Читати книгу - "Старша Едда. Епос"

давній і сягає часів індоєвропейської спільноти (бронзова доба). Подібні образи зокрема відомі з кельтської металевої пластики. Дослідники зазначають, що «Шлях Брюнхільд до Хель» є досить пізнім текстом.

Давня пісня про Ґудрун

Елегійна лінія вьольсунґо-нібелунґівського сюжету продовжується, але тут зазнає певної дифузії: в межах промови лемент переривається фабулою; рефлексія межується із розвитком подій. Можливо, це пов'язано із недосконалістю елегійної методології на час створення пісні: її датують серединою X сторіччя, тобто це справді давня (порівняно з іншими текстами вьольсунґо-нібелунґівського корпусу) пісня. Вона де в чому не збігається з іншими піснями про Сіґурда: так, його тут убивають не на ліжку, а дорогою на тінґ. Очевидно, під час переписів текст зазнав структурних викривлень, але вони не руйнують тривалости та цілісности наративу. Чільною темою також є плач Ґудрун, але містяться й сюжетні подробиці, що мають паралелі із «Сагою про Вьольсунґів». Прикметними є строфи 14-16 з погляду історії культури та побуту, сцени вишивання, де сам процес є не лише практичним, утилітарним, повсякденним заняттям, а й творчим, естетичним (hon mér at gamni — «вона мене тішила», де gamni від gaman — «задоволення», пор. хоч би англ. game — «гра»), а також сюжети творчости, посилання на локальні наративи (данські сказання про батька й сина Сіґара й Сіґґейра).

Також «Друга пісня про Ґудрун» прикметна тим, що терміни «ґоти» та «гуни» тут вжито не з погляду поетики, а в як більш-менш конкретні етноніми.

Через архаїчність тексту деякі строфи не надто надаються до певної інтерпретації.

Між строфами 36 і 37 існує імовірна прогалина в тексті, пов'язана не зі станом рукопису, а з помилкою при переписуванні: бракує сюжетного зв'язку.

Також не зовсім ясно, кому належать останні слова пісні, строфа 44 — Ґудрун, Атлі чи ще комусь. У тексті за редакцією Ґудні Йоунссона — таки Атлі, тож будемо з того виходити. На цьому місці рукопис обривається.

Третя пісня про Ґудрун

На відміну від попередніх та наступних, ця пісня за жанром ближча до народних середньовічних балад, ніж до елегій, і вважається досить пізньою. Мотив помсти покинутої коханки широко відомий у німецькому і почасти у скандинавському фольклорі, тому можливий вплив фольклорної традиції на героїчну поезію. Також певний інтерес становить змальований тут процес судочинства, уявлення про юрисдикцію. Практика так званого «Божого суду», ордалії, була поширена і за християнських часів, але сягає поганської доби. Щоб довести свою непричетність до злочину та правоту, підозрюваний мав пройти випробування — дістати з кип'ятку камінь або перстень, як тут, або пронести голіруч розпечене залізо, або пройти палаючими вуглинами чи між багаттями абощо, після чого його рани оглядали і робили висновки щодо міри його провини. Був і інший спосіб — судовий двобій (ісл. hólm-ganga, «похід на острів», де і мав відбуватися поєдинок, але не конче там). Вважалося, що вищі сили дарують перемогу невинному (чи його захисникові), а його рани будуть добре загоюватись.

Пісня про Оддрун

Серед героїчних елегій «Пісня про Оддрун» стоїть окремо. Вона опосередковано пов'язана з вьольсунґо-нібелунгівською темою, але розвиває окремий сюжет. Ані Борґню, ані Вільмунд більше ніде не зринають, а сама Оддрун згадується епізодично у строфі 58 «Короткої пісні про Сігурда» та у зачині «Другої пісні про Ґудрун» («Загибель Ніфлуніів»), Це одна з причин, чому цю пісню відносять до пізнішого шару «Старшої Едди». Звертає на себе увагу зміщення акцентів: тут Атлі знищив Ґ'юкунґів не через бажання заволодіти їхнім золотом, а через потаємне кохання Ґуннара й Оддрун, яке його розгнівало. Цікаво, що, з одного боку Оддрун досить самостійна, якщо прагне врятувати Ґуннара попри волю свого брата, проте, будучи незаміжньою жінкою, у питаннях шлюбу залежить від владних родичів: батько заповідав їй вийти за одного з синів Ґ'юкі (радше за все — за Ґуннара), але коли він помер, Атлі скасував цю волю, і це не засуджується, а виглядає як цілковита норма.

У строфі 29 зринає альтернативна версія, чому Ґуннар заграв на арфі. Існує два трактування того вчинку: а) він хотів приспати змій; б) щоб виказати зневагу до смерти (пор. сцену загибелі Раґнара Шкіряні Штани у ямі зі зміями, де він співає пісень і декламує вірші). Тут же йдеться про те, що Ґуннар таким чином намагається покликати Оддрун на допомогу. Дивно, чому саме Оддрун, і ще дивніше, чим вона могла йому зарадити, але виглядає цілком органічно для концепції саме цієї пісні.

Строфа 32 містить цікаву подробицю, що більше ніде не згадується: матір Атлі обернулася на змію. Також це каже про те, що, радше за все, Оддрун і Атлі мали спільного батька, проте різних матерів. Але можлива і банальна помилка: припускають, що спочатку йшлося не про «матір Атлі», а про «матір змій». Одначе лишається питання, яке саме слово на позначення змії переплутали з «Атлі».

Гренландська пісня про Атлі

Чи не центральна тема вьольсунґо-нібелунґівського корпусу наративів — кривава драма при дворі гунського володаря Атлі/Етеля. Проте її інтерпретації у різних традиціях досить сильно різняться залежно від обставин формування сюжету. Так, «Пісня про Нібелунґів» подає картину помсти Крімгільди своїм братам на чолі з Ґунтером і, особливо, Гаґену фон Троньє, котрий у німецькій традиції є не братом Ґунтера (як Хьоґні є братом Ґуннара), а його радником. Це зумовлено, звичайно ж, специфічною феодальною культурою середньовіччя, за якою чоловік є важливішим за родичів. Протилежна ситуація в ісландській традиції: Ґудрун мститься чоловікові (Атлі) за смерть братів. Це є відгомін родоплемінної моралі, згідно з якою навіть після шлюбу і переходу жінки до родової спільноти чоловіка її кревні родичі залишаються важливішими. Тобто ісландська версія сказання є більш архаїчною. На давнє походження як цього сюжету, так і самої «Пісні про Атлі», вказує і метрика твору (не всі строфи витримано в єдиному метрі), і неузгодження багатьох рядків із загальним ритмічним малюнком (іноді це ледь не проза), і специфічні тропи та терміни, які часто не дуже надаються до певної інтерпретації (утім, це почасти стосується і попередньої пісні). Майже немає елементів елегії. Перед нами — сюжетний епізод, позбавлений рефлексій, але не емоційної складової. Інша річ, що головна емоція тут — не сум чи скорбота, а кривавий пафос фаталізму, урочиста зустріч зі смертю і торжество помсти.

І це, до речі, також вказує на архаїчність пісні.

Історична основа цього сюжету загальновідома. 437 року гуни знищили королівство бурґундів на Райні; тоді загинув бургундський король Ґундіхар (Ґуннар). А 453 року верховний правитель гунів Аттіла