Читати книгу - "Сицилієць"

застрелити Ґільяно. Причиною промаху були дефекти в патроні, але маресьяло заявив, що капрал навмисне зарядив пістолета однією несправною кулею, знаючи, що вона не спрацює. Наче вся ця спроба опору була розіграна, а капрал Сільвестро насправді допоміг Ґільяно спланувати втечу й саме так розмістив своїх охоронців, щоб напад пройшов вдало.

— Як саме ти мав знати, що кулі несправні? — перебив капрала Ґільяно.

Сільвестро виглядав присоромленим.

— Я мусив знати. Зрештою, я ж був зброярем у піхоті, експертом. — Він спохмурнів і знизав плечима. — Моя помилка, так. Вони посадили мене за стіл, і я мало уваги приділяв своїй справжній справі. Але я можу згодитися вам, можу бути зброярем, перевіряти вашу зброю, лагодити її, дбати, щоб боєприпаси зберігалися належно й не вибухнули просто так. Можу переробити зброю так, щоб вона краще годилася до використання тут, у горах.

— Розкажи, що було далі, — мовив Ґільяно.

Він ретельно вивчав чоловіка — це цілком міг бути план із підсадження інформатора до його банди. Пішотта, Пассатемпо та Терранова йому не довіряли, це було помітно.

— Там сиділи самі дурні й перелякані жінки, — вів далі Сільвестро. — Марешалло знав, що з його боку було нерозумно забирати всіх чоловіків у гори, коли бараки повні полонених. Карабінери вважають Сицилію чи не іноземною окупованою державою. Я завжди виступав проти цього, тому мене й занесли до списків непокірних. Влада в Палермо хотіла захистити свого маресьяло, зрештою, вони відповідальні за нього. Якби бараки Беллампо зрадив хтось зі своїх, а не взяли розумніші й сміливіші люди зовні, це виглядало б краще. Мене не судили, просто сказали піти у відставку. Наче мені нічого з того не буде, але я їх знаю. Мені вже не дістати урядової роботи. Я нічого більше не вмію, і я патріот Сицилії. Тож я собі подумав: що мені зробити зі своїм життям? І сказав собі: піду до Ґільяно.

Ґільяно відправив людей по їжу та питво й почав розмову зі своїми ватажками.

Пассатемпо говорив різко й переконано:

— За яких дурнів вони нас тримають? Застрелити його й скинути тіло зі скелі. Нам карабінери в банді ні до чого.

Пішотта ж бачив, що Ґільяно знову зацікавив капрал. Він знав імпульсивність та емоційність свого друга, тож обережно сказав:

— Це, найпевніше, пастка. Але якщо й ні, для чого нам ризикувати? Доведеться постійно хвилюватися. Постійно сумніватися. Чого б просто не відправити його назад?

— Він знає наш табір, — мовив Терранова. — Бачив наших людей, знає, скільки їх. Це цінна інформація.

— Він істинний сицилієць, — сказав Ґільяно. — Його діями керує честь. Я не вірю, що він погодиться шпигувати.

Троє ватажків усміхнулися його невинності.

— Згадай: він намагався тебе вбити, — завважив Пішотта. — Він ховав зброю, він був у полоні й спробував убити тебе зі злості, без надії на порятунок.

«Це й робить його цінним для мене», — подумав Ґільяно. Уголос же сказав:

— Хіба це не доводить того, що він людина честі? Він був переможений, але відчував, що краще помре, та помститься за себе. Що поганого він може зробити? Буде звичайним членом банди, у довірені кола ми його не візьмемо. І постійно стежитимемо за ним, я сам приділятиму йому увагу. Коли прийде час, ми влаштуємо йому випробування. Якщо відмовиться, то він шпигун карабінерів. Лишіть його на мене.

Пізніше того ж вечора, коли він сказав Сільвестро, що той відтепер член банди, колишній капрал відповів просто:

— Розраховуйте на мене в усьому.

Він розумів, що Ґільяно знову врятував його від смерті.

На Великдень Ґільяно вирішив навідатися до рідних. Пішотта намагався його відмовити, кажучи, що поліція може поставити там пастку. Великдень на Сицилії традиційно був днем смерті бандитів. Поліція розраховувала на міцні родинні зв’язки, через які злочинці спускалися з гір до тих, кого люблять. Утім шпигуни Ґільяно донесли, що маресьяло сам поїде до рідних на материк, а половині гарнізону в бараках Беллампо дали відпустку на святкування в Палермо. Ґільяно вирішив, що про всяк випадок візьме із собою побільше людей. Він спустився в Монтелепре у Святу суботу.

За кілька днів до того Турі попередив батьків, і мати приготувала для нього ціле свято. Тієї ночі він спав у ліжку свого дитинства, а зранку пішов із матір’ю на ранкову службу. Із собою він узяв шістьох охоронців, які теж відвідували своїх рідних у місті, але мали наказ іти слідом за Ґільяно, хоч би куди він пішов.

Коли вони з матір’ю виходили з церкви, охоронці чекали на нього разом із Пішоттою. Обличчя Аспану було аж біле від люті.

— Тебе зрадили, Турі, — сказав він. — Марешалло повернувся з Палермо з двадцятьма додатковими вояками, щоб заарештувати тебе. Дім твоєї матері оточено. Вони думають, що ти там.

На мить Ґільяно охопив гнів на власні необдуманість і дурість, він пообіцяв собі, що ніколи більше не буде таким легковажним. Не те щоб маресьяло з двадцятьма поліцаями могли спіймати його навіть у материному будинку — його охоронці влаштували б засаду й криваву бійню. Але це зіпсувало б сам дух повернення додому на Великдень. День воскресіння Христового не годився для порушення миру.

Він поцілував матір на прощання, сказав їй іти додому й зізнатися поліції, що вона лишила його в церкві. Так її не зможуть звинуватити в змові. Турі наказав їй не хвилюватися, бо він та його люди добре озброєні й утекти їм буде легко, навіть боротьби ніякої не буде. Карабінери не наважаться йти слідом за ними