Читати книгу - "Голі чи покриті: Світова історія одягання та оголення"

Стрікери (люди, що вибігають голими на публіку) ображають своєю поведінкою фундаментальні людські цінності. Якщо на якійсь із подій дитина стане свідком такої тваринної повадки, це залишить відбиток на все її подальше життя. Чи може справжній мусульманин ризикувати в такій ситуації?.. Якщо спорт занепадає до такого нікчемного рівня, то єдине мудре рішення – не мати з ним нічого спільного270.

Думка про те, що дитяча травма від побаченого стрікера залишиться в дитини назавжди, відображала глибинний страх перед «небезпекою голизни». Відтоді, коли людство почало одягатися, цей страх частково під впливом трьох монотеїстичних релігій поширився цілим світом.

Це ніяк не відбилося на тому факті, що упродовж історії існували групи людей, які ходили голими, виражаючи власну свободу, або ж робили це з релігійних чи філософських міркувань.

Відомий давній приклад зустрічі Александра Македонського з групою індійських філософів, чи гімнософістів, як їх називали за часів Стародавньої Греції. У своїй історії, присвяченій життю Александра грецький філософ та історик Плутарх (I ст.) розповів про зустріч легендарного царя і полководця з десятьма нагими філософами на березі ріки Інд. Ішлося, мабуть, про індуїстських аскетів, що так само, як і джайністські ченці, все життя провели голими. З цією оголеною сектою аскетичних філософів греки запізналися вперше у третьому столітті до нашої ери в Таксилі – раніше Індія, нині розташоване на території Пакистану. Можливо, це місто слугувало центром ведизму й буддизму271. У сьомому столітті китайський учений і буддійський монах Сюаньцзан у нотатках про свої мандри до Індії зауважив, що в цьому регіоні існували так звані аскети (садху). Подібні аскетичні групи зустрічаються й у наш час (мал. 30 кольор. вкладки).

Хода індуїстських аскетів, Кумбха-Мела, Індія, 1998 р.

Їхні принципові переконання часом конфліктують із концептами урбанізованого сучасного індійського суспільства, що засвідчив, наприклад, нещодавній звіт на сайті Firstpost India про скарги на одного садху, що розгулював голим у районі Дадар (Мумбаї). Чоловік-політик ніби звертався від імені усіх жінок:

Понад сто жінок звернулися зі скаргами стосовно цієї справи. Я не маю нічого проти будь-якої релігії. Однак ці люди повинні розуміти, що жіноцтво вважає таку поведінку непристойною. Жінок бентежать садху, які тиняються вулицями міста в голому вигляді.

Джайністська община відхилила цю скаргу як «абсурдну», оскільки мова йшла про релігійну практику: «Садху складають обітницю мандрувати всюди, вони не показують жодних вульгарних жестів. Лише той, хто відчуває якусь вину, вбачає в садху щось неправильне. Це релігійний звичай, і, згідно з Конституцією, меншини мають право на вільне віросповідання та пропагування своєї релігії. Той факт, що хтось звернувся зі скаргами, цілком безглуздий. Однак закон у цьому випадку не передбачає вживання заходів», – каже адвокат із досвідом у справах груп-меншин, джайністських зокрема272.

Серед християн Північної Африки від другого до четвертого століття також функціонувала секта, яка переконувала в тому, що відновила невинність Адамову. Деякі теологи засуджували прихильників цієї секти, вважаючи її бандою пройдисвітів, інші ставилися до них, як до спантеличених аскетів, що прагнуть зректися плотських бажань, утримуючись від сексуальних стосунків і шлюбних уз. Для аскетів Адам – джерело натхнення, єдиний чоловік, що не мав колись гріхів і прогулювався нагим райськими садами. Адаміти, як і Адам, провадили голий спосіб життя. Вони хотіли знову досягти невинності свого прабатька, скинувши з себе тягар одежі. Під час спільного релігійного обряду в їхній церкві, названій «Раєм» (Paradise), адаміти були в костюмі Адама – символі оголеної невинності.

Згодом ідеї адамітів здобули популярність у Європі, до прикладу, серед анабаптистів, які прагнули розбудувати Нове Царство Господнє за сучасної доби, з новим світоустроєм, у якому зникнуть назавжди корупція та несправедливість. У тридцятих роках шістнадцятого століття один фанатичний анабаптист бігав голим вулицями Амстердама і вигукував: «Горе, горе, горе, гніве праведний!» Життя певної частини представників цієї секти завершилося драматично:

їх жорстоко покарали після того, як вони 10 травня 1535 року зайняли міську управу на площі Дам. Саме на цьому місці «серця сектантів живцем вирізали з тіла і кинули їм в обличчя», тіла четвертували та частину з них повісили на міських воротах, а голови насадили на кілок. Ідеологія анабаптистів здобула особливу популярність в Амстердамі у дрібної буржуазії, відтак у ній вбачали загрозу церкві та муніципалітету. Тому й вчинили з ними так по-варварськи273.

Не вкладається в голову те, що згадані несусвітні злочини відбувалися на площі Дам, де у наші дні нідерландці щорічно 4 травня хвилиною мовчання вшановують пам’ять усіх загиблих у роки Другої світової війни.

Попри те що більшість вірян надають перевагу ходити в церкву охайно одягнені, нині трапляються християни, які відвідують молитовні місця геть зовсім голими. Такої традиції дотримується, наприк­лад, невеличке релігійне братство в американському штаті Вірджинія. Краса, на думку пастора Аллена Паркера, полягає в тому, що люди без одягу схожі одне на одного, людина не прагне показати своє тіло досконалішим, аніж воно є насправді: «Ми – люди, зі шрамами на тілі, ми такі – які ми є... Мусимо вчитися любити й сприймати себе такими». Знаходилися особи, що навіть узимку відвідували богослужіння голими або легко вдягненими. Як твердили самі члени конгрегації, не відбувається нічого збудливого, людина лише звільняє себе від чогось. Хоча нам уже раніше траплялося читати про панічний страх голизни вірян, у цій маленькій церкві до голого тіла ставилися природно. Пастор Паркер сказав у інтерв’ю CNN: «Коли народився Ісус, то був голий, нагим його розпинали, і навіть воскрес він по смерті, одяг свій залишивши у печері. Якщо Бог створив нас собі подібними, то для чого все спростовувати?»274 Багато християн не поділяло пасторської думки, юдеї та мусульмани й поготів.

Адаміти на площі Дам, Амстердам, 1535 р.

Незважаючи на те що в наш час, очевидно, немає народів, що ходять голяка, проте є окремі люди, які всупереч мейнстримові, надають перевагу голизні. Звісно, про статистику тут не йдеться. Оскільки законодавство дедалі активніше забороняє оголеність у громадському просторі, охочі змушені практикувати відповідний стиль здебільшого вдома. Проте в західному світі від минулого століття існують певні винятки на заборони: нудистські пляжі, кемпінги, сауни, басейни та спеціальні