Читати книгу - "Москва ординська. Книга 1"

написано “хан и ханша”; взамен слова “царство” поставлено “власть”; слова “московскому государю” заменены на “российскому”… Трудно сказать, в чьих руках побывал данный экземпляр, возможно, у Г. Миллера» [105, с. 347].

Не хотіли московити мати своїх царів у Сараї, не хотіли бути московитами, тому вигадували. Таким чином було спотворено і слово «князь». Щоб утиснути своїх вигаданих правителів до панівної когорти Чингісидів, московська історіографія повністю знівелювала поняття «князь». Справа в тому, що за часів Золотої Орди цей титул мав зовсім інше навантаження. Хоча усі чоловіки роду Чингісхана носили титул князя, вони його отримували за походженням. Кожен нащадок чоловічої статі роду Чингісхана, незважаючи на статус своєї матері (дружина хана, наложниця, рабиня), від дня свого народження був князем. Усі інші у Золотій Орді цей титул отримували на період служби та заняття посади.

Коли в російських літописах періоду Золотої Орди йдеться про те, що у «Бахмета Усейнова сына родился сын князь Беклемиш», то це означає його належність до роду Чингісхана. Крім того, князі Чингісиди носили ще й додаткове звання — оглан (углан), тобто «царевич». Усі вони від народження були князями-огланами. Однак у Золотій Орді також існували й інші князі. Цей титул у державі був досить поширений.

Російський професор І. М. Березін наводить перелік князів Золотої Орди, окрім князів-огланів:

«1. Князь Великий, Средний, Нижний;

2. Князь улусный, удельный;

3. Князь Ордынский, Татарский;

4. Князь людский» [91, с. 7].

А далі перелік військових князів: «Князь ратный (темный), тысячный (полчный), сотный (сотник), десятный (десятник)» [91, с. 9].

Людина ставала князем, зайнявши певну посаду, скажімо, сотника. Уявімо собі, яка кількість князів існувала на теренах завойованих Мещери і Тмутаракані, коли «Каждый индивидум… бывший охотником и воином, как по собственной наклонности, так и по уставу, принадлежал к какому-нибудь десятку. Каждый десяток имел отдельнаго начальника: из десятков составлялись сотни, из сотен тысячи, а из тысяч десятитысячья или тьмы, и все эти отделы имели особенных начальников… Тьма составляла уже отдельную область, если не в самом начале существования Орды, то впоследствии времени. Сверх туманов существовали улусы, более известные в народе, чем туман (тьма. — В. Б.), носившие названия по своим владельцам…

Такое деление Чингиз-Хановой монархии было перенесено и в Золотую Орду…» [93, с. 47—48].

Не існувало ні Московського, ні Рязанського князівств. Існували улус Беркечара, улус Чилаукуна і так далі. А князь із роду Рюриковичів, якщо і перебував на посаді сотника, то він той титул носив на період служби. І тільки! «…Располагая (во время ханской службы.—В.Б.)… своею вотчиною, (князь.—В.Б.) не мог их отказать сыновьям, ибо назначение его приемника зависело (было во власти.—В.Б.) от Хана» [18, т. IV, с. 29].

Розмови російської історичної науки про «владетельных московских государей» є суцільною вигадкою. Справжніми господарями тих земель із 1237 року були Чингісиди.

Хан Батий став першим царем Золотої Орди і мав пряме відношення до «московської державності». Саме хан Батий поділив терени майбутньої Московії на улуси та закріпив ті землі за своїми братами Беркечаром і Чилаукуном. Беркечару (Бехану) передав у володіння землі колишньої Тмутаракані (так зване Велике Рязанське князівство), а Чилаукуну (Бахмету) — землі давньої Мещери (так зване Велике Володимирське князівство).

Потрібно мати на увазі, що у ті часи до Мещери належали всі землі між Волгою та Окою, в межах сучасних Володимирської, Рязанської, Івановської, Ярославської, Тверської, Московської, Калузької та частини інших областей.

Свідченням того, що хан Батий після завоювання розділив між своїми братами захоплені землі, є факт відсутності у Мещері та Тмутаракані після відходу його військ баскаків.

Та повернімось до походу Батия в Європу. Під час походу на Тмутаракань та Мещеру між Батиєм і його двоюрідним братом Гуюком виникли суперечки, які згодом переросли у ворожнечу. Ще до походу на Європу Гуюк та Бурі (син Чагатая), який підтримав його, були відкликані з війська, а після смерті Великого Хана Угедея 11 грудня 1241 року мати Гуюка — Туракіна, яка тимчасово правила імперією, відкликала і допоміжне військо улусів Угедея та Чагатая. Це сталося 1242 року.

Смерть Угедея спасла Центральну і Південну Європу від повного спустошення, тому що військова армада Батия змушена була покинути ті терени та відійти у Поволзькі степи.

«Из-за неявки Батыя на курултай до 1246 г. не избирали великого хана, и временное управление… государством… перешло в руки жены покойного хана Угедея Туркен-хатун… Лишь в 1246 году путем компромисных сделок между враждебными группировками сторонникам Гуюка удалось провести на курултае избрание его (Великим.—В.Б.) ханом» [14, с. 25].

Почалося одне із перших жорстоких протистоянь усередині великої імперії Чингісидів. Одну групу протистояння очолював Гуюк, другу — Батий.

І хоча брати Батия — Орда, Берке, Беркечар, Чилаукун, Шейбан, Тангут і Тука-Тимур, були присутні на курултаї 1246 року, звичайно, з дозволу Батия, та він сам на курултай не поїхав. Відповідно до Яси Чингісхана, усі супротивники нового Великого Хана підлягали страті. Хан Батий про це знав. Після того як Батий на вимогу Гуюка не з’явився, щоб присягти йому на вірність, Великий Хан Гуюк зі стотисячним військом вирушив проти нього.

«В 1248 году между соперниками едва не вспыхнуло вооруженное столкновение. Дело до открытого сражения не дошло лишь потому, что войска Батыя, направленные против Гуюка, дойдя до восточных границ Улуса, получили известие о смерти хана. По словам Рубрука, бывшего в 1254 году в Каракоруме, скоропостижная смерть Гуюка произошла не без участия сторонников Батыя» [14, с. 25].

Звичайно, після смерті Гуюка хан Батий не міг залишити титул Великого Хана за родом Угедея (Гуюка) і запропонував передати його нащадкам молодшого сина Чингісхана — Талуя (Тулі).

«Остановившись лагерем у Ала-Камака, на расстоянии семидневного пути от Киялыка (в районе Алтайских гор), Батый, как старший в роде, вызвал к себе остальных… царевичей для решения вопроса о престолонаследии. Все прибывшие подчинились решениям Батыя… Отказавшись (лично. —В.Б.) от престола Чингис-хана, он предложил избрать на престол царевича Менгу, сына Тули: “Дядя наш Тули, младший сын Чингисхана, умер в молодости и не воспользовался царством, так отдадим царство сыну его и посадим на престол царский старшего сына его, Менгу-хана. Так как на престол посажу его я, Бату, то на самом деле владыкою буду я. Все согласились с этим мнением”.

Потомки Угедея, отказавшиеся признать своим ханом Менгу, организовали против него заговор, но он был раскрыт, и 77 его участников по приказанию Батыя были казнены. В 1251 году по требованию Батыя был созван курултай, на котором Менгу и был возведен