризками!

Поки терплячий вигляд Меллоу залишався незмінним, атомні сили, що розривалися навколо нього, самознищилися, намагаючись прорватися крізь це тендітне перлове освітлення, і розсіялися в повітрі.

Бластер техніка з гуркотом упав на підлогу.

Меллоу сказав:

— Хіба в Імператора є особисте силове поле? А у вас буде.

Технік, затинаючись, спитав:

— В-ви технік?

— Ні.

— Тоді… звідки ви це дістали?

— Чи вам не однаково? — відповів Меллоу із холодною зневагою. — Ви хочете це мати? — Товстий шишкуватий ланцюг упав на стіл. — Ось.

Технік схопив його й нервово торкнувся.

— Це все.

— А де вмикається енергія?

Меллоу торкнувся пальцем найбільшого виступу, що був закритий тьмяною свинцевою оболонкою.

Технік підняв голову; його обличчя налилося кров’ю.

— Сер, я технік вищого класу. У мене двадцять років керівного стажу, і я вчився у великого Бієра в Університеті Трентора. Якщо у вас вистачає шарлатанського нахабства сказати мені, що оцей маленький контейнер завбільшки з волоський горіх містить атомний генератор, я відправлю вас до Протектора за три секунди.

— Ну тоді поясніть це самі, якщо зможете. Я ж сказав вам, що це весь пристрій.

Рум’янець повільно зійшов з обличчя техніка, коли він обв’язав ланцюг навколо талії і, слідуючи жестам Меллоу, натиснув на виступ. Його оточило тьмяне сяйво. Він підняв бластер, потім завагався. Повільно налаштував його на найменшу потужність.

А потім конвульсивно замкнув контур, і ядерний вогонь кинувся на його руку, не завдавши жодної шкоди.

Він обернувся.

— А що, як я пристрелю вас зараз і залишу щит для себе?

— Спробуйте! — сказав Меллоу. — Ви гадаєте, що я дав вам єдиний зразок? — І його теж укрила щільна оболонка зі світла.

Технік нервово захихотів. Бластер зі стуком упав на стіл. Він сказав:

— А що ж це за проста дрібничка, подих вітру, яку ви хочете взамін?

— Я хочу подивитися ваші генератори.

— Ви ж розумієте, що це заборонено. Ми з вами обидва можемо вилетіти в космос…

— Я не збираюся торкатися до них або щось із ними робити. Я хочу поглянути на них — з відстані.

— А якщо ні?

— Якщо ні, то ви маєте щит, а я маю інші речі. Серед них і бластер, спеціально сконструйований для пробивання таких щитів.

— Гм-м-м. — Очі техніка забігали. — Ходімте зі мною.

12

Будинок техніка виявився невеликою двоповерховою будівлею, що стояла біля краю величезного кубоподібного об’єкта без вікон, який височів у центрі міста. Меллоу пройшов від одного до іншого через підземний перехід і опинився в тихій, трохи насиченій озоном атмосфері електростанції.

Він ішов за своїм провідником протягом п’ятнадцяти хвилин, нічого не кажучи. Його очі нічого не пропускали. Його пальці ні до чого не торкалися.

А потім технік сказав здавленим голосом:

— Ви достатньо побачили? Я не міг довірити цю справу своїм підлеглим.

— А хіба ви взагалі могли їм щось довірити? — з іронією спитав Меллоу. — З мене досить.

Вони повернулися до офісу, і Меллоу задумливо сказав:

— І всі ці генератори перебувають у ваших руках?

— Усі, — самовдоволено відповів технік.

— І ви стежите за ними й підтримуєте в робочому стані?

— Так!

— А якщо вони ламаються?

Технік обурено похитав головою.

— Вони не ламаються. Вони ніколи не ламаються. Вони були побудовані навічно.

— Вічність — це довго. Просто припустімо…

— Це ненауково — припускати всілякі нісенітниці.

— Добре. Припустімо, що я влучив бластером у надзвичайно важливу деталь. Припустімо, що машини не застраховані від ядерного удару. І я розплавив надзвичайно важливе з’єднання або розбив кварцеву D-подібну трубку.

— Ну, тоді, — люто закричав технік, — я б вас убив!

— Так, я розумію, — закричав собі й Меллоу, — але як щодо генератора? Ви змогли б його полагодити?

— Сер, — закричав технік, — усе було справедливо. Ви отримали те, що просили. А тепер забирайтеся геть! Я вам більше нічого не винен!

Меллоу з сарказмом вклонився й пішов.

За два дні він був уже там, де на нього чекала «Далека зірка», щоб повернутися на Термінус.

А ще за два дні щит техніка перестав працювати і, попри все його здивування й прокльони, так ніколи й не засвітився.

13

Майже вперше за останні півроку Меллоу розслабився. Він лежав на спині, роздягнений догола, у солярії свого нового будинку. Його великі коричневі руки піднімалися вгору і вбоки, і м’язи то скорочувалися, то розслаблялися, переходячи в стан спокою.

Чоловік, який сидів поруч, засунув Меллоу в рота сигару й запалив її. А потім відкусив кінчик від другої — для себе.

— Ти, мабуть, запрацювався. Може, тобі потрібен довгий відпочинок.

— Можливо, Джаеле, але я волів би відпочити в кріслі депутата ради. Бо я планую зайняти це крісло, а ти мені допоможеш.

Анкор Джаел підняв брови й спитав:

— І який я до цього маю стосунок?

— Цілком очевидний. По-перше, ти тертий калач у політиці. По-друге, тебе виперли з кабінету Джорана Сатта — того самого добродія, який воліє втратити око, ніж бачити мене в раді. Ти гадаєш, що в мене мало шансів, чи не так?

— Небагато, — погодився екс-міністр освіти. — Ти — смирнієць.

— Але це не є законною перешкодою. Я маю світську освіту.

— Ну що ти таке кажеш. Відколи це упередженість має якісь закони, крім власних? Ну, а що там твоя людина — Джейм Твер? Що він каже?

— Він майже рік тому говорив, що я можу потрапити в раду, — невимушено відповів Меллоу, — але я переріс його. Він однаково з цим не впорався б. Йому бракує глибини. Він голосно кричить, він вольовий, але зараз це лише створює перешкоди. Я проти справжнього перевороту. Мені потрібен ти.

— Джоран Сатт — найрозумніший політик на планеті, і він буде проти тебе. Я не певен, що зможу перехитрити його. І не думаю, що він обходиться без запеклої боротьби й бруду.

— У мене є гроші.

— Це допоможе. Але для того, щоб відкупитися від упереджень, потрібно чимало — особливо тобі, брудному смирнійцю.

— У мене їх буде багато.

— Ну, я розберуся з цим питанням. Тільки не треба потім повзати на задніх лапах і скиглити, що це я втягнув тебе в цю справу. Хто це?

Куточки губ Меллоу опустилися вниз і він сказав: