Читати книгу - "Суперечка на кохання. Отримати доньку тренера, Ася Сергєєва"

Роздiл 22/1

Залишаю байк на закритій парковці біля висотного будинку, поруч зі спорткаром Дарського. З кожною секундою хвилювання тільки все вище підстрибує. У ліфті Ведмідь бере мене за руку і помічає, що я вся тремчу.

- Ого, які руки холодні, - тут же розтирає мої долоньки. - Я не такий кровожерливий, як можу здатися. Боїшся мене?

- Ні-і, - квапливо хитаю головою. - Вітер прохолодний, замерзла. На байку, це ж не в закритому, затишному салоні сидіти за кермом.

Як можу, так і викручуюся.

- Наступного разу поміняємося транспортом, - ось уже на ходу вирішує Ведмідь, як завжди швидко й з легкістю.

Сперечатися зараз не беруся, не до того мені. Тим паче з Дарським складно сперечатися.

Він мене витягує з ліфта на потрібному поверсі. Відчиняє двері. Потрапляємо у просторий передпокій. Міша кидає ключі від квартири і машини на тумбочку. Дає мені роззутися, не накинувся відразу. Вже добре. Все одно видихати не поспішаю. Вечір для нас тільки почався.

- Ти один живеш? - зав'язую розмову, аби погані думки розвіялися. Поруч з Ведмедем вони аж надто атакують, ніби я тільки й чекаю повторити поцілунок.

- Не зовсім один, з Маратом, - дивує відповіддю, на сусіда я взагалі-то не розраховувала.

Панікую! Раптом Марат завадить масажу?

- Ходімо зі мною, покажу, познайомлю.

Слідую за Мішею до вітальні, там у нього всюди футбольна атрибутика, кубки, нагороди. Відразу помітно, він живе і дорожить своїм захопленням. Навіть є інсталяція срібних воріт на високій підставці з його ініціалами. Неподалік помічаю іншу підставку для чогось круглого, але порожню.

- А тут чому нічого немає? - показую на порожнє місце.

Мишко, не дивлячись, відмахується.

- Рідкісний м'яч потім з'явиться з автографом, тоді поставлю. Але ти не звертай уваги, Зірочко. А то ще подумаєш, що я божевільний колекціонер, живу заради футболу. Для тебе у мене теж містечко знайдеться.

Прикушую язика, щоб не з'ясовувати розміри мого "містечка"? Рано ще, тим паче він правду не скаже. Знаю я, який Ведмежатина спритний на вигадки.

З приводу Марата, щоправда, не збрехав. Тільки цим сусідом виявився незвичайний акваріумний сомик. Ніколи таких великих і вусатих не бачила. Ще сомик Міші вміє свистіти. Коли побачив мене через скло, видав вражаючі звуки.

- Ти сподобалась Марату, Алінко. Мій сом ніколи для сторонніх не співав. Бачиш, які ми гостинні й зовсім нестрашні?

- Бачу, - відповідаю, здригаючись, від того, що Міша злегка обійняв.

- Гаразд, підемо починати наші масажі. Я дочекатися вже не можу! Потім обов'язкова романтична вечеря, не залишу голодною, - і далі за руку веде по квартирі.

Для втамування голоду він точно їжу мав на увазі? Чомусь вимовив це слово з особливо спокусливою інтонацією. Можливо, здалося. А як не здатися в барлозі збоченого Ведмежатини?!

Проходимо повз відкритої кухні у вигляді студії. Хоч і хвилююся, цікавість розглядати Ведмеже житло, працює саме собою. Мишко коротко називає, де що, не заморочується подробицями. У нього новенький стильний ремонт, планування дизайнерське, меблі в дусі хлопця з необхідним мінімумом. Не помітно квіточок, фіранок, зате висить плазма величезних розмірів, панорамні вікна. І очманіти, яке широченне ліжко!

- У спальні робити масаж? - питаю, не наважуючись переступити поріг.

- Авжеж, тут зручніше. Зможемо потім відпочити, полежати, - грайливо скосився з небезпечним примруженням. - Підходь ближче. Мені роздягатися вже?

Ох-х... уявляю, що собі на голову ллю холодну воду з льодом. Жар підступив до щік. А я ж збиралася здаватися досвідченою масажисткою. Такою, що красенями з доріжки не збити.

- Так, роздягайся, - у житті б не подумала, що це йому прямо скажу. - Тільки плавки залиш, - додаю, спостерігаю за тим, як хлопець бадьоренько позбавляється від одягу.

Знову захотілося охати. Тримаюсь. Машу, щоб лягав скоріше на живіт. Бідні мої очі, всупереч забороні милуються мужньою статурою хлопця в одних чорних боксерах.

- Все, я готовий до насолоди, - розкинувши руки, падає на ліжко. - Ну ти вигадала, Алінко! Все-таки чому масаж?

- Ти ж після тренування, втомився. Ось і захотілося підтримати твою спину, - примовляю, присипляючи пильність. Інакше, як ще поясню?

- Так, о та-ак, я не проти смачної підтримки. Почекай, а мотузки навіщо?

Мишко зауважує, що я до нього наближаюся з допоміжними засобами. По плечах бачу, напружився. Отже, взагалі мене майже не чув, коли пояснювала умови.

- Ми ж домовлялися, що робимо за спеціальною методикою. Так легше налаштовуватися масажисту, і більше відчуттів для тебе.

- Очмані-іти... так і знав, що в тобі є порочні бажання, Зірочко. Ну раз погодився на все, то давай. Тебе теж потім треба зв'язувати?

Е-е... якщо відмовлюся, то раптом і Ведмідь передумає. Насамперед зав'язую "пацієнтові" шарфик на очі.

- Розберемося потім. Мишко, лежи смирно, треба добре тебе зв'язати, щоб приємніше проходив сеанс.

- Угу! Мене вже заводять твої торкання і запах, - тягне носом, і, до мого полегшення, довіряється.

Намотую в кілька разів мотузку на руки, потім на ноги. Завдяки достатній довжині виходить закріпити за ніжками ліжка. Ведмедя знерухомила повністю.

- Зверху залазь і виливай олії побільше, - підганяє футболіст задоволеним хриплуватим голосом.

Зверху залазити не наважуюся. Вибираю присісти на колінах збоку. Олії не шкодую. Розтираю руки, як годиться. Спочатку обережно прогладжую від низу до верху могутньої ведмежої спини. До справжнього масажу не маю ніякого відношення. Трохи уявлення є, на роботі подивилася парочку відеоуроків. Тож підготувалася, тепер на практиці намагаюсь пройти першу фазу для розігріву.

- М-м... я точно ще не в раю? - задоволено муркоче Ведмідь. - Алінко, твої пальчики відчуваються неймовірно приємно.

- Зараз доведеться натиснути. Це як розминка, потім буде сильніше і глибше.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍