Читати книгу - "Перехресні стежки, Франко І. Я."

style="">В сінях залопотіли важкі чоботи, і по хвилі ввійшли два селяни в латаних кожухах, поклонилися низько і станули при дверях. При їх виді лице судді Страхоцького з добродушно-заляканого зробилося якимсь тупо-жорстоким.

- Ближче сюди! - запищав він.

Селяни зробили два кроки і знов зупинилися.

- Ближче сюди! - знов запищав суддя і почервонів на лиці.

Селяни знов рушили несміло наперед, аж возний узяв їх за плечі і, попихаючи, поставив перед судейським столом.

- Чого вам треба? - запищав до них Страхоцький.

Селяни поклонилися.

- Та проше ласки найяснішого трибуналу, нічого!

- Як то нічого? Адже маєте нині термін!

- Так, так.

- За образу честі,- докинув практикант.

- Ага, за образу честі,- мовив суддя.

- Та то проше найяснішого трибуналу - яка то образа була? Він мене назвав злодієм, я його назвав злодієм,- ну, то вирівнялося. Він мені, вибачайте, матір спаплюжив, я йому спаплюжив матір, ну, то жадній кривди нема!

- А за що ж ти його заскаржив?

- Та бо, прошу пана, він мене назвав соціялістом, а я того не міг стерпіти.

- То така тяжка образа?

- А так. Скавзував мене на ціле село.

- А що ж тото значить?

- Та то ніби, що я десь церков обікрав.

- Та не брешіть-бо, куме! - перервав йому другий селянин.- То лиш вам так наговорили! То зовсім так не значить.

- А що ж то значить? - запитав суддя.

- Та то, прошу пана, значить, як хто в великий піст скоромне їсть.

Прокуратор, Євгеній і практикант засміялися. Суддя Страхоцький дуже не любив сміху. Йому все здавалося, що то з нього сміються, тож, зирнувши гнівно по присутніх, піднесеним голосом запищав до селян:

- І ви, драби, задля такої дурниці смієте трудити суд?

- Та ми вже перепросилися, прошу пана судії.

- Перепросилися? Коли?

- А от тепер, у сінях.

- Тепер? А не могли ви перепроситися вчора і не тратити дня на термін? Ну, коли вже тут прийшли, то мушу вам дати пам’ятку. Посидите оба по добі в арешті, щоб знали на другий раз, як докучати судові.

Євгеній аж ахнув при такім несподіванім обороті справи, тим більше, що оречення судді не було ніяким вироком, бо ж справа була залагоджена перед судом. Практикант і прокуратор ззирнулися і всміхнулись. Практикант так само всміхнувся й до Євгенія; видно було, що вони привикли до таких концептів пана судді.

- Возний! - крикнув пан Страхоцький.- Поклич ординанса, нехай візьме отсих двох і заведе до арешту!

Селяни стояли як остовпілі, далі почали проситися.

- Возний, виведіть їх! - мовив практикант і значущо моргнув возному. Сей приступив до селян, шепнув їм щось, і вони зараз успокоїлися і пішли - розуміється, не до арешту, а на вулицю.

Викликано другу справу - двох жидів-конкурентів. Рум’янець гніву відразу уступив з лиця судді. Жидівські справи були звичайно замотані, і він полишав ведення розправи прокураторові і практикантові, що любили розмовляти з жидами жаргоном, для нього майже зовсім не зрозумілим. Бідний суддя нудився, і нараз, коли практикант випитував жидів про справу, Страхоцький з плачливим видом обернувся до нього:

- Пане, але ж я не урядую!

Практикант перервав індагацію і глянув на суддю.

- Дайте ж мені хоч який акт, який папір, щоб я знав, що урядую.

Практикант схопився з місця, виняв із шафи перший-ліпший плік актів і тицьнув його під ніс судді, що зараз углибився в читання якихсь зовсім не зрозумілих для нього зізнань, рекурсів і реплік і був зовсім заспокоєний. Проходячи попри Євгенія, практикант сказав йому півголосом: коли має ще залагодити які справи, то може йти, бо перед Ільком Марусяком на порядку ще десять інших справ, а в тім числі три жидівські, а се потриває в усякім разі зо дві години. Євгеній пригадав собі, що справді має поробити деякі виписки в регістратурі, і вийшов, наказавши Марусякові, щоб пильнував черги і не відходив нікуди. Через півтори години, поробивши виписки і поснідавши в поблизькім заїзді, він вернув. Марусяк сидів на коридорі під стіною.

- Ну, що? - запитав його Євгеній.- Ще вас не кликали?

- Ні. Ще там якісь жиди шваркочуть.

Марусяків противник, високий сивобородий жид, ходив по коридорі і спідлоба позирав то на Марусяка, то на адвоката. Присутність адвоката, видимо, непокоїла його.

- От Юда! - гнівно шептав Марусяк до Євгенія, затискаючи кулаки.- Глядіть, як нас пасе очима. З’їв би, якби міг. Адже підплатив судію, щоб мене конче засудив, щоби я не міг бути вибраний до ради громадської.

- Як то підплатив? Хіба суддя бере?

- Не судія, а судіїха. Адже його Рухля ще вчора голосила: «Ну, ну, піде Марусяк завтра на термін, а верне за місяць. Скажіть йому, щоб набрав досить футрашу, бо буде годувати не тілько себе, але й арештантські воші. А в раді громадській тоді буде, як на моїй долоні волосся виросте».

Марусяк ще щось хотів говорити, коли жид підійшов до Євгенія і, торкнувши його за плече, мовив, підіймаючи ярмурку на голові.

- Bitte Sie, Herr, auf ein Wort! 28

- Чого вам треба? - запитав його Євгеній.

- Я би хотів просити... Я би мав пану щось сказати.

- Говоріть.

- Але я би хотів у чотири очі.

- Говоріть і в шість. Я з вами ніяких секретів не маю.

- То пан адукат? І пан хочуть боронити отсего-о?

- Так.

- А пан знають, що то за чоловік?

- Знаю.

- Та-а-ак? - протягнув жид.- Ну, ну!

І він відвернувся, силкуючися надати свойому лицю згірдний і байдужний вигляд. Євгеній знав сей жидівський маневр. Він знав, що жид не має нічого особливого сказати йому, але рад би своїм секретним говоренням з адвокатом наполохати селянина, посіяти в його душі недовір’я до адвоката, а се в усякім разі можна буде потім використати. Сього власне не хотілось Євгенію, і для того він ніколи не піддавався на такі маневри.

Та ось,