Читати книгу - "Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг)"

приязно... і може, тогди й прийдут до нас.

Сніг тим часом уже присипав вікно. Гаррі аж тепер відчув, що мантія в нього на колінах промокла наскрізь - її заслинив Іклань, тулячись йому до ніг.

- Геґріде? - за якийсь час тихенько спитала Герміона.

- Га?

- Чи... коли ти там був... ти відшукав хоч якийсь слід... твоєї... мами?

Геґрідове здорове око втупилося в Герміону, й вона перелякалася.

- Ой, вибач... я... забудь про це...

- Померла, - прохрипів Геґрід. - Багато років тому. Вони мені сказали.

- Ой... я... співчуваю тобі, - ледь чутно проказала Герміона. Геґрід знизав своїми могутніми плечима.

- Та шо там, - коротко кинув він. - Я мало шо й пам'ятаю. Не була то найліпша мати.

Знову запала тиша. Герміона нервово зиркнула на Гаррі й Рона, вочевидь вважаючи, що тепер їхня черга розповідати.

- Але ти й досі нам не пояснив, Геґріде, звідки ці побої, - показав Рон на закривавлене Геґрідове лице.

- Або чому ти так пізно повернувся, - додав Гаррі. - Сіріус казав, що мадам Максім повернулася хтозна-коли...

- Хто на тебе напав? - домагався Рон.

- Ніхто на мене не нападав! - категорично заперечив Геґрід. - Я...

Та решту його слів заглушив несподіваний стукіт у двері, Герміона зойкнула. Горнятко вислизнуло з її пальців і розбилося об підлогу. Іклань заскавчав. Усі глянули на вікно біля дверей. Крізь тонку фіранку видно було обриси короткої й присадкуватої постаті.

- Це вона! - прошепотів Рон.

- Залазьте сюди! - поспіхом сказав Гаррі. Він схопив плаща-невидимку й загорнувся в нього разом з Герміоною, а Рон оббіг кругом столу і теж пірнув під плащ. Притискаючись одне до одного, вони позадкували в кут. Іклань люто гарчав на двері. Геґрід мав спантеличений вигляд.

- Геґріде, заховай наші горнятка!

Геґрід схопив Гарріне й Ронове горнятка й запхнув їх під подушку в Ікланевому кошику. Іклань уже стрибав на двері. Геґрід відсунув його вбік ногою й відчинив двері.

На порозі стояла професорка Амбридж у зеленому твідовому плащі і в зеленій шапці-вушанці. Скрививши губи, вона відхилилася назад, щоб побачити Геґрідове обличчя, бо ледве діставала йому до пупа.

- Отже, - повільно й голосно проказала вона, ніби до глухого. - То ви Геґрід, так?

Не чекаючи відповіді, увійшла до кімнати, лупаючи на всі боки своїми банькатими очима.

- Геть, - відмахнулася вона сумочкою від Ікланя, що стрибнув на неї й намагався лизнути в обличчя.

- Не хочу бути нечемним, - подивився на неї Геґрід, - але хто ви, до холєри, така?

- Я Долорес Амбридж.

Її очі обмацували всю хатину. Двічі вони подивилися прямісінько в той кут, де стояв Гаррі, затиснений між Роном і Герміоною.

- Долорес Амбридж? - отетеріло перепитав Геґрід. - Мені си здавало, шо ви з міністерства... хіба ви не працюєте з Фаджем?

- Так, я була першим заступником міністра, - підтвердила Амбридж, никаючи по хатині й придивляючись до кожнісінької дрібнички, починаючи від рюкзака, притуленого до стіни, і закінчуючи дорожним плащем. - А тепер я вчителька захисту від темних мистецтв...

- Сміливе рішення, - сказав Геґрід, - нині мало хто хоче братися за цю роботу.

- ...і Верховний інквізитор Гоґвортсу, - договорила речення Амбридж, ніяк не зреагувавши на його слова.

- А то шо таке? - спохмурнів Геґрід.

- Я теж хотіла б запитати, що це таке? - Амбридж показала на черепки від Герміониної чашки на підлозі.

- О, - Геґрід цілком недоречно зиркнув у той куток, де ховалися Гаррі, Рон і Герміона, - о, та це той... Іклань. розбив мені горнєтко. Тепер мушу пити з оцього.

Геґрід показав чашку, а другою рукою все ще притискав до ока драконяче м'ясо. Амбридж дивилася на нього, вивчаючи тепер замість хатини кожну деталь його зовнішності.

- Я чула голоси, - спокійно додала вона.

- Я си балакав з Ікланем, - рішуче пояснив Геґрід.

- І він вам відповідав?

- Ну... певним чином, - почав затинатися Геґрід. - Я інколи кажу, шо Іклань майже як людина...

- На снігу залишилися три пари слідів, що ведуть від замку до вашої хижі, - сказала Амбридж єлейним голосом.

Герміона охнула, і Гаррі затулив їй рота рукою. На щастя, Іклань чмихав носом, принюхуючись до мантії несподіваної гості, і та, здається, нічого не почула.

- Я щойно повернувся, - махнув Геґрід величезною рукою на рюкзак. - Може, хтось си приходив раніше й не застав мене.

- Назад від дверей вашої хижі кроки не ведуть.

- Ну я... я не знаю, чого б то... - нервово смикнув себе за бороду Геґрід і знову зиркнув у той куток, де стояли Гаррі, Рон і Герміона, ніби благав про допомогу. - Е-е...

Амбридж розвернулася й почала обходити хатину, уважно до всього приглядаючись. Нахилилася й зазирнула під ліжко. Відчинила Геґрідів сервант з посудом. Пройшла за кілька сантиметрів від Гаррі, Рона й Герміони. Ті притислися до стіни, а Гаррі навіть живота мусив втягати, щоб вона його не зачепила. Уважно зазирнула у величезний казан, у якому Геґрід варив собі їсти, а тоді знову розвернулася й запитала: - Що з вами сталося? Звідки у вас ці рани?

Геґрід одразу забрав з обличчя драконяче м'ясо, і це була, на Гарріну думку, помилка, бо тепер чітко стало видно фіолетово-чорний синець навкруг ока, не кажучи вже про запечену кров і здерту шкіру на лиці. - О, це... зі мною стався випадок, - затинаючись, пробелькотів Геґрід.

- Що за випадок?

- Я... я си спіткнув.

- Ви спіткнулися, - холодно повторила Амбридж.

- Еге ж, саме так. Зачепився за... за мітлу товариша. Я сам не літаю. Гляньте на мої розміри, мене ж не втримає жодна мітла. Мій товариш розводить абраксанських коней, не знаю, чи ви колись їх виділи - такі великі бестії, з крильми, і я, знаєте, троха поїздив на одному верхи і...

- А де ви були? - Амбридж незворушно урвала Геґрідове базікання.

- Де я був?..

- Де ви були? - повторила вона. - Навчальний рік почався два місяці тому. Вас довелося замінити іншою вчителькою. Ваші колеги не змогли пояснити, де ви. Ви не залишили ніякої адреси. То де ж ви були?

Запала мовчанка, і Геґрід втупився в неї своїм напіврозплющеним оком. Гаррі, здавалося, чув, як той відчайдушно перебирає в голові різні