Читати книгу - "Усі птахи в небі (ЛП)"

вона не була самотня. Вона порилася в сумочці і витягнула телефон. Кому зателефонувати о третій ранку? Навіть до третьої години дня ніхто не повинен був зателефонувати. Може Кевіну, її неоднозначному "другові — корисному хлопцеві?" Вона намагалася не виділяти його серед інших. Світлофор на краю її зору змінив колір. Це була ще одна гаряча ніч, повна зудіння комах.

На гілку поручбез жодного звуку примостилася сова.

— Привіт, — сказала Патриція. Сова моргнула від звуку її голосу.

— Якщо я можу бачити вас, то можуть і інші, — сказала сова.

— Я не намагаюсь сховатися, — сказала Патриція. Сова потиснула плечима і зітхнула всім своїм тілом, ніби це були похорони Патриції, а потім знову злетіла, тому що почула недалеко деяку здобич.

Подібно до Патриції, яка збиралася витягнути свій зад з бруду і поїхати додому, хтось сидів на низькій кам'яній стіні і блокував їй вихід на вулицю. Чоловік. Вона вирішила обійти його і не турбувати.

Але це був Лоуренс, і він плакав у серветку з зображенням жінки в скляному бокалі для коктейлю. Патриція майже пройшла за його спиною — Лоуренс ніколи б навіть не дізнався, що вона була поряд, але її інстинкт цілителя переміг.

Патриція видала стільки шуму за Лоуренсом, щоб здавалося, ніби вона не підкрадається до нього. Але він все таки злякався так сильно, що впав і обдер одне коліно. Патриція допомогла йому сісти туди, де він нещодавно був.

— Ох.. Ей, — сказав Лоуренс, упізнавши її, — це ти. — Це був перший раз, коли вона бачила, як дорослий Лоуренс не сяє від самозадоволення. Отямившись, він почервонів, і став більше схожий на того Лоуренса, якого вона знала.

— З тобою все в впорядку? — запитала вона.

— Так. Я просто пішов розважитися зі своїми колегами, і трохи сп'янів. — Він зупинився. — Але також... Я відчуваю, що все зруйнував. Я посварився зі своєю подругою, Серафиною. Ти недавно познайомилася з нею. Усі люди, які мене оточують, очікують, що я творитиму чудеса, і що я можу робити їх так само легко, як купити компанію. Мій бос — Мілтон — розраховує на мене, моя супермаркетна команда розраховує на мене, але, перш за все, я обіцяю це сам собі. Я завжди думав, що якби тільки мав шанс, то міг би все змінити — і виявляється, що, можливо, я просто недостатньо хороший. Тому я намагаюся змусити людей думати, що я "вундеркінд", думаючи в той же час, що я нічого не зможу. Ісусе.

Патриція присіла поруч з Лоуренсом. Її спогади про Лоуренса-підлітка привели її до думки, що сила, яка дозволяє комусь побачити ілюзорну версію самого себе, може зрушувати гори.

Лоуренс посунувся, щоб дати Патриці більше місця на рівній частині кам'яних перил.

— І ще я подумав про своїх батьків. Я так довго дорікав їм за те, що вони були невдахами. Я був жахливий син. І я просто подумав, що одного дня напевне зрозумів би, що вони вирішили відступити, бо це була межа їхніх можливостей, але було би запізно. А ще я міг би подумати, що краще би я їх не мав.

— Мій життєвий план передбачає, що я ніколи не зрозумію моїх батьків, — сказала Патриція. — Це як наріжний камінь. Ви зустрічалися з ними, і бачили, що вони за одні. Я присвятила своє життя тому, щоб не бути тою людиною, яку вони хотіли з мене зробити.

— Так. — Лоуренс засміявся: похмурим п'яним сміхом, але все-таки сміхом. — Знаєш... незалежно від того, що ти робиш, люди чекають, що ти будеш тим, ким ти не є. Але якщо ти розумний, тобі щастить і ти працюєш, то зрештою опиняєшся в оточенні людей, які очікують, що ти будеш тим, ким хочеш бути.

— Ха-ха. Я якось не думала про це.

— А як щодо тебе? — Лоуренс встав і зорієнтувався, лише трохи похитуючись. — Що ти робиш сама серед ночі?

— Працюю. — Патриція також встала. Вона зібралася відвезти Лоуренса додому, а потім поїхати до себе. — Деколи доводиться працювати достатньо довго.

— Ти працюєш соло? — запитав Лоуренс.

Вони рушили вздовж пагорба у напрямку до Хейта, де надіялися спіймати таксі біля вивіски про фонд допомоги Сеулу.

— Я працюю соло, — сказала Патриція. — Я пішла у маленьку клаустрофобську школу під назвою Еліслі Мейз. Так що тепер досі насолоджуюсь, працюючи соло у великому місті, де ніхто не знає, хто я. Розумієш? Я відчуваю себе дорослою.

Вони спіймали таксі, і спочатку підкинули Лоуренса. Лоуренс дав Патриції двадцятку, вийшов з машини, і потиснув їй руку на прощання. Вона спостерігала, як він атакує сходинки до під'їзду своїми гомілками і відчула щось на зразок бажання захищати його. Вона почекала, поки він не зайшов всередину будинку.

* * *

Усю дорогу до Сакраменто відьма, що сиділа попереду, читали Патриціїлекції про "Правила поведінки". Патриція сиділа в задній частині "Лексуса" Кавасіми, спостерігаючи за тим, як під колеса автомобіля повзе шосе, Кавасіма не втручався — він відчував себе важливою персоною і використовував свою владу рідко і обережно. Дороті висловила одну зі своїх незрозумілих реплік: