Читати книгу - "...I жодної версiї!"

Вiта приїхала до Києва i призналася матерi, що вагiтна i що батько її майбутньої дитини Григорiй Потоцький. Уявляєте собi, Петре Яковичу, стан матерi?.. Одне слово, пiсля великого скандалу, моря слiз Килина Сергiївна простила доньцi, але з умовою, що вона зробить аборт i викине з голови мерзотника Потоцького. Не виключено, що у понедiлок кравчиня з'явилась би у нас i викрила б "пана"-махiнатора… Та, на жаль, у недiлю, як вiдомо, хтось прийшов до неї на квартиру i пiсля короткої боротьби, про що свiдчать прижиттєвi синцi та надiрване плаття, збив її з нiг… Потоцький цей ранок i майже увесь день просидiв у лiкарнi бiля молодшої Христофорової. Є не тiльки заява самої Вiти, але i свiдчення персоналу лiкарнi… Вони у Вiктора Кириловича, — звернувся полковник до Струця.

Той кивнув i, розкривши папку, витяг кiлька аркушiв.

— Вiта пiсля аборту не схотiла залишатися на нiч у матерi, розповiдав далi Коваль, — i того ж дня, у суботу, Килина Сергiївна змушена була посадити її на поїзд. Вночi Вiтi стало погано вiд великої втрати кровi, i в Одесi з поїзда її зняла "швидка допомога"… От i все, — пiсля короткої паузи резюмував полковник. — Одеса i Потоцький нас бiльше не цiкавлять.

— А що ж виходить з вiком жiнок? — дивувався Спiвак. — Мати й дочка…

— Килина Сергiївна, ледве закiнчивши десятирiчку, вискочила замiж за свого шкiльного учителя, у якого ще й неприємностi були з цього приводу, оскiльки дiвчинi не виповнилося на той час вiсiмнадцяти рокiв… Вiтi зараз уже вiсiмнадцять. Виходить, Килинi Сергiївнi тридцять шiсть. Так i за паспортом, хоч на вигляд вона здавалася молодшою… А Григорiю Потоцькому, до речi, лише тридцять три. Вiк Iсуса Христа… Що ж, усяке буває. Одне слово, давньогрецька трагедiя…

— А версiя Потоцький — Журавель? Нотатка Журавля про борг "пана Потоцького"? Як з цим?

— Я гадаю, Петре Яковичу, зв'язок тут простий… Ще не доведено, але ясно, що за протекцiєю Христофорової Григорiй Потоцький купив для своєї артiлi оригiнальну модель, придуману Журавлем. Загиблий, крiм усього, як ви знаєте, був талановитим модельєром. Хто зна, можливо, на цiй нивi вiн досяг би навiть бiльших успiхiв, нiж у науцi. Ми з вами бачили чобiтки цiєї моделi у нього на кухнi. Потоцький, очевидно, не повнiстю розрахувався, i Журавель занотував у записник його борг… Ми ще перевiримо цей епiзод за допомогою одеситiв, хоч вiн для нас тепер не такий важливий…

— Що ж у нас виходить, дорогi товаришi, — зiтхнув Спiвак, звертаючись одночасно i до Коваля, i до старшого лейтенанта. — Воду ми решетом носили? Чи не так? Дiзнавалися, вивчали, шукали, нишпорили i нiчого не знайшли… А час наш закiнчується. Установлений законом строк, вiн не гумовий, це розтягується. Так i доповiмо, значить, прокуроровi, що обидва убивства надто складнi для нас i розкрити їх неможливо. I жодних зачiпок не маємо…

У кабiнетi запала тиша. Ох, як не хотiлося Дмитру Iвановичу заперечувати Спiваку. Адже загалом слiдчий мав рацiю. Але гратися у мовчанку теж не годилося.

— Курчат восени рахують, Петре Яковичу.

— До осенi далеченько, Дмитре Iвановичу. Чекати не можемо.

— Не дуже далеко, хоч надворi поки що зима… Та й зачiпки є… Насамперед притягує увагу особа Павленка. Уже при першiй розмовi з ним вiдчувся складний характер людини i непростi взаємини його iз своїм сусiдою та колегою. Його думки про Журавля суперечливi: вiн то хвалить загиблого, то раптом починає ганити за жадобу грошей, за надмiрне захоплення жiнками… так би мовити, за рахунок науки…

Павленко заздрив Журавлю на його привiлеї в iнститутi. Мовляв, вiн там улюбленець, йому все прощалося.

— Але ж у Журавля, ви з'ясували, й справдi були успiхи. Важливий винахiд…

— От-от, Петре Яковичу… Цей винахiд, очевидно, i став яблуком незгоди, хоч Павленко свої почуття приховує. Адже думку подав вiн, а приятель скористався нею i довiв справу майже до кiнця, до винаходу. Уже як своє вiдкриття. — Коваль пiдкреслив слово "своє". — Тут є пiдстави образитися i збунтуватися… I те, що Павленко намагається це приховати, наводить на роздуми.

— А з кравчинею якi у нього були стосунки?

— Та нiяких. Вiн з нею не зустрiчався. Його iншi жiнки цiкавили.

— Нiна Барвiнок?

— Друкарка рiч окрема, i, хоч покiйна Христофорова спершу тiльки її й обвинувачувала, гадаю, що це — єресь. Нiна Василiвна у товариствi Журавля знаходила нове життя, ви ж знаєте її домашнi умови. I вiриться, що того трагiчного вечора вона пiшла першою, залишивши Журавля з Павленком удвох, хоч той i заперечує це. Це все ми ще уточнимо. Самолюбний Павленко, який борсався пiд п'ятою своєї вольової дружини, не знайшов сiмейного щастя. I вiн, звiсно, заздрив на вiльне, козацьке життя Журавля, на гарних жiнок, якi так легко дiставалися тому… Але Барвiнок, Нiночка Барвiнок — рiч окрема, — повторив полковник. — Павленко — чоловiк хво'робливо-сором'язний, невиразний зовнiшньо i при цьому велелюбний; вiн зазнавав страшних гризот свого ураженого самолюбства. Йому годилася б до пари жiнка м'яка, поступлива, вiддана, навiть покiрна… до того ж гарненька. Про таку вiн, очевидно, мрiяв завжди. Саме такою вiн i бачив Барвiнок i безтямно закохався. Та вiн уже був одружений з Варварою Олексiївною, а Нiночка належала його приятелю Антону Журавлю. Схованi терзання Павленка можна зрозумiти, Петре Яковичу, тут до будь-якого безумства можна дiйти… Однак це тiльки нашi мiркування, доказiв його вини немає… Хоч, правда, одна-таки серйозна зачiпочка знайшлася… А Нiна, я думаю, самовiддано кохала Журавля, хоч Христофорова не вiрила в її щирiсть i напочатку вважала, що саме друкарка, помщаючись коханцевi за зрадженi надiї, залишила газову горiлку вiдчиненою… Але повернемося, як кажуть, до наших баранiв. Про зачiпочку…

— Так, так, давайте вашу зачiпочку, — нетерпляче промовив слiдчий.

— Вiкторе Кириловичу, — звернувся Коваль до Струця, доповiдайте… Йдеться про доручення, яке йому дали минулого разу: зустрiтися з газiвниками i попросити їх перевiрити справнiсть, особливо герметичнiсть, кухонної плити Журавля, — нагадав Спiваку.

Старший лейтенант знову полiз у свою папку.

— Я зустрiвся з газiвниками, якi були присутнi, коли вiдчиняли дверi Журавля, — перебираючи папери, почав Струць. — Перевiрили технiчну справнiсть плити, є висновок: плита справна. Коли заслiнка на пiдвiднiй трубi закрита, а так само коли пальники на плитi закритi, газ не проходить. Мав розмову й у диспетчерськiй "Київгазу". I ось що виявилося, — Струць ще раз розкрив дипломат, витяг магнiтофонну касету i поклав на стiл слiдчого. — Диспетчери повiдомили, що пiзно ввечерi дванадцятого грудня, точнiше — о двадцять другiй сорок сiм хвилин, був дивний дзвiнок. Чоловiчий голос спитав, як можна перекрити газ у квартирi, не заходячи до неї,