Читати книгу - "Неідеальна потраплянка, Ліра Куміра"

Розділ 32. Бій на кордоні Західних земель

Західні землі. Радник

Останні приготування закінчено, а вперед відправлено найкращих розвідників нашого загону. Чекаємо на сигнал. Давно я так не нервував. Але й від цього бою залежало багато, якщо не все. Я мав дізнатися, хто став замовником атакувавших нас сутностей.
Завжди вважалося, що потвори не розумні і нападають на прикордонні селища хаотично, просто голодні людиноподібні звірі. І тут таке відкриття – тварини не просто розумні, вони не лише слухають та виконують команди свого лідера, а ще й діють за планом, запропонованим замовником нападу. Ці знання перевернули усі мої уявлення про Західні землі. Я повинен дізнатися докладніше не лише про замовника, а й про самих істот, щоб надалі було простіше з ними боротися.
Ми рушили, наближаючись до кордону. А за кілька хвилин були отримані перші відомості від розвідників. Грань з того боку патрулювалася тварюками. От ще один доказ координації їхніх дій.

Наш план був простий: один загін відволікає істот під час прориву, інші проникають на територію Західних земель та шукають штаб із ватажком супротивників. Я практично був упевнений, що він відсиджуватиметься у порівняльній безпеці, відправляючи своїх воїнів на загибель.

Пролунав перший сигнал: супротивники пішли на прорив. Я зволікав лише кілька хвилин, даючи відмашку ще двом загонам готуватися до перетину кордону. Потрібно зробити це швидко та злагоджено.
«Великий дракон, захисти наших воїнів, допоможи впоратися із супротивником і повернути хлопців додому», - хвилинна готовність. Я бачив, як напружились мої воїни. Вони були готові кинутися вперед по команді.Три, два, один…

– Вперед!

Перші двадцять метрів ми промчали швидко. Патрулюючі навіть не усвідомили, що сталося: кожен з них в один удар серця відразу впав мертвим, а ми вже кинулися вперед.

Пройдено перший рубіж.

Далі йшли якісь хазяйські споруди. Ого, та тут цілий табір.
За три хвилини було вирізано ще один патруль. З нашого боку, втрат поки що не було. Сусідні загони також швидко просувалися вглиб табору противника. Судячи з повідомлення від першої групи, що стримувала прорив, вони у порядку. Можна було рухатись далі.

Попереду вже виднілася будівля штабу. Завдяки відомостям розвідників, ми одразу визначили потрібну нам будову і попрямували до неї практично одночасно з ще двома групами, які були вже готові розпочати прорив.
Всередину кинулися, як тільки останній з наших хлопців зайняв зручну позицію для стрілянини.

Відмашка.

Занадто багато супротивників виявилося навколо, та ще й тісний будинок... Бій розгортався неабиякий важкий.
Я знищував своїх противників заговореним вогняним мечем, намагаючись наблизитися до ватажка істот. Я його вже бачив, а він помітив мене.

Пригальмувавши всього на мить, я почув свист, що пролунав, після чого всі його воїни відступили, залишаючи нам двом місце посеред кімнати. Мої хлопці також припинили бій. Залишилися тільки я і атаман.
Ми почали свій рух у центрі виділеного нам кола, не поспішаючи наближатися один до одного. Кожен із нас придивлявся до суперника. Я зробив пробний випад, який воїн з легкістю відбив. Ще крок. Завмираємо на мить. Потім ледве вбачаю різкий рух рук суперника і починається справжній бій. Наша зброя свистить, розтинаючи повітря. За лічені секунди ми встигли зробити кілька ударів і відбити стільки ж.
Міцний горішок. Мені буде нелегко перемогти його.

Стрибок – удар, ухилення – удар. Він страшенно швидкий. Але я швидший. Ще кілька обертів і на його руці видніється перший поріз. Дозволяю собі задоволену посмішку, хоч це ще і не кінець. Я провів ще серію ударів, які істота нехай і з зусиллям, але все ж таки відбиває.

І тут він наважується на хибний випад із перекатом, а його меч розсікає шкіру на моїй нозі. Недооцінив я його хитрість та досвід. Тепер усміхається ватажок. Що ж, заслужив.

Знову серія ударів, які ми обидва відбиваємо. Я злегка сповільнююся, роблячи косий замах, від якого противник за звичкою ухиляється, і відразу ж скидаю руку, пронизуючи легені супротивника. Ватажок падає на підлогу. От і все.

У залі стоїть цілковита тиша. Нахиляюся до істоти, забираючи його зброю та відчуваю різкий біль у передпліччі. Права рука повисає пліттю і забарвлюється у червоний колір. Один із воїнів-тварюк задоволено скелиться буквально секунду, а потім його пронизує меч мого воїна.

Хриплячий ватажок вимовляє кілька гортанних риків, і його солдати відступають, складаючи свою зброю. Дихає він важко, і практично не може рухатись. Суперник тягне до мене руку, торкаючись долоні, і я починаю «бачити». Він передає мені мислеобрази:

Ось він домовляється з людиною в капюшоні, той викладає на стіл мішечок з малахітами, ватажок його розглядає і задоволено киває. Чоловік у капюшоні простягає карту, де відмічені місця та час нападів. Ватажок знову погоджується. Замовник дістає другий мішечок з малахітами та простягає йому. Вони закріплюють угоду магічною печаткою. Тепер ніхто не зможе її порушити. Безлика людина встає і йде, не прощаючись. По дорозі він стикається з воїном-істотою, і капюшон спадає з його голови лише на мить. Радник бачить у образі, переданому ватажком, обличчя намісника ельфів. Той швидко виправляє одяг і йде. Ватажок задоволено киває своєму «незграбному» помічникові.

Після цього передача мислеобразів припиняється. Я струшую головою, отримавши відповідь на своє запитання. Розвертаюсь, і ми йдемо зі штабу супротивників. Мене оточують мої воїни. Рухаємося вже без бою, адже ми отримали все, за чим прийшли. Тварини дивляться на нас, але не нападають. Від першого загону надійшло повідомлення, що противники відступили, закінчивши свою безглузду атаку.
Ми змогли спокійно перетнути свій кордон, а на підході до мого намету нас зустрів лікар. Вільгельм одразу ж взявся за обробку моєї руки, яку я досі не відчував. А як же хвалена драконяча регенерація? Схоже, ватажок також мав заговорений меч.
Усі командири мого загону зібралися в моєму наметі, чекаючи на розпорядження.
- Додому, - кинув я коротко. – Збираємось і висуваємось у бік столиці.
Вперед несподівано виступив Міран, заперечливо похитавши головою:
- Капітане, вам треба відновитися. Може затримаємось на день?
– Ні. Додому. Я пересуватимуся верхи. Як відійдемо від кордону на достатню відстань, вирушите в іпостасі драконів.
- Мій пане, я міг би допомогти вам переправитися до замку імператора, - вийшов мій помічник. – Віддайте лише наказ.
- Добре. Ти правий. Година на збори і висуваємось. Сподіваюся до світанку ми повернемося до замку. Міран, відправ вісника до імператора. Коротко опиши події, точну доповідь зроблю вже на місці, - я похитнувся, але все ж таки встояв на ногах.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍