Читати книгу - "Не можна вбити, Велена Солнцева"

Частина 27

Настя

Зацікавлено слухала все про що говорив Захар, чудово розуміючи, що принаймні найближчих п'ять років мені доведеться жити і уживатися в нових для себе реаліях. Я готова була годинами слухати про уклад і побут цього світу, ось тільки мені не давала спокою думка, яка дряпала з тих пір, як її озвучив батько цього загадкового сімейства.

-Твій батько сказав що за мною можуть прийти інквізитори.

Як же по середньовічному це звучить, ніколи б не подумала, що комусь скажу щось подібне. Хлопець скривився.

-Не прийдуть.

-Чому?

Захар потер лоба, здавалося він не хотів відповідати на запитання, але подивившись у моє рішуче налаштоване обличчя, передумав.

-Ти не зовсім іномирянка, можна сказати це у звичному тобі світі ти чужа. Зараз просто повернулася додому, і світ прийняв тебе назад. Ваш рід був вигнаний багато століть тому, всі вже трохи забули за що саме. Але здається там відьми влаштували бунт проти своїх господарів, частина була вбита, частина заслана в не магічний світ, де й жила собі досить непогано, точніше можна подивитися в книзі по  історії Ерії. Саме з нащадками цих відьом я й боровся у твоєму світі. Вони звернулися на бік первозданної темряви, часто укладаючи контракти з нижчими демонами. Щоб отримати бажане в не магічному світі, необхідно приносити безліч жертв, як тварин, так  і людей. Доводилося їх знищувати, вони порушували рівновагу.

Невже подібне справді можливе в сучасному та прогресивному світі, в якому я жила донедавна. Чомусь щось подібне було легше уявити саме тут. Ну принаймні вже легше від того, що за мною не бігатимуть із запаленими смолоскипами, і не вимагатимуть чи то спалити, чи на то вила насадити. Як виявилося, рано я радіти почала.

-А ось подруга твоя іномирянка, і після того як вона прокинеться, доведеться вживати термінових заходів. Але думаю про це поки що зарано говорити.

Захар підвівся зі стільця, схопила його за руку доки не пішов.

-Ти хочеш сказати, що Катя не встигнувши ожити, знову ризикує померти?

Захар байдуже знизав плечима, тим самим показуючи, що його мало цікавить доля моєї подруги. Він погодився допомогти тільки в її поверненні до життя, і не факт що допоможе в подальшому її порятунку.

-Не думаю що до цього дійде. Я поговорю з Ноланом, думаю він зможе трохи пригальмувати своїх.

-А до чого тут Нолан?

У голові виник образ високого чоловіка із сапфіровими очима, та довгим попелястим волоссям. Він зовні разюче відрізнявся від своїх братів.

-Він голова служби інквізиторів у Чаріті.

Вражено блимнула очима.

-Так ваш же рід в опалі.

Захар невесело посміхнувся.

-Саме тому він і інквізитор, не найкраще місце. До того ж надто енерговитратне. - він обережно вивільнив руку, показуючи що розмова закінчена, і настав час приступати до справи. - Я піду поки що, думаю ти сама впораєшся.

У паніці озирнулася довкола. Переді мною стояли на столі мензурки, колбочки, коробочки, спиртова горілка і невелика каструлька.

-Я не знаю як.

Захар кивком голови вказав на сумочку прив'язану до пояса, вона помітно поважчала і стовбичилася.

-Думаю тобі твій помічник все підкаже.

У сумочці тоненько заверещали погоджуючись. Розв'язавши тасьму, випустила на волю досить вгодованого білого щура. Від жаби залишилися лише перетинчасті лапки з гостренькими кігтиками, та й підріс щур помітно.

-Що це з ним?

Де поділася та сіра незрозуміла істота, яка була ще зовсім недавно.

-Підлаштовується під господиню, він же в тебе один, а не ціла дюжина. - Захар підніс руку, не боючись укусу обережно погладив гладку голову щура. - Все ж таки ваш світ їх сильно спотворює, а зараз фамільяр повертає собі колишню форму.

Пацюк поважно кивав, підтверджуючи слова хлопця.

-Ти ім'я йому вже дала?
Хитнула головою, все ще з подивом розглядаючи гарненьке звірятко.

-Потрібно дати.

-Угу. У тебе такий самий?

-Ні, моїх ти бачила, але в не магічному світі вони набагато миліші, тут ти навряд захотіла би з ними знайомитись..

Не вдаючись у подальші пояснення він пішов, залишаючи мене на самоті. Ну майже на самоті, маленька тварина уважно дивилася на мене чекаючи вказівок, а з чого почати я сама не знала.

Розташувавши на столі книгу, розкрила її і зрозуміла, що на мене чекають довгі і болючі пошуки, тому що розмір фоліанта був значним, і в ньому зберігалося море цікавої інформації. Пацюк шмигнув у мене під рукою, і торкнувшись лапкою книги, подивився на мене.

-Подумай.

-Про що? -злегка розгубилася, тому поставила таке дурне питання.

-Русалки, спати.

І все то він знає. Подумки запитала, книга огорнувшись блакитним, мерехтливим сяйвом стрімко перевертала сторінки, зупинившись практично в самому кінці.

Подивилася на жовтий пергамент. Розворот прикрашало зображення якоїсь мерзенної тварюки з риб'ячим хвостом, і повним ротом гострих, як голки, зубів.

-Це русалка?

Фамільяр підтвердив.

-Русалка.

З подивом розглядала зображення. А як же красиві фурії з довгим волоссям і призовними посмішками? У зображених створінь не те що посмішки, у них навіть губ не було, як власне і волосся. Натомість голий череп прикрашав ребристий гребінь.

Мені вже стало страшно, а що буде, якщо вони прокинуться і хоча б одна зачепить мене пазуром? Тут говорилося, що у них під нігтями голки з сильним токсином, який вбиває за секунди. Тепер зрозуміло, чому не було божевільних іти за живою водою.

-Це мертві. - щур показував лапкою на назву.

“Русалки мертвого озера, прокляті до кінця світу” Це що вони таке наробили, що їх так нагородили.

Уважно прочитала склад зілля:

П'ять мір очищеної води

Порошок із луски сріблястої сирени

Дві міри сон-трави

Чотири пазурі чорного валтуя

П'ять перлин із дна моря скорботи

Одна міра м'яти перцевої

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍