Читати книгу - "Залізна шапка Арпоксая"

хвалько.

Вродливець виправдовувався:

— Мишо, я бог, але не всесильний. Прошу, не витріщайся так на мене. Правда, правда. Це батько мій всесильний — Зевс. Але матуся — смертна, земна жінка. Точніше, я — напівбог. Хоча обдарований хистом творити чудеса.

Мишко дорікнув богові:

— У такому разі не хвалися — я великий, я могутній.

— Мишо, я, дійсно, багато чого можу. Але до Скляної Гори категорично відмовляюся наближатися. Зрозумій: у тій Горі живуть святоші. Їх нічим узяти не можна. Чому? Бо їм допомагає найвищий бог. Той, що на третьому небі. А ми олімпійські боги, навіть Зевс, ходимо під ним.

— Здогадуюся, Діонісе, якого бога ти маєш на увазі. Моя мама щонеділі відвідує церкву. Вона молиться богові, який найсильніший. Каже: усе відбувається тільки за його згодою.

— От і добре, хлопчику, що ти мене розумієш. Тільки, прошу, нікому не кажи: Діоніс хвалько, Діоніс брехун. Богів треба шанувати. Домовилися?

— Гаразд, не казатиму. Хоча, признаюся, мені сумно. Я так у твої можливості вірив, так вірив…

Мишко з опущеною головою копирсав ногою пісок, рив канавку. «Цей теж мені не допоміг. Ніхто не хоче мені допомогти.» Він ледве стримував себе, щоб вголос не заплакати.

— Но, но, Мишо, не бануй. Не слід переживати. Наприклад, від одного клопоту я з приємністю тебе звільню.

Мишко не встиг уточнити, який саме клопіт Діоніс мав на увазі. Бог крутнув жезлом і сталося приємне диво. З’явився стіл із двома стільцями, а на столі — срібні тарелі з продуктами, золоті чаші та місткий дзбан із вином.

— Діонісе, як у тебе класно вийшло, — вигукнув украй здивований Мишко. — Крутнув палицею і — на, Мишо! Ой, можливо, продукти не справжні, а бутафорські? Як у театрі, реквізит?

— Перевір, — жартував бог.

Широким жестом Діоніс запросив Мишка до столу. Хлопчик усівся на високий стілець і простяг руку до найсмачнішого — тарелі з виноградом.

— Починати трапезу заведено з морепродуктів, — повчав Діоніс. — А я почну ось із цього.

Напівбог відлив із дзбана собі у чашу червоного вина.

— Келишок же у тебе, — не втримався, похвалив Мишко. — Я таких ще не бачив. Наче ваза для фруктів. З двома вушками.

— Кантар, — гордовито мовив Діоніс. — Дуже зручний. Незамінний, коли тягнеш вино лежма. Не проллється ні краплини.

Мишко наминав в’яленого кальмара і не відводив погляду від Діоніса. Напівбог осушив кантар і цідив у нього знову вина. Примруживши око, відпив. Тримав кантар у руці, а очима повів у бік моря.

— Он як хлопці розважаються.

Мишка глянув у тому же напрямку. Перестав жувати і довго дивився з повним ротом. Проковтнув жованку і заперечив:

— То дельфіни, а не хлопці. Вони граються. Дельфіни дуже цікаві тварини. Варвара Никонівна розповідала нам у класі, що мозок дельфіна більший за людський. Він не тільки великий, а й має борозни. Не віриш?

— Чого ж — вірю. Про дельфінів я знаю більше, ніж твоя вчителька.

— Але ти не знаєш, що дельфіни дуже сильні. Ударом хвоста дельфін може вбити людину. Але дельфіни ніколи не чинять поганого людям. Дельфіни — наші друзі.

— Варвара Никонівна розповідала вам у класі про те, як дельфіни з’явилися?

— Хі, хі. Як з’явилися? Як усе живе на землі… шляхом розмноження. Щоб більше знати, я відвідую гурток «Жива планета». Я добре вчуся. Не віриш?

— Сумніваюсь. Якщо ти не знаєш історію дельфінів…

— А я тобі докажу, що знаю. Слухай. Живі організми з’явилися так. Спочатку воду заселяли тільки найпростіші організми. Їхнє тіло складалося з однієї клітини. Через кілька мільярдів років серед найпростіших з’явилась інфузорія туфелька. Туфелька мала не тільки ядро, ядерце, рибосоми, мітохондрії, лізосоми, ендоплазматичну сітку, як усі найпростіші. Але у інфузорії туфельки були ще й вакуолі. Уявляєш, туфелька не тільки перетравлювала їжу. У неї була здатність залишки неперетравленої їжі збирати й виводити назовні.

– Інфузорія туфелька мала одну вакуолю чи багато?

— Я сказав — вакуолі. Хіба не чув?

Діоніс на Мишка не зважав. Підливав у кантар вина і бурмотів:

— Це ж треба? Які знання. Ай-я-яй, які знання. Ви чули? А на вигляд нічого з себе не представляє. Веснянкуватий, безбровий, на ребрах, як на арфі, можна грати. Ні, ви тільки послухайте його.

Діалог Діоніса із кимось невидимим розохотив Мишко. Хлопчик натхненно розповідав:

— А люди, розповідала Варвара Никонівна, походять від вищих ссавців.

– І хто ті вищі ссавці? Приклади! Наводь приклади! — скрикнув Діонісій.

Бог відклав кантар убік і не спускав із Мишка посоловілих очей.

— Не знаєш? — щиро дивувався Мишко з необізнаності співрозмовника.

— Я то знаю. Хочу почути від тебе. Хто вони? — азартно кричав розчервонілий олімпійський бог.

— Мавпи. Ось хто.

— Хвостаті? Яких з Ефіопії привозять? — не повірив бог веселощів і розваг.

— Звичайно… А звідки ж їх привозити?

Мишка щиро дивувала Діонісова необізнаність. Хлопчик проникливо учив бога:

— Люди пішли від мавп. А було це так. Якось одній мавпі страшенно закортіло з’їсти банана. А дотягнутися до нього вона ніяк не могла. Тоді мавпа взяла палицю…

Бог підняв ліву руку (права була зайнята — наливала).

— Досить, досить. досить.

— Чому? Я тільки почав розказувати. Це дуже цікаво.

Мишко знайомиться з історією походження дельфінів

— Щось мене на сон хилить, — не дивлячись на Мишка, казав Діоніс. — Я приляжу, перепочину. А ти, щоб не сумував, розглядай пізнавальні картинки про дельфінів. Мене на них побачиш.

Хлопчик зітхнув:

— Гаразд. Показуй.

Діоніс поводив чарівним жезлом. Біля столу виник м’який диван із круглим підголівником. Чарівник ухопився за кінець столу і звівся на ноги. Але коліна підігнулися — і він мішком звалився на диван.