Читати книгу - "Чудесний генератор"

— і ось тобі. Невже ж усе це за її розмову з Олесем?.. Так вони ж просто, по-товариському, розмовляли… Вона подивилася на суворе обличчя Містера— Пітерса:

— А я теж мабуть скоро поїду до міста…

— Ну що ж.

— Мабуть, дуже нудно буде тепер у радгоспі… після вашого від’їзду, — дипломатично натякнула Ганна.

Містер-Пітерс несподівано для себе спалахнув:

— Сподіваюся, що ні, — злісно й запально відповів він, — вам тут допоможуть не нудьгувати.

— Хто? — підвела очі Ганна.

— Та знайдеться. Пробачте, мені треба йти.

І Містер-Пітерс, як метеор, вибіг з лабораторії. Вже з коридора пролунав його голос, що додав:

— Наприклад, Олесь…

Очі Ганни наповнилися сльозами. Нервово вона крутила хусточку. Ніяк, ніяк вона не сподівалася такого… Ще хвилина — і Ганна сиділа біля вікна, не встигаючи витирати буйні сльози, що вмить потекли по її щоках. Містер— Пітерс не бачив цього. Він сидів у автомобілі — злий і сердитий. А коли Рома спробував спитати його про причини такого настрою, Містер-Пітерс так злісно поглянув на нього, що в того зникло будь-яке бажання питати далі.

Автомобіль поїхав. Олесь повернувся до Раї:

— Отже, ми залишилися тут. І навіть не знаємо, що робитиметься далі з тим генератором.

Рая знизала плечима:

— Взнаємо… через тиждень узнаємо.

— Ви гадаєте, що за тиждень ми тут все закінчимо?

— Звісно.

Повз них швидко проходив Андрій Антонович, несучи листи й газети. Обличчя в нього було трохи розгублене — Іван Петрович Антохін поїхав, не попрощавшись з ним.

Правда, Андрій Антонович був саме на пошті, коли Антохін поїхав, а все ж таки…

— Нові, Андрію Антоновичу? — спитав Олесь. — А ну, дайте почитати.

Він узяв одну з газет, розгорнув її — і відразу ж вигукнув:

— Раю… Раєчко, дивіться!

— Що таке?

— Ціла стаття про УКХ. Ідіть, почитаємо. Еге, та це про наш новий генератор… Звідки ж усе це взнали?

Газета стисло, але піднесено сповіщала про винахід Містера-Пітерса. Вона описувала новий генератор, як відкриття, що несе за собою цілу революцію в науці. Співробітник газети розповідав про досліди з худобою, про дивну властивість випромінювання нового генератора спиняти мотори з електрозапалюванням. Зокрема, він спинявся на виключному впливі нового генератора на організм:

…«Одним з практичних застосувань надзвичайно короткохвильного випромінювання, — писала газета, — є цікавий вплив його на зростання волосся. Нове проміння так активізує шкіру, що після просвічування ним лисина вкривається густим новим волоссям».

Олесь усміхнувся:

— М-да, тепер до Містера-Пітерса з’являться всі лисі міста. Нове навантаження буде…

— А ось і відповідь на ваше запитання про дальші роботи коло генератора, — вимовила Рая, що читала вже далі.

Справді, стаття закінчувалася так:

…«Тепер під керівництвом академіка Антохіна навколо генератора створюється нова група працівників, що провадитимуть досліди керування на віддалі й пересилання енергії на віддаль за допомогою випромінювань нового генератора. Справа в тому, що керування на віддалі дасть, на думку академіка Антохіна, можливість дістати з дна морського затонулий в минулому столітті корабель «Альгамбра» з вантажем золота. Немає сумніву, що за допомогою чудесних УКХ цю сміливу думку буде здійснено».

— Значить?.. — проговорив Олесь багатозначно.

— Значить, треба скоріше закінчувати нашу роботу тут, — відповіла Рая. — Там буде дуже цікаво. Ой, Олесю, щось мене більш, здається, цікавить нове застосування генератора, ніж мої кролі…

Олесь не відповів. Він старанно обмірковував: керування на віддалі, телемеханіка… Золото на «Альгамбрі», і потім — пересилання енергії на віддаль без дротів… та це ж, дійсно, надзвичайні речі! Невже ж Містеру-Пітерсу пощастить здійснити це? «Під керівництвом академіка Антохіна…» Що ж, коли сам Іван Петрович так само взявся за цю справу, мабуть, вони зроблять!

— Ходімо, Раю, — сказав Олесь нарешті, — і справді, нам треба скоріше закінчити нашу роботу. Там, у місті, зараз досить цікаво. Ходімо!

15. ЧОВЕН «РАДІО» ВИЙШОВ

Юрба людей гомоніла на березі моря. Неспокійні хвилі набігали на берег; з гуркотом вони відбігали назад, тягнучи, за собою гальку й пісок. Здавалося, вони вирішили розмити весь берег і занести його в море. Юрба гомоніла. Люди поглядали на невелику будівлю на березі, що, немов коридор, виходила просто до води. Так буває влаштовано доки, де будують кораблі. Але це, звісно, не був док. Поглядаючи на будівлю, люди на березі сперечалися:

— Ось просто звідси й випливе… Іскри сипатимуться…

— Ще й обпалять… Ой, тримайсь, бабусю, краще йди звідси!

— Та ні, човен просто виведуть. І ніяких іскор не буде, чого, чого ви, громадянине, голову дурите?.. Це ж буде все одно як магнітом.

— Магнітом? Он як…

— Та невже ж магнітом цілий човен рухатимуть?.. Ой, лишенько, до чого наука дійшла!

— Але коли ж? Здається, вже час…

— Ні, в газеті писали, що о третій. А зараз усього ще пів на третю.

— І магніта ніякого не видно, мабуть, у тій будці…

— От, зайти б подивитися…

Так, у газеті сьогодні було видрукувано:

…«Перша спроба керування моторами на віддалі. Сьогодні о третій годині дня будуть проведені досліди керування мотором на віддалі за допомогою нового генератора ультракоротких хвиль, що про його винайдення ми вже сповіщали наших читачів. Незалежно від погоди, моторовий човен «Радіо» вийде в чисте море без пасажирів і механіків. Ним керуватимуть з берега, з лабораторії, надсилаючи до нього випромінювання нового генератора. Зробивши кілька маніпуляцій, човен «Радіо» під впливом того самого випромінювання повернеться назад. Власне кажучи, в дослідах керування човнами на віддалі немає нічого особливо нового. Такі експерименти вже провадилися вченим Марконі і іншими. Академік Антохін з помічниками зайнятий тепер лише перевіркою приладів і механізмів, що ними буде встаткований