Читати книгу - "Відчай"

ввійшов не солдат, а «Макгрегор», Віктор Ісаєвич Рат.

— Доброго ранку, Всеволоде Володимировичу, як спалося?

— Добре спалося, дякую. Що там із зв'язком? Налагодили?

— Інформація поки що не надходила. Поснідаємо, а потім подзвонимо Аркадію Аркадійовичу…

— Валленберга ще не привезли?

— Ні.

— Коли?

— Не знаю. Вказівок не одержував.

Снідали на веранді, залитій сонцем. Масло, сир, два не крутих яйця, кава; хліб був двох сортів — чорний і сірий. («Ми називаємо «ризький», — пояснив Рат, — по-моєму, найсмачніший, на вашу честь замовив».) Потім послухали останні вісті по радіо: перевиконання плану, збирання врожаю колгоспниками Одеської, Херсонської та Бєлгородської областей, вітальний лист вождеві всіх народів, геніальному зодчому нашого щастя великому Сталіну від будівельників Дніпрогесу, що встає з руїн. Максим Максимович запам'ятав два підписи — парторга ЦК Димшиця і секретаря обкому Брежнєва. Диктор сухо зачитав повідомлення про те, що триває боротьба з підступністю групи театральних критиків-космополітів, таких як Альтман і Борщагівський. Закінчився випуск прогнозом погоди: обіцяли сонце.

— Може, скляночку хильнете? — спитав Рат.

— Це ви про горілку?

— Чому? З раночку добряче піде джин з тоніком, тут усе є, — він посміхнувся, — як у Лондоні. То що? Зробити відтяжку?

Ісаєв спитав:

— У вас дідусь є?

— Помер… Чудовий був дідусь Ісай Маркович, земля йому пухом…

— Невже він вас не вчив: «Програв — не відігруйся, випив — не похмеляйся»?

— Він у мене не пив і не грав, Всеволоде Володимировичу. Він з кінця минулого століття був у революційній роботі… Більшовиком він був з початку й до кінця, без вагань…

— Рат? — Ісаєв здивувався. — Я пам'ятаю багатьох ветеранів, щось такого прізвища нема в голові.

— Ви його знаєте, — впевнено відповів Рат, — чудово знаєте, тільки під іншим прізвищем… Це прізвище всім відоме.

— Давайте подзвонимо в Центр, — сказав Ісаєв. — Дізнаємося, що там із зв'язком…

— Ходімо, — погодився Рат. — телефон поряд.

…Голос Аркадія Аркадійовича був погаслий, сумний:

— Повертайтеся, Всеволоде Володимировичу, є новини.

Говорячи так, він не брехав: після вчорашньої розмови з ним Комуров зустрівся з Берією і, доповівши йому про успіх комбінації в справі «Штірліца — Валленберга», сказав, що починається робота на дачі.

Берія поздоровив його, просив передати подяку Влодимирському, а в кінці розмови запропонував Комурову заїхати до нього після роботи, ввечері: «Треба перекинутися кількома словами про проект».

Почавши з якогось незначного питання й діждавшись того моменту, коли Комуров почав відповідати, як завжди багатослівно й ґрунтовно, Берія витяг із сейфа червону папку тисненої шкіри і поклав її перед Богданом.

Той на мить замовк, запитливо подивившись на Берію. Маршал кивнув головою: мовляв, продовжуй.

Дослухавши Комурова, сказав:

— Поглянь, думаю, знадобиться…

«Після численних запитів у Міністерство закордонних справ СРСР з боку шведського уряду, пов'язаних із «зникненням» під час визволення Будапешта підданого Швеції на прізвище Валленберг, товариш Йосиф Віссаріонович Сталін запросив справу Валленберга і пообіцяв прийняти посла.

При розмові товариша Йосифа Віссаріоновича Сталіна з послом був присутній заступник міністра закордонних справ т. Лозовський С. А.

Посла Швеції Содерблома запросили в Кремль, але не для розмови про «справу» Валленберга, бо такої «справи» немає, її сфабрикувала антирадянська пропаганда, а в зв'язку із закінченням строку акредитації в Союзі PCP.

Напередодні розмови, знаючи, що Содерблом напевне передасть послання Короля й прем'єр-міністра Швеції, товариш Йосиф Віссаріонович Сталін зажадав довідку з приводу боїв за Будапешт і викликав для розмови маршала Малиновського, який начебто зустрічався з Валленбергом на прохання останнього в Дебрецені.

Справді, під час протокольної бесіди, після того як посол Швеції висловив подяку Генералісимусу Сталіну за видатну роль Радянського Союзу в перемозі над нацизмом і попросив передати щиру подяку колегам з Міністерства закордонних справ, він перейшов до справи Валленберга.

Спочатку посол торкнувся питання про те, що, коли у Стокгольмі в жовтні 1944 року дізналися про прихід у Будапешті до влади нациста Салаші й ознайомилися з першою офіційною декларацією нового лідера, у якій він, зокрема, закликав до тотального протистояння більшовизму і негайному знищенню євреїв в Угорщині, Його Величність Король Швеції надіслав телеграму регентові адміралу Хорті, де заявив протест з приводу офіційної заяви пана Салаші, назвавши її «неприпустимою» й «противною духові гуманізму й цивілізації». Саме тоді в Угорщині працював шведський дипломат, секретар посольства Рауль Валленберг, який устиг на той час урятувати тридцять тисяч євреїв від знищення. Посол відзначив видатну роль Валленберга, його безмежну мужність і абсолютну чесність. Валленберг, вів далі посол, зробив немислиме: він з дня на день відсовував виконання наказу Гітлера про тотальне знищення всіх нещасних. «Валленберг» — хотів продовжити посол, але його перепинив товариш Йосиф Віссаріонович Сталін, який із співчуттям попросив вимовити прізвище шведського дипломата по літерах, що негайно й зробив радник-посланник Швеції пан Баркхольст.

Товариш Йосиф Віссаріонович Сталін записав великими літерами прізвище Валленберга.

Посол провадив далі свою розповідь про те, як Валленберг поїхав з Будапешта до Дебрецена на зустріч з представниками Червоної Армії і, виїжджаючи з міста, на вулицях якого йшли бої, зустрів російських солдатів і спитав їх про те, як краще добратися до штабу. Після цього він зник.

— Він їхав на вашій машині? Під прапором Швеції? — спитав товариш Йосиф Віссаріонович Сталін.

Посол відповів ствердно, що він їхав саме на шведській машині. Товариш Йосиф Віссаріонович Сталін поцікавився, чи відомо пану послу, що радянській авіації було дано наказ ні в якому разі не атакувати машини під шведським прапором? Посол відповів, що він дуже добре пам'ятає цей наказ і вдячний за нього Генералісимусу Сталіну. Товариш Йосиф Віссаріонович Сталін відповів, що дякувати треба не йому, а Молотову з Вишинським. «Я певен, — заявив посол, — що радянська авіація не нападала на шведський автомобіль, таку можливість ми виключаємо».

Звернувшись до т. Лозовського, товариш Йосиф Віссаріонович Сталін сказав: «Треба подивитися, чи був такий же наказ у німців і салашистів?»

Потім товариш Йосиф Віссаріонович Сталін запитав шведського посла: «Яке пояснення цьому сумному інциденту дала радянська сторона?»

Посол сказав, що ніякої відповіді не було одержано, хоч у сорок п'ятому році посол СРСР у Швеції пані Коллонтай і заступник міністра закордонних справ пан Деканозов заявили, що Валленберг перебуває під протекцією військ Червоної Армії…

Товариш Йосиф Віссаріонович Сталін припинив розмову на словах, що він обіцяє зробити все можливе, щоб вивчити питацня, підняте шведською стороною.

Запис розмови зроблено Павловим».

— Ясно? — зітхнувши, спитав Берія. — Отож… У мене раз по раз це крутилося в пам'яті… Неспокійно було на душі… Я ж був у від'їзді, коли відбувалася ця розмова, товаришу Сталіну готував відповідь Деканозов, але матеріал не задовольнив товариша Сталіна, він попросив обдумати все ще раз,