Читати книгу - "Стежкою легенд"

короткими, у яких до того ж більша частота звуку (до ста двадцяти тисяч герц).

За допомогою звукової локації кажани розвідують не лише шлях, а й хмари комарів та інших нічних комах — свою здобич.

Це не чорти, а портрети кажанів. Чудернацькі нарости, що прикрашають їхні голови, на думку деяких учених, — акустичні рефлектори. Вони полегшують звіркам звукову локацію.

У процесі еволюції в комах також виробився цілий ряд захисних від ультразвуку пристосувань. Багато нічних метеликів, наприклад, густо вкриті дрібненькими волосинками. Річ у тім, що м'які матеріали — пух, вата, шерсть — поглинають ультразвук: отже, волохатих метеликів важче запеленгувати [53].

У деяких нічних комах розвинулися чутливі до ультразвуку органи слуху, які допомагають їм завчасно дізнатися про близьку небезпеку. Втрапивши у радіус дії звукової локації кажана, вони починають кидатися на всі боки, щоб вибратися з небезпечної зони. Деякі нічні метелики, запеленговані кажаном, вдаються навіть до такого тактичного прийому: згортають крила й падають донизу, завмираючи нерухомо на землі.

Нещодавно професор Редер з університету Тафта (СІЛА) виявив у нічних комах ще дивовижніші способи протилокаційного захисту. Йому поталанило записати на магнітну стрічку електричні імпульси, що їх видають якісь невідомі органи в метеликів.

Професор Редер намагається з'ясувати, як саме використовують метелики свої «електротехнічні» засоби, щоб виявити ворога й уникнути його пеленгатора.

ШОСТЕ ЧУТТЯ
«БЕЗЗВУЧНІ» КРИКИ РИБИ І КИТІВ

За останні десять-п'ятнадцять років зоологи з подивом установили, що чудовим шостим чуттям володіють не лише кажани. Ультразвуковими «навігаційними приладами» озброєні, як виявилося, багато птахів. Кулики, кроншнепи, сови та деякі співочі птахи в тумані й темряві знаходять шлях за допомогою звукових хвиль. Своїм криком вони «обмацують» землю внизу і за характером луни пізнають висоту польоту, близькість перешкод та рельєф місцевості.

Гладкий сплюха, або гуахаро [54], — один з небагатьох нічних птахів, що живляться овочами, — гніздиться в печерах Південної Америки. Цілісінький день гуахаро перебуває в глибочині підземелля. Пернаті троглодити швидко й безшумно шугають темними лабіринтами підземних гротів і ніколи не наштовхуються на стінки. Дональд Гріффін, уже відомий нам дослідник звуколокаторів кажанів, зацікавився гуахаро. Виявилося, що птах на льоту голосно тріскоче. Цей звук дуже короткий: триває одну тисячну секунди, частота його коливань близько семи кілогерц. Звукові хвилі, збуджені тріскотінням гуахаро, відбиваються від стін печери й повідомляють птаха про близьку перешкоду. Звуколокатор кажанів працює «безшумно», а тріскотіння гуахаро людина чує за сто вісімдесят метрів.

Д. Гріффін заткнув ватою вуха деяким птахам і пустив їх до темного залу. Гуахаро втратили здібність орієнтуватися, наштовхувалися буквально на кожну річ на їхньому шляху.

Очевидно, з метою звукової локації видають ультра звуки невеликої частоти (двадцять-вісімдесят кілогерц) і багато інших тварин — морські свинки, щури, сумчасті летяги і навіть деякі південноамериканські мавпи.

Кити й риби, яких довгий час уважати німими, за допомогою ультразвуків спілкуються між собою сигналами, розвідують місцевість, вимірюють глибину, дізнаються про наближення інших зграй риби, про скупчення рачків.

Кожні п'ятнадцять-двадцять секунд дельфін видає серію коротких звуків. Записані гідрофоном і відтворені гучномовцем, вони нагадують скрип дверей.

Найменший сплеск на поверхні води — і дельфін, роблячи частішими свої крики, «обмацує» ними річ, що занурюється у воду. Звуколокатор дельфіна такий чутливий, що його уваги не уникне навіть обережно опущена у воду дрібненька шротинка. Впущена у водоймище риба засікається негайно. Дельфін кидається наздоганяти. Хоча в каламутній воді він не бачить здобичі, та все ж таки безпомилково переслідує її. Слідом за рибою дельфін точно змінює курс. Дослуховуючись до луни свого голосу, дельфін, як і людина, злегка нахиляє голову то в один, то в інший бік, намагаючись точніше визначити напрям звуку.

Коли в басейн з дельфіном опустити одночасно тридцять шість вертикальних стержнів, дельфін швидко плаває між ними і зовсім не черкається об них. Однак великочарункові сіті його звуколокатор, очевидно, не може знайти. Дрібночарункові дельфін «намацує» легко.

Великий зубастий кит кашалот також видає ультразвуки. Орган, який їх відтворює, ще достоту не вивчено. Мабуть, звукові коливання виникають унаслідок руху слизових складинок гортані та носа під дією сильного потужного струменя повітря, яке видихає кашалот.

Радянські дослідники помітили, що дельфіни та білухи видають звуки дихалом, тобто ніздрею [55], наділеною дужою мускулатурою, яка затуляє, носовий отвір під час занурення у воду. Знавець китів, радянський зоолог А. Г. Томілін установив, що чорноморські дельфіни білобочкі відтворюють дихалом звук, схожий на писк. Під водою людина добре чує його. Може побачити також бульбашки повітря, які проминаються з щільно закритої ніздрі. Писк — це лише частка різноманітної гами дельфінових звуків, яку людське вухо може сприймати. Нечутні ультразвуки у дельфінів досягають ще більшої частоти, аніж у кажанів, — до ста п'ятдесяти тисяч герц або й того більше.