Читати книгу - "Дівчина у павутинні"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Про геніальну гакерку? — запитав Мікаел, намагаючись, щоб голос його звучав безпристрасно.
— Про одну дівку. Він розводився про неї так багато, що буквально голову мені проїв. Не втомлюватиму вас цією історією, але йдеться про дівчину, яка з’явилась у нього на лекції просто нізвідки й почала базікати там про поняття сингулярності.
— Як?
Фарах замислилася.
— Ну, власне кажучи, це аж ніяк не стосується до справи, — відповіла вона нарешті. — Та поняття технологічної сингулярності запозичене з гравітаційної сингулярності.
— А це що таке?
— Як я зазвичай кажу, серце пітьми, те, що міститься в глибині чорних дір, кінцева станція всіх наших знань про Всесвіт. Можливо, звідти навіть є виходи в інші світи та епохи. Багато хто розглядає сингулярність як щось зовсім ірраціональне й уважає, що її неодмінно захищає горизонт подій. А ця дівка шукала квантово-механічного способу розрахунку і стверджувала, що можуть траплятися і голі сингулярності, без горизонтів подій. Отож… дозвольте мені не заглиблюватися в це. Одне слово, вона неабияк вразила Франса, і він почав їй відкриватися. Це можна, мабуть, зрозуміти. Такому комп’ютерному мегазануді, як Франс, рідко коли доводилося подибувати людей, з якими він міг поговорити на своєму рівні, а зрозумівши, що дівчина ще й гакерка, Балдер попросив її оглянути їхні комп’ютери. Усе обладнання було тоді вдома в одного з Франсових асистентів на ім’я Лінус Брандел.
Мікаел знову визнав за краще змовчати про те, що вже знав.
— Лінус Брандел, — лише повторив він.
— Так, — вела далі Фарах. — Дівчина зайшла до нього додому в Естермалмі, турнула його з квартири і спокійнісінько почала працювати з комп’ютерами. Ніяких ознак утручання вона не виявила, однак цим не вдовольнилася. Вона мала список усіх Франсових помічників. З Лінусового комп’ютера вона всіх їх гакнула й досить швидко встановила, що один з них продав технологію саме «Соліфону».
— І хто саме?
— Франс не хотів розповідати, а я й не допитувалася. Але дівчина, мабуть, зателефонувала йому просто з Лінусової квартири. Франс тоді перебував у Сан-Франциско, і… можете собі уявити — його зрадив один зі своїх! Я чекала, що він відразу заявить на хлопця, зчинить ґвалт. Але в нього виникла інша ідея. Він попросив дівчину вдати, ніби й справді відбулося втручання.
— Навіщо?
— Він боявся, що тоді знищать якісь сліди чи докази. Йому хотілося докладніше розібратися, що сталося. Припускаю, в цьому була певна рація. Коли одне з провідних світових підприємств-виробників програмного забезпечення викрало й продало його технологію, це, звичайно, серйозніше, ніж коли б за його спиною нишком діяв якийсь нікчемний, гівняний студент. «Соліфон» — не тільки один з найшанованіших дослідних концернів у США. Вони вже кілька років намагалися вмовити Франса працювати в них. Він був аж багровий зі злості. «Ці негідники спокушали й водночас обкрадали мене», — прогарчав він.
— Заждіть хвилинку, — попросив Мікаел. — Дозвольте переконатися, що я вас зрозумів правильно. Ви стверджуєте, що він улаштувався в «Соліфон», щоб дізнатися, як і навіщо вони його обікрали?
— За свої роки я переконалася, що зрозуміти мотиви людей часом не так уже й легко. Зарплата, свобода й ресурси, очевидно, теж мали певне значення. А взагалі — так! Гадаю, ви маєте слушність. Франс здогадався, що до крадіжки причетний «Соліфон», ще до того, як ця дівчина дослідила його комп’ютери. Просто вона дала йому конкретну інформацію, і тоді він почав глибше копирсатися в цьому. Зрештою, це виявилося набагато важчим, ніж йому уявлялося. Спершу Франс викликав лише підозри, та згодом ставлення до нього геть погіршилося. Тож він робився все більшим відлюдьком. Але Балдер таки щось знайшов.
— Що?
— Тут ми підійшли до делікатної теми. Мені й про це не варто було вам розповідати.
— Однак ви розповіли.
— Так, розповіла. І не тільки тому, що завжди дуже поважала вас як журналіста. Сьогодні вранці мені спало на думку, що Франс не випадково зателефонував минулої ночі саме вам, а не до відділу промислової безпеки СЕПО, з яким теж мав контакт. Гадаю, він почав підозрювати, що там є витік інформації. Це, звісно, могла бути звичайнісінька параноя: Франс виявляв безліч ознак манії переслідування. Хай там як, але зателефонував він вам, і тепер я сподіваюся, що зможу вчинити його волю.
— І я на це сподіваюся.
— У «Соліфоні» є відділ з назвою «Ігрек», — сказала Фарах. — Він створений на зразок «Ґуґл Ікс» — підрозділу, де працюють над тим, що вони називають moonshots,[28] — одне слово, над дикими й нереальними ідеями, як от пошуки вічного життя або приєднання пошукових систем до нейронів мозку. Якщо десь і досягнуть AGI чи ASІ, то, мабуть, саме там. Франса взяли саме до відділу «Ігрек». Та все йшло не так чудово, як мало б іти.
— І чому ж?
— Бо від своєї гакерки Франс довідався, що в «Ігреку» є таємна група бізнесових аналітиків і керує нею чоловік на ім’я Зіґмунд Екервалд.
— Зігмунд Екервалд?
— Так, його ще називають Зеке.
— А хто це?
— Це саме той, з ким спілкувався помічник, що зрадив Франса.
— Тож злодій — Екервалд.
— Злодій найвищого сорту. На перший погляд, діяльність у групі Екервалда видавалася цілком законною. Вони збирали інформацію про роботу провідних науковців і перспективні науково-дослідні проекти. Щось таке роблять в усіх великих високотехнологічних фірмах. Усім хочеться знати, що відбувається й кого варто найняти до себе. Але Франс зрозумів, що ця група виходить за межі дозволеного. Вони не тільки досліджували, а й крали за допомогою гакерських атак, шпигунства, хабарів і так званих кротів.
— Чому ж він на них не заявив?
— Це було складно довести. Вони діяли дуже обережно. Зрештою Франс пішов до власника — Ніколаса Ґранта. Того взяв жах, і він, певно, наказав провести внутрішнє розслідування. Однак розслідування нічого не дало. Чи тому, що Екервалд знищив докази, чи просто через те, що воно було грою на публіку. Франс опинився в скруті. Уся злість окошилася на ньому. Гадаю, влаштував це сам Екервалд, а втягти інших йому було неважко. Франса вже й так мали за параноїка, а тоді всі помалу почали відвертатися від нього. Можу лише уявити, як він сидів там, ставав відлюдькуватішим, чинив наперекір усьому
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дівчина у павутинні», після закриття браузера.