Читати книгу - "Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг)"

сніг, що кружляв за вікном.

- Та годі вже тобі! - вибухнув Гаррі. - Нам і так погано, а тут ще ти собі голову попелом посипаєш!

Рон нічого не відповів, лише втупився, бідний, у мокрий край своєї мантії. За якийсь час сказав глухим голосом:

- Мені ще ніколи в житті не було так паскудно.

- Ти не один такий, - гірко всміхнувся Гаррі.

- Знаєте, - сказала тремтячим голосом Герміона, - здається, є одна штука, яка поліпшить вам настрій.

- Та ну? - скептично скривився Гаррі.

- Так, - і Герміона відвернулася від чорного засніженого вікна, широко всміхаючись. - Геґрід повернувся.

- РОЗДІЛ ДВАДЦЯТИЙ -

Геґрідова розповідь

Гаррі помчав до хлопчачих спалень, щоб витягти з валізи плаща-невидимку та Карту мародера. Зробив це з такою швидкістю, що вони з Роном були готові вирушати щонайменше за п'ять хвилин до того, як з дівчачих спалень прибігла Герміона у шарфі, рукавицях і в неоковирній шапочці з тих, що вона плела для ельфів.

- Бо там холодно! - почала виправдовуватися вона, коли Рон нетерпляче цокнув язиком.

Вони пролізли крізь отвір за портретом і поспіхом накинули на себе плаща-невидимку. Рон уже так виріс, що мусив пригинатися, бо з-під плаща стирчали ноги. Повільно і обережно вони проходили численними сходами, інколи зупиняючись, щоб перевірити на Карті, де перебувають Філч і Місіс Норіс. Їм пощастило. Не зустріли нікого, крім Майже-Безголового Ніка, що неуважно кудись плив, мугикаючи собі під носа мелодію, яка до болю нагадувала «Візлі - наш король». Крадькома перейшли вестибюль і вийшли на тихе засніжене подвір'я. Серце в Гаррі радісно закалатало, коли попереду він побачив золотаві квадратики освітлених вікон і дим, що клубочився з димаря Геґрідової хижі. Він швидко покрокував уперед, і друзі, наштовхуючись одне на одного, подріботіли за ним. Під ногами рипів дедалі глибший сніг, і ось нарешті вони опинилися біля дерев'яних вхідних дверей. Коли Гаррі підняв кулак і тричі постукав, усередині люто загавкав пес.

- Геґріде, це ми! - гукнув Гаррі крізь замкову шпарину.

- Та я си так і подумав! - озвався низький голос.

Вони усміхнулися одне до одного під плащем. Відчули в Геґрідовім голосі радісні нотки. - Щойно три секунди, як си приліз додому... геть, Ікланю... марш, дурна псяро...

Відсунувся засув, двері зі скрипом прочинилися і в отворі з'явилася Геґрідова голова.

Герміона зойкнула.

- Та тихо!.. Мерлінова борода! - занепокоївся Геґрід, вдивляючись кудись понад їхніми головами. - То ви під плащем-невидимкою, га? Ну, заходіт, заходіт!

- Вибач мені! - почала виправдовуватися Герміона, коли вони протислися повз Геґріда в хатину і скинули з себе плаща, щоб той їх побачив. - Я просто... ой, Геґріде!

- Йой, то дурниця, то нічого! - швиденько перебив Геґрід, замикаючи двері й засуваючи на вікнах фіранки, але Герміона й далі перелякано дивилася на нього.

У сплутаному Геґрідовому волоссі запеклася кров, а ліве око перетворилося на набряклу щілину, оточену величезним фіолетово-чорним синцем. Обличчя й руки були вкриті порізами, з деяких і досі сочилася кров. Рухався Геґрід дуже обережно, тож Гаррі запідозрив, що в нього зламані ребра. Було очевидно, що він повернувся додому щойно. На стільці висів важезний чорний дорожній плащ, а біля дверей стояв рюкзак, у якому легко могли вміститися кілька малих дітей. Геґрід, що й сам був удвоє більший за нормальну людину, пошкутильгав до плити й поставив на неї мідного чайника.

- Що з тобою? - запитав Гаррі, а Іклань тим часом стрибав навколо них, намагаючись лизнути в обличчя.

- Та я ж тобі мовлю, шо нічого, - рішуче повторив Геґрід. - Горнєтко чаю?

- Та не вигадуй, - не погодився Рон, - тобі ж погано!

- Кажу тобі: всьо файно, - випростався Геґрід, з усмішкою обертаючись до них, але відразу скривився від болю. - Але ж як то файно знов усіх вас видіти... добре си відпочили вліті, га?

- Геґріде, на тебе хтось напав! - не вгавав Рон.

- Послідній раз кажу: то все дурниця! - рішуче відбивався Геґрід.

- Невже ти казав би, що все дурниця, якби в когось із нас лице перетворилося на фарш? - наполягав Рон.

- Тобі треба піти до мадам Помфрі, - стурбовано порадила Герміона, - у тебе жахливі рани.

- Я сам усьо залагоджу, ясно? - твердо відповів Геґрід.

Він підійшов до величезного дерев'яного стола посеред хижі й шарпнув рушника, що там лежав. Під ним виявився шматок сирого, ще в крові, зеленкуватого м'яса завбільшки як добряча автомобільна шина.

- Ти що, Геґріде, збираєшся це їсти? - глянув на м'ясо Рон. - Ти ж ним отруїшся.

- Воно таке й має бути, бо се драконяче мнєсо, - пояснив Геґрід. - І воно тута в мене не для їжі.

Він узяв шматок м'яса і притулив його до лівої щоки. Зеленкувата кров потекла по його бороді, а він аж застогнав від задоволення.

- Так ліпше. Се помічне від укусів, знаєте.

- То, може, скажеш, що з тобою сталося? - запитав Гаррі.

- Не можу, Гаррі. Велика таємниця. Я си ризикую не тілько посадою, якщо вам розкажу.

- Тебе побили велетні, Геґріде? - прошепотіла Герміона.

Драконяче м'ясо вислизнуло у Геґріда з рук і сковзнуло по грудях.

- Велетні? - перепитав Геґрід, вловивши м'ясо на рівні живота і прикладаючи його до щоки, - а хто вам си казав про велетнів? З ким ви балакали? Хто казав, що я... де я... га?

- Ми здогадалися, - почала виправдовуватися Герміона.

- Ага, якраз, так я й повірив! - суворо глянув на неї Геґрід тим оком, що не було закрите м'ясом.

- Але ж це очевидно, - стенув плечима Рон.

Гаррі, погоджуючись, кивнув головою.

Геґрід подивився на них, шморгнув носом, шпурнув м'ясо на стіл і почвалав до чайника, бо той якраз засвистів.

- Ше ніколи не видів таких-во, як ви, дітваків, шо знают більше, ніж треба, - бурмотів він, розливаючи окріп у три горнятка завбільшки з відерця. - За таке нема чого хвалити. Нишпорки, от хто ви є. Де не посій, там і вродитеся.

Але борода його засмикалася.

- То ти мав розшукати велетнів? - усміхнувся Гаррі, сідаючи за стіл.

Геґрід поставив перед ними чай, теж сів за стіл, знову взяв м'ясо і притулив до обличчя.

-