Читати книгу - "Туманність Андромеди, Іван Антонович Єфремов"

на відстані всього шість тисяч вісімсот парсеків. Двадцять дві тисячі років пронизувало світовий простір світло його яскравих зірок, перш ніж стало помітним для земної людини.

Густий синій туман стелився рівними шарами, проткнутими вертикальними чорними циліндрами, які дуже швидко оберталися. Контури циліндрів час од часу ледве помітно стискалися, ставали схожими на низенькі конуси, з’єднані основами. Тоді шари синього туману розривались на різні вогненні серпи, які шалено оберталися навколо осі конусів, чорнота зникала кудись угору, виростали колосальні сліпучобілі колони, зза яких косими кулісами висовувались зелені гранчасті вістря.

Мвен Мас тер чоло, силкуючись піймати хоча б щось таке, що піддається осмисленню.

На екрані гранчасті вістря обвилися спіралями навколо білих колон і раптом обсипались потоком сяючих металом куль, які склалися в широкий кільцевий пояс. Пояс почав рости вшир і в висоту.

Мвен Мас посміхнувся, вимкнув запис і знову почав думати про те саме.

«Через відсутність населених світів або, вірніше, в зв’язку з ними у високих широтах Галактики, ми, люди Землі, ще не можемо вирватися з нашої затемненої екваторіальної смуги Галактики. Не можемо піднятися над космічним пилом, у який занурена наша зірка – Сонце і його сусіди. Тому вивчати всесвіт нам важче, ніж іншим…»

Мвен Мас перевів погляд до горизонту, туди, де нижче від Великої Ведмедиці, під Гончими Псами, лежало сузір’я Волосся Вероніки. Це був «північний» полюс Галактики. Саме в цьому напрямку відкривалась уся широта позагалактичного простору, так само як і на протилежній точці неба – в сузір’ї Скульптора, недалеко од відомої зірки Фомальгаут, біля південного полюса галактичної системи. На крайній частині, де знаходиться Сонце, товщина віток спірального диска Галактики становить усього близько шестисот парсеків. Перпендикулярно до площини екватора Галактики можна було б пройти тристачотириста парсеків, щоб піднятися над рівнем її гігантського зоряного колеса. Цей шлях, нездоланний для зорельота, не був таким для передач Кільця. Але поки що жодна планета зірок, розташованих у цих областях, ще не включилася в Кільце…

Вічні загадки й питання без відповіді перетворилися б на ніщо, якби пощастило здійснити ще одну з найвеличиіших наукових революцій – перемогти час, навчитися долати будьякий простір за будьякий проміжок часу, наступити ногою володаря на безмежні простори космосу. Тоді не тільки наша Галактика, а й інші зоряні острови стануть від нас не далі, ніж дрібні острівці Середземного моря, що хлюпоче зараз внизу в нічній темряві. У цьому виправдання відчайдушної спроби, яку задумав Рен Боз, і здійснював він, Мвен Мас, завідуючий зовнішніми станціями Землі. Коли б вони могли краще обґрунтувати проведення експерименту, щоб дістати дозвіл Ради…

Вогні Спіральної Дороги змінили колір з оранжевого на білий: друга година ночі – час, коли збільшується кількість перевезень. Мвен Мас пригадав, що завтра свято Полум’яних Чаш, на яке його запрошувала Чара Нанді. Завідуючий зовнішніми станціями не міг забути знайомства на морському березі і цю червонобронзову дівчину з відточеною гнучкістю рухів. Вона була мов квітка щирості й сильних поривань, рідкісна для епохи добре дисциплінованих почуттів.

Мвен Мас повернувся в робочу кімнату, викликав Інститут Метагалактики, який працював уночі, і попросив прислати йому на завтрашню ніч стереотелефільми кількох галактик. Заручившись згодою, він піднявся на дах внутрішнього фасаду. Тут був його апарат для далеких стрибків. Мвен Мас любив цей непопулярний вид спорту і досяг у ньому майстерності. Закріпивши лямки від балона з гелієм навколо себе, африканець пружним стрибком шугнув у повітря, на секунду ввімкнувши тяговий пропелер, що працював від легкого акумулятора. Мвен Мас описав у повітрі дугу близько шестисот метрів завдовжки, приземлився на виступі Будинку їжі і повторив стрибок. Стрибнувши п’ять разів, він дістався невеликого саду під обривом вапнякової гори, скинув апарат на алюмінієвій вишці і спустився по жердині на землю, до своєї твердої постелі, що стояла під величезним платаном. Під шелест листя величезного дерева він заснув.

Свято Полум’яних Чаш дістало свою назву од відомого вірша поетаісторика Зан Сена, який описав стародавній індійський звичай вибирати найвродливіших жінок, котрі підносили бойові мечі та чаші з палаючою в них ароматною смолою героям, що вирушали на подвиг. Мечі й чаші давно зникли з ужитку, але символом подвигу лишилися. Подвиги ж неймовірно збільшилися серед відважного, сповненого енергії населення планети. Величезна працездатність, що була колись відома тільки в особливо витривалих людей, яких називали геніями, цілком залежала від фізичної міцності тіла і кількості гормонівстимуляторів. Піклування про здоров’я зробило протягом тисячоліть те, що рядова людина планети стала схожою на стародавніх героїв, ненаситних у подвигах, любові й пізнанні.

Свято Полум’яних Чаш стало весняним святом жінок. Щороку, четвертого місяця від зимового сонцеобігу або, постародавньому, в квітні, найвродливіші жінки Землі показувались у танцях, піснях, гімнастичних вправах. Тонкі відтінки краси різних рас, що проявились у змішаному населенні планети, чарували тут своєю невичерпною різноманітністю, наче грані коштовного каміння, даючи безмежну радість глядачам, від стомлених терплячою працею вчених та інженерів до натхненних художників або зовсім ще юних школярів третього циклу.

Не менш красивим було осіннє чоловіче свято Геркулеса, що відбувалося в дев’ятому місяці. Досягнувши зрілого віку, юнаки звітували про здійснені ними подвиги Геркулеса. Пізніше стало звичаєм у ці дні проводити всенародні огляди зроблених за рік чудових вчинків та досягнень. Свято стало загальним – чоловічим і жіночим – і розділилося на дні Прекрасної Корисності, Вищого Мистецтва, Наукової Сміливості й Фантазії. Колись і Мвен Мас був визнаний героєм першого і третього днів…

Мвен Мас увійшов у гігантський Сонячний зал Тірренського стадіону саме під час виступу Веди. Він знайшов дев’ятий сектор четвертого радіуса, де сиділи Евда Наль і Чара Нанді, і став у тіні аркади, прислухаючись до низького голосу Веди. У білому платті, високо підвівши світловолосу голову і звернувши погляд до горішніх галерей залу, вона співала щось радісне і здавалася африканцеві втіленням весни.

Кожен глядач натискав одну з чотирьох розташованих перед ним кнопок. Золоті, сині, смарагдові або червоні вогні, які спалахували на стелі залу, показували оцінку артиста і заміняли гучні оплески минулих часів.

Веда скінчила співати, дістала в нагороду барвисте сяйво золотих та синіх вогнів, серед яких загубилися поодинокі зелені, і, як завжди, зашарівшись од хвилювання, приєдналася до подруг. Тоді підійшов і Мвен Мас, якого привітно зустріли жінки.

Африканець озирався, шукаючи поглядом свого вчителя і попередника, але Дар Вітра ніде не була видно,

– Де ви заховали Дар Вітра? – жартома звернувся Мвен Мас до всіх трьох жінок.

– А куди ви поділи Рен Боза? – відповіла Евда Наль.

– Вітер копається під Південною Америкою, добуваючи