Читати книгу - "Час тирана. Прозріння 2084 року (2014)"

документ із «червоної папки» і вручила йому флешку, коди доступу до якої мали три людини — Гайдук, Назарова і Фатхулін.

Наказавши нікого до себе не пускати, Фатхулін заглибився у дешифровку документа. Це було повідомлення його найціннішого агента зі штабу шейха Омара аль-Бакра, так званої Deep throat (Глибокої глотки), кличка Рауль.

Фатхулін познайомився з ним у Бухарі, коли йому було дев’ять років. Ходили з Раулем до медресе, вивчаючи Коран і арабську мову. Рауль, хворобливий темно-рудий підсліпуватий хлопчик в окулярах, був предметом злих жартів і знущань з боку учнів медресе, які незлюбили його за те, що був найздібнішим і дорослі пророкували йому кар’єру видатного богослова, казали, що стане колись імамом. Діти не могли Раулю вибачити цього і дражнили його «імамом». Але Герман — безперечний лідер класу, гарний спортивний хлопчик, звернув увагу на малого відлюдника, пожалів його, запропонував дружбу і захист.

Вдруге Герман Фатхулін, під той час слухач Розвідувальної академії імені генерала Марченка, побачився з Раулем в Бухарі, відвідуючи свою родину: Рауль залишався таким само хворобливим юнаком, так само дивував учителів Ісламського університету геніальними здібностями; але в характері його щось змінилося: відкрився Герману, що ненавидить режим кривавого Кара-хана, бо диктатор та його поплічники спотворили іслам, перетворили миролюбну релігію на знаряддя вбивства — і ця рішучість, раніше не бачена в характері Рауля, найбільше вразила Фатхуліна.

Рауль попросив свого друга допомогти молодшій сестрі Ділбар, яка страждала на вроджену ваду зору. Фатхулін запросив цю хворобливу, сором’язливу, негарну дівчину, схожу на брата, приїхати до Києва, де влаштував її в офтальмологічну клініку «Новий зір» на Нивках. Дівчині зробили складну операцію, і весь цей час Фатхулін відвідував її, а коли вона одужала — привіз букет червоних гвоздик, щоб порадувати її яскравими кольорами. Рауль, який приїхав до Києва за сестрою, не знав, чим віддячити Фатхуліну. Така нагода трапилася в 2079 році, коли друзі зустрілися в Аммані — Герман як військовий аташе при Посольстві України-Руси, Рауль — як радник шейха Омара зі справ об’єднання сунітів і шиїтів. Визнавши, що Омар, яким він спочатку захоплювався, не набагато кращий за Кара-хана, Рауль погодився інформувати Фатхуліна про все, що відбувається в штабі Омара. Найскладнішим було організувати надійний зв’язок. Врешті-решт, управлінням електронної розвідки була розроблена індивідуальна, тільки для цього випадку надтаємна програма під кодовою назвою «Нектар», гаслом якої стали слова 16-ї сури Корану: «Твій Господь навіяв бджолі: зводь житло в горах, на деревах і будівлях. А потім споживай всілякі плоди та слідуй шляхами твого Господа, що підсильні тобі». Програма полягала в тому, що «бджілка» (команда хакерів) збирає закодовану Раулем інформацію на численних богословських сайтах «Глобального джихаду», де регулярно з’являлися публікації Рауля — й приносить мед інформації на Острів, звідки нерозшифровані повідомлення Рауля передавалися Фатхуліну. Інколи інформація містилася навіть у посланнях самого шейха Омара, які складав Рауль.

Скінчивши розшифровку тексту, Фатхулін подзвонив додому. Почув сонний голос жінки.

— Ніночко… я тебе вітаю. З Тимуром…

— Чому ти так рано пішов? — спитала Ніна, і в голосі її не було злості, тільки легка образа. — Навіть не поцілував.

— Вибач, будь ласка. Викликали.

— Це ти мені вибач, — раптом вимовила Ніна новим для нього голосом — не сердитим, а винуватим. — За вчорашнє. Прокинулася сьогодні, а тебе немає поруч. Так страшно стало. Син, така радість, а тебе немає. Я злякалася. Вибач.

— Що ти, що ти, — сказав він, відчуваючи, як зникає вся його ворожість до дружини. — Все в порядку, ввечері буду, шампанське за мною.

— А за мною салат олів’є, — зраділа вона.

Він повернувся до повідомлення Рауля.

«Рауль — Остапу. Терміново. 28.01.2084. Омар одержав інформацію про підготовку Акту Возз'єднання в Києві. Інформація надійшла від Крюгера. Наказано разом із Крюгером підготувати масштабний теракт в Києві, посилити тиск на Ватикан з метою зірвати Возз'єднання. Прийнято рішення про включення України-Руси до числа країн, на які буде розповсюджено активні дії Джихаду. Також ішлося про застосування нового виду зброї, характер якої невідомий.

Рауль». 46

Гайдук прилетів на об’єкт «Чорнобиль-30» зненацька, навмисно не попереджаючи Малахова. Той, нічого не підозрюючи, накручував кола на доріжці критого велотреку, що був частиною великого спорткомплексу, побудованого на поверхні, а не в підземних сховищах. Гайдук пригадав свою першу поїздку в «Чорнобиль-30»: з того часу тут сталися разючі зміни. Старовинні будівлі Чорнобильської АЕС були надійно сховані під спеціальними захисними конструкціями і перетворені на видобувний комбінат — джерело рідкісних радіоізотопів. Простір від Страхолісся до Копачів був забудований енергетичними і оборонними підприємствами, виведеними після війни 2079 року з-під землі на поверхню. Низькі дощові хмари нависли над «Чорнобилем-30», але навіть крізь зимову мжичку з висоти лету «черепахи» Гайдук міг побачити ідеальну впорядкованість великої промислової агломерації — цехів, складських приміщень, допоміжних і адміністративних споруд, гуртожитків, злітно-посадкових гелікоптерних майданчиків.

Побачивши Гайдука, Малахов зменшив швидкість свого червоного велосипеда «Команч» і під'їхав до Координатора, поряд з яким стояв лише Чміль і — поодаль — начальник охорони комплексу. На Малахові був червоний спортивний костюм його улюбленої футбольної команди «Ліверпуль», на голові — чорний бейсбольний кашкетик зі знаком атома. Піт зрошував його зморшкувате обличчя, проте погляд його світлих очей був молодий і зухвалий. Міцно потиснув Гайдукову руку і, нічого не питаючи, наче не здивувався такому неочікуваному візиту, повів генерала на центральну засклену трибуну велотреку, де не було прослуховування й можна говорити відверто.

— На останньому засіданні РНБ мені здалося, Миколо Михайловичу, що вас щось непокоїть, ніби щось сталося, — проказав заздалегідь заготовану фразу Гайдук. Був у шкіряний куртці пілота ВПС і дуже швидко зігрівся, проте не поспішав її скидати. Тепло заспокоювало біль у спині. — Не знаю, але складається таке враження, що у вашому ставленні до мене щось змінилося. Може, я помиляюсь?

Малахов витримав твердий погляд Гайдука.

— Ви чуєте коли-небудь голоси? — спитав після паузи