Читати книгу - "Том 9"

ліщиноньки; 10. Що вже ходив, то вже ходив; 11. Ой рикнула коро-виця; 12. Ой не ходи коло води; 13. Чиї пчоли по діброві. В автографі цієї пісні два останні рядки викреслені:

Погоріли болота, зосталися купи:

Женітеся парубочки, аби не рекрути.

14. Чиї пчоли по діброві; 15. Коб не гори високії; 1G. Чи то, тату, тую брати; 17. Широкії шаровари; 18. На городі калюжа; 19. Чорна хмара — дощ буде; 20. На городі терниця. Друга строфа цього вірша в автографі викреслена:

Ой кажуть люди, що я упилася, а я в свого мнленького гилява вдалася.

21. Ой кажуть люди; 22. Казав єси: «Люблю, люблю»; 23. Ой мій чоловік; 24. На городі квітки в'ються; 25. Бодай же ти, дівчинонько; 26. Ой гуляла дівчинонька; 27. Гречка; 28. Ой не ходи, козаченьку; 29. Коли б мені ступка та жорна; ЗО. Розпоровся черевик у мене; 31. Ой ти, тату, меї мами не займай; 32. Сяк-так до вечора буду жить; 33. Ой ти мене, вражий сину, не займай; 34. Ой ти знав, нащо брав; 35. Ой іду, йду, йду; 36. Ой іду, йду, йду;

37. Чого сидиш, надулася? 38. На березу дуб похилився; 39. А до мене Яків приходив; 40. Катерина і Василь; 41. На вулиці скрипка грає; 42. Тут моя кума була; 43. Гарненька молодичка; 44. Ой випити, то то я; 45. Прийди, прийди, мій хороший. В автографі слово «гарчали» виправлено на «брехали». 46. Ой то ж мені догодило; 47. Козаченьку чорновусий; 48. Ой ти, Гандзю милостива; 49. Ти паробок, я паробок; 50. Дай же, боже, в добрий час;

51. Погуляймо, братиця; 52. Ой нащо нам музики; 53. Валець. 54. Полька.

К. Квітка всі ці тексти й мелодії, крім пісень «Полька» та «Валець», а також записаних від І. Франка, включив до збірки «Народні мелодії. З голосу Лесі Українки», К., 1917, стор. 187—

209.

1946 року в збірнику «Леся Українка» (вид-во Львівського університету) Ф. Колесса повністю опублікував складений Лесею Українкою збірник танцювальних пісень (стор. 19—33), додавши до них мелодії (стор. 37—42). Мелодії до пісень, записаних від

І. Франка, подано за збіркою К. Квітки «Українські народні мелодії», К., 1922, № 529—532. В публікації Ф. Колесси, як і в автографі Лесі Українки, тексти збірки пронумеровані 1—54 Пісні 6—7, 8—10, 11—14, 15—17 співаються на одну мелодію. В автографі Леся Українка зробила таку примітку: «Всі пісні від № 8 до № 17 можна співати однаково або на той голос, що «Коло гаю походжаю», або на той голос, що «Ой рикнула коровиця», або на той, що «Чиї пчоли по діброві». Пісні 18—20 мають спільну мелодію; 28, ЗО, 31 — теж; 38 і 39 — також спільну; пісні 45— 49, 51, 52 — теж. Пісня 50 співається на мелодію, записану К. Ліпінським (див.: К. Lipinski. Muzyka do pie£ni polskich і rus-kich ludu galicyjskiego, zebranych przez Waclawa z Oleska, 1833, № 20).

Мелодія пісні «Пішла я вальця» («Валець») подається за збіркою К. Квітки «Народні мелодії», № 206. В автографі Лесі Українки ця мелодія записана в тональності соль мажор.

В автографі Лесі Українки та в збірці К. Квітки аналогічними є мелодії № 183—205. Примітки до них див. при відповідних номерах збірки К. Квітки «Народні мелодії».

З РЕПЕРТУАРУ КОБЗАРЯ ГНАТА ГОНЧАРЕНКА

«Думу про Олексія Поповича», «Думу про удову» і «Думу про [брата і] сестру» Леся Українка записала разом з К. Квіткою від кобзаря з Харківщини Гната Гончара (Гончаренка). Запис на фонограф було проведено 2 грудня 1908 р. в м. Ялті. Тоді ж Леся Українка записала ці думи з рецитації Г. Гончаренка і надіслала свій рукопис Ф. Колессі разом з валками.

У листі від 4.Х 11 1908 р. до Ф. Колесси Леся Українка писала: «Аж ось нарешті удалося нам з чоловіком спровадити сюди з Севастополя кобзаря Гончаренка, а з Миргорода фонографа Сла-стьонова, а з Москви та з Києва валки до фонографа, навчитися орудувати тією недосконалою машиною і таки записати репертуар Гончаренковий. Той репертуар в формі валків фонографічних посилаю тепер до Львова до Етнографічної комісії, а вона передасть його Вам».

В листі до Ф. Колесси від 5.ІІІ 1913 р. Леся Українка подала широку характеристику кобзаря Гончаренка. «З фактів я пам’ятаю тільки, що Гончаренко походить з кріпацької родини, що він осліп, маючи 12 літ, по довгій хоробі очей, що вже як він був безнадійно хории на очі, нан, властитель його батька (прізвисько пана і назву хутора, десь під Харковом, де вродився і зріс Гончаренко, я забула), випадково побачив його і паказав повезти в Харків до славного окуліста, але окуліст сказав, що вже запізно гоїти очі, а якби привезли раніше, то можна було б вигоїти. Коли я бачила Гончаренка,— 1908 p., то він сказав, що має 72 роки... Навчився він гри на бандурі уже сліпим від старого кобзаря з Харківщини, але йменпя його вчителя я не пам’ятаю. Колись, казав, заробляв чимало по ярмарках, але пізніше поліція заважала, і він під старість, повдовівши, пішов жити до свого сина, залізничного робітника в Севастополі... Все в ньому повне благородної простоти, особливо кидається в вічі його рука з тонкими артистичними пальцями і велична поза високої, стрункої, зовсім не згорблено? постаті. Не тільки грошей, але й найменшої послуги він не вважає за можливе приймати дарма... Він, очевидно, любить свій хист не тільки через те, що він дає йому зарібок, бо дуже часто у вільний час грає сам собі свої музикальні п’єси без співу... До етнографів відноситься з повагою і без упередження як до людей, що роблять якесь потрібне і серйозне діло. Мене дивувало, як він, терпляче і принату-рюючись до незносних часом капризів нашого фонографа, готовий був годинами співати, по скілька раз проказувати слова, стараючись при тому виразною повільною рецитацією улегшити мені роботу записувача».

Автограф записаних Лесею Українкою дум зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (ф. 2, 1409, арк. 1—28). Тексти подаємо за цим автографом.

Інший автограф Лесі Українки з частиною думи про Олексія Поповича (від слів «...отцівської-материної молитви не споминав, либонь, мене, козаки панове-молодці, найбільше то гріх спіткав...» і до кінця зберігається у фонді К. Квітки (Державний центральний музей музичної культури ім. М. І. Глінки в Москві, ф. 275, інв. № 70, арк. 5—6).

Мелодії з валків розшифрував Ф. Колесса, опублікувавши їх у кн.: Ф. Колесса. Мелодії українських народних