Читати книгу - "Не мій мільйонер, Ірина Романовська"

***
Розплющую очі та дивлюся на своє зображення у дзеркальній стелі. Нічого не розумію. Таке відчуття ніби голова ось-ось розколеться на дві половини. Напруживши очі бачу, що над моїми ногами зі стелі звисає величезна кришталева люстра.

Де я, чорт забирай? 

Трохи підіймаю тіло та озираюся уважніше. У кімнаті окрім величезного ліжка, на якому я, власне, і лежу, ще є комод, шафа та телевізор на стіні. Все. Мозок повільно починає розуміти, що я знаходжуся у готельному номері. Але чому я тут опинившись ніяк пригадати не можу.

Раптом фоновий шум у голові стає тихішим. Десь поруч відчиняються двері та в номері з'являється та, кого я сто відсотків не уявляв зараз побачити. 

Юля йде через усю кімнату, її тіло огорнуте лише в один рушник. Волосся мокре. Дівчина має набагато кращий вигляд. Очі сяють. На щоках з’явився свіжий рум’янець. Здається, ніби Юля скинула разом із косметикою декілька останніх років. 

- Що відбувається? – мій мозок все ще намагається скласти до купи складний ранковий ребус. Але замість відповіді у голові лише яскраво блимає усім відомий напис «Error».

- І тобі доброго ранку, коханий! – радісно вітає мене Юлька, та абсолютно без сорому знімає з себе посеред кімнати мокрий рушник. – Виспався? – цікавиться дзвінким голосом оголена дівчина.

Поволі ходить навколо готельного ліжка та збирає свої речі. При цьому начебто зовсім випадково демонструє мені своє оголене тіло з усіх сторін. На її шиї червоними крапками горять свіжі засоси, на сідницях є свіжі синці від чиїхось великих рук. Сподіваюся я тут ні до чого.

Машу головою вбік, хочу заповнити цю порожнечу в голові. Нічого не можу пригадати.

- Я теж не виспалася. Ти все ще такий голодний звір у сексі. За останні роки нічого не змінилося, чому я дуже рада. Мені так тебе не вистачало. – надягнувши на себе лише трусики, Романова швиденько стрибає на ліжко та лягає поруч зі мною. Ластиться до мене, обіймає, гладить по грудях, цілує у плече. – Може повторимо зараз? Я вже скучила за тобою.

Рука Юлі повільно опускається вниз та лягає на мій пах.

- Ух. Не встиг прокинутися, а вже радий мене бачити. Тоді не гаємо час, почнемо. – звабливий шепіт торкається мого вуха. Юля починає цілувати мою шию та збирається перекинути ногу через мене. Хочу сісти на мене верхи.

- Який приступати? Ти що несеш? – приходжу до тями від побаченого, та відштовхую дівчину від себе. Водночас роблю спробу відсунутися сам у протилежний бік. 

- Ігорю, це не смішно. Ми з тобою усю ніч займалися диким сексом, а тепер ти удаєш ніби вперше мене бачиш. Я, між іншим, можу й образитися.

Роблю нову спробу пригадати вчорашній вечір. 

Добре пам'ятаю, як розмовляв в офісі з помічницею Софією. Потім були робочі зустрічі, якісь папери підписував. Також пам'ятаю, що о шостій поїхав до ресторану «Мілано». Там ми з Юлею сиділи за нашим столиком. Я пив лише каву, вона, здається, один келих вина. Потім вона мене зненацька поцілувала. Я розгубився, збудився та  з усією пристрастю відповів на поцілунок.

Дідько-о-о!

А далі порожнеча. Провал. Жодних спогадів, жодних картинок.

- Що сталося вчора? – я буду розпитувати про все, я маю дізнатися що вчора сталося. - Після того, як ми поцілувалися, що сталося, Юль?

- Ти знущаєшся, чи що? – Юля сідає навпроти мене та схрещує руки на оголених грудях. Уважно дивиться на мене, прибирається. Не отримавши відповіді починає розповідати: - Ми поцілувалися та ти зізнання, що увесь цей час сумував за мною, як чекав на мене, як ображався. Не знаю скільки часу ми цілувалися. Ти мов голодний вовк, в мене й досі вуста горять. Мені навіть здалося, що ти візьмеш мене прямо там на столі. 

Мені бридко від її розповіді. Невже я міг таке утнути?

- Мій тигр. Ар-р-р! Іди до мене. - Юля робить жест рукою, імітуючи кішку. Знову поволі намагається наблизитися до мене. Хоче доторкнутися пальцями до мого обличчя. Дивиться на мене такими закоханими очима.

Я нічого не пам'ятаю. А ще більше мозок розриває від непорозуміння. Зараз я чітко відчуваю лише одне – мені неприємні її дотики. Я не хочу, щоб вона ще раз торкалася мене. Зупиняю її руку у декількох сантиметрах від себе.

- Ти чого? Забув як, кинувши пару грошових купюр офіціанту, потягнув мене в машину? Привіз сюди та ми усю ніч із тобою займалися пристрасним коханням. – щось пригадуючи, Юля починає сором'язливо сміятися. 

Що не пам'ятаєш як по серед ночі виправдовувався перед адміністратором? Він подзвонив, щоб попросити нас бути тихішими, адже сусіди скаржилися, що ми дуже гучні. 

Мені бридко та огидно. Так я можу поводити себе голосно під час сексу, але щось тут не те. Не може такого бути, не вірю.

- Нісенітниця якась. – Сильно тру долонями своє обличчя. Може хоч це допоможе щось пригадати.

- Чому нісенітниця? Ти навіть спитав де та обручка, ти знову просив моєї руки. Ось тут, посеред цього ліжка. Бачиш? – Юля наближає до мене свою долоню, демонструє блискучу каблучку, вдягнуту на палець. – Та сама. Я зберігала її усі два роки біля серця. Не могла припинити думати, про те, що припустилася помилки, коли покинула тебе. Ти мені обіцяв,  що тепер ми обов'язково одружимось та ти більше нікуди мене не відпустиш. З Леонардо також розберешся, чого б це тобі це коштувало. Бо ти все ще мене кохав, як і я тебе. – Романова замріяно дивиться на мене.