Читати книгу - "Атлантида"

та пройшла вперед, намагаючись не шуміти та не світити на люк. Вона полізла туди, а Бен тим часом повернувся до шахти і прислухався.

За декілька хвилин напруженої тиші Катя з’явилася знову. З міркувань обережності її ліхтар був вимкнений. Коли вона наблизилася до чоловіків, ті побачили її буквально увішаною якимсь обладнанням.

— Це АКС-74У, — повідомила вона. — Також я знайшла пістолет Макарова, за своїми властивостями близький до «Вальтера-ППК». Шафа для зброї порожня, тому це все, що я відшукала. Там залишилася скриня з боєприпасами.

— Згодиться. — Бен зняв зброю з плеча Каті.

АКС-74У, подібний за розмірами до МП-5 «Геклер енд Кох», — автомат, узятий на озброєння поліцією Заходу. На відміну від більшості інших автоматів, він має дуже високу швидкострільність. Зброярі конструкторського бюро Калашникова спромоглися вдосконалити глушник, не зменшивши початкової швидкості кулі, а впровадження розширювальної камери зробило зброю набагато точнішою при автоматичному вогні, ніж будь-який сучасний її аналог.

Десь у нутрощах субмарини пролунав іще один приглушений звук. Усі троє завмерли, прислухаючись. Те, що спочатку нагадувало далекий металевий брязкіт, поступово набуло чіткості: це була послідовність глухих ударів, що тривала секунд двадцять і змінилася тишею.

— Звуки кроків, — прошепотів Джек. — Над нами, в напрямку до аварійної шахти. Мабуть, наші гості вже у рубці управління. Ми повинні перехопити їх до того, як вони досягнуть завантажувальної шахти.

Джек із Катею швидко взяли в руки по ріжку від автомата Калашникова та почали вставляти в них набої. Катя передала свій магазин Бенові, який засунув його за пояс. Інший магазин він вставив у автомат, після чого пересмикнув затвор. Катя взяла пістолет Макарова і засунула під пояс для інструментів на талії.

— Гаразд, вирушаймо, — прошепотів Джек.

Здавалося, з тієї миті, як вони натрапили на жахливого мерця біля входу в гідролокаційний відсік, минула ціла вічність. Подолавши останні сходинки, Джек мовчки подякував темряві за те, що вона ховала їх від недоброго погляду мертвого вартового.

Він нахилився, щоб допомогти Каті піднятися. За декілька секунд усі троє вже стояли зі зброєю напоготові. У проході вони могли бачити світло з аварійної системи освітлення, розташованої у відсіку управління.

Тримаючи «Беретту» в руці, Джек провів їх вузьким проходом. Перед самим входом він завмер на місці та на знак попередження підніс одну руку. Катя зупинилася за його спиною, а Бен, здавалося, злився з темрявою десь поруч.

Усе, що могла бачити з цієї позиції Катя, — це купу розтрощеного обладнання та пронизані кулями панелі управління. Білий наліт надавав сцені двовимірного вигляду, і здавалося, що вони дивляться на абстрактну картину, на якій не можна розпізнати жодних форм.

Раптом жінка побачила, чому зупинився Джек. Біля спотворених залишків перископа від білого тла відокремилася тінь примарної постаті, обриси якої можна було побачити лише тоді, коли вона рухалася. Незнайомець ішов у напрямку до вчених, але не бачив їх.

«Беретта» Джека оглушливо вистрілила, і крізь стіну білого осаду вони побачили, що людина посунула назад і впала на підлогу. Джек вистрілив чотири рази поспіль, і в рубці почувся тріскіт куль.

Цей шум приголомшив Катю. Вжахнувшись, вона побачила, що присипана білим постать піднімається й наводить на них свій автомат «Узі». Жінка навіть бачила, куди саме в тіло ворога влучили кулі, але, вочевидь, на ньому був кевларовий бронежилет: постріли не завдали йому значної шкоди. Автомат дав довгу чергу, кулі полетіли до проходу, крешучи іскри за спинами вчених.

Із темряви ліворуч від них пролунало довге стакато АКС-74У. Завдяки глушникові постріли лунали набагато тихіше, ніж гавкіт «Беретти», однак діяли значно ефективніше. Кулі вдарили в чоловіка, що наближався до них, і кинули його на розбитий перископ. Черга з «Узі» описала широку дугу стелею рубки. Кожна куля автомата Калашникова била по тілі людини із силою ковальського молота, змушуючи кінцівки тіпатися в божевільному танку маріонетки. Коли з кевларового жилета повисло лахміття, учені побачили, що тіло загиблого під неймовірним кутом прогнулося вперед: хребет було вирвано зі спини. Він помер іще до того, як торкнувся підлоги.

До какофонії приєднався тріск іще одного автомата. Залізним тілом субмарини прокотився дріж, а повітря затремтіло від куль, що пролітали повз.

Джек пригнувся: його поза нагадувала позу спринтера перед стартом.

— Давай, прикриваю!

Поки Бен дострілював свій магазин у найдальший куток рубки, Джек кинувся вперед і скочив на центральний поміст. «Беретта» вивергала вогонь кудись за перископ, туди, звідки стріляв другий нападник. Почулися зойк і брязкіт, а слідом — звуки поквапливих кроків, що віддалялися. Катя побігла слідом за Джеком; у її вухах дзеленчало від пострілів. Незабаром до них приєднався Бен, і всі троє причаїлися за основою розбитого перископа.

— Скільки їх іще? — спитав Бен.

— Двоє, може, троє. Одного ми зачепили. Якщо втримуватимемо їх у проході, матимемо значну перевагу: стріляти звідти дуже незручно.

Чоловіки вставили до зброї нові обойми. Поки Бен наповнював порожній ріжок набоями, Катя не зводила очей з кривавого видовища поряд із ними.

Її знудило. Серед калюжі крові, що вже почала скипатися, та гільз від «Узі» навіть не лежало, а сиділо людське тіло. Тулуб був перегнутий під неможливим кутом, а голова лежала обличчям у крові. Кулі розірвали його дихальний апарат, балони та регулятор були вкриті шматками м’яса та кісток. Трохи нижче, там, де колись були серце та легені, зяяла рвана діра. Розтрощений шланг регулятора встромився в черевну порожнину, і з нього йшла кривава піна та бульки, наче це була гротескна пародія на останні людські подихи.

Катя стала навколішки та підняла голову чоловіка, але, здригнувшись, відразу випустила її. Джекові чомусь здалося, що Катя впізнала цю людину. Коли Джек поклав їй на плече руку, жінка обернулася до нього.

— На човні й без того померло достатньо людей, — сказала вона, раптом відчувши втому. — Час покласти цьому край.

Катя встала, піднесла обидві руки на знак того, що здається, і вийшла у прохід між перископами. Джек не встиг її зупинити.

— Мене звати Катя Светланова, — гучно промовила вона російською. Її голос луною відбився від стін рубки.

У темряві хтось заворушився, до вчених долетіли звуки притишеної розмови. Нарешті почулася відповідь; мови, якою говорили, не впізнав ні Джек, ні Костас. Катя опустила руки й теж щось відповіла. Розмова на підвищених тонах тривала кілька хвилин. Здавалося, Катя цілком контролює ситуацію: в її голосі вчувалися нотки впевненості. Співрозмовник наче вагався. Кинувши останню коротку фразу, Катя опустилася на підлогу та засунула пістолет за пояс.

— Він казах, — повідомила вона. — Я сказала йому, що ми замінували прохід між цією рубкою і торпедним відсіком