Читати книгу - "Від волинської різанини до операції «Вісла». Польсько-український конфлікт 1943-1947 рр."

за визначенням уживали для подібних акцій підрозділи поліції, тому не мало би сенсу надавати 4-му полкові будь-які поблажки.

Опублікований протокол засідання Військової Управи показує, що сумніви в достовірності тези Гунчака якнайбільш обґрунтовані — адже повна заява Хронов’ята не тільки не заперечує, а радше підтверджує участь українських вояків СС у злочині. Щоправда, Хронов’ят дійсно підтвердив, що після відходу з Гути Пеняцької 4-го полку СС «окремий німецький відділ вщент спацифікував» її, однак напад українського СС на село описав дещо вище таким чином:

Вранці в 6 год. почався наш наступ [...]. Стрільці [...] добре билися. Увійшли в село [...] по одній годині бою й у селі були до 11 години. [...] Все населення збіглося до костьола. Запалили село. Кожна хата була складом амуніції — тріщало, вибухали гранати. Між іншим — і жиди скривалися в цьому селі. У костьолі й одного фольксдойча знайдено, що його по допиті, командир німець відпустив. А наш стрілець: «Ми кров ляли, а вони його випускають!» На це дістав стрілець відповідь: «Не будь хлопи дурний! Навіщо ж ти привів фольксдойча перед командира?»[244]

Слід, однак, зазначити, що — на відміну від випадків злочинів на Волині — рішення про спалення Гути Пеняцької прийняли німці, котрі власне таким чином часто карали села, поблизу яких траплялися диверсії. Отож, то була типова німецька пацифікація, в даному випадку вчинена руками українських вояків СС. Враховуючи, що ймовірно під час цієї акції полягли від шестисот до восьмисот жертв, її слід визнати однією з найбільших подібних пацифікацій, вчинених під час війни відділами СС. Через кілька місяців, 10 червня, дивізія СС «Das Reich» у помсту за викрадення учасниками французького Руху Опору німецького офіцера вчинила різанину в селі Орадур-сюр-Ґлан. Там були замордовані 642 французи. Цю пацифікацію у Франції досі вважають класичним прикладом військового злочину. З простого порівняння кількості жертв видно, що в Гуті Пеняцькій ми маємо справу із пацифікацією щонайменше такого ж масштабу.

Незабаром після знищення Гути один із батальйонів 4-го полку спрямували на фронт. У боях під Збаражем і Тернополем значна частина його особового складу загинула. На початку червня решту вояків 4-го полку були зараховані до дивізії.

Міф про придушення Варшавського Повстання

Тим часом, коли участь галицьких добровольців у описаних злочинах у Галичині є фактом, то хибним слід назвати думку про участь дивізії СС «Галичина» у придушенні Варшавського Повстання. Цікаво, що тоді, в 1944 році, мешканці Варшави були переконані, що то власне українці відповідальні за більшість злочинів, вчинених під час Повстання. Ця думка була тоді повсюдною, що можна зауважити бодай навіть у текстах, публікованих у пресі повстанської Варшави. Наприклад, у числі 57 видання «Biuletyn Informacyjny» — головного органу АК — за 20 серпня 1944 року можна прочитати: «Найдикішим знаряддям ворожого терору в Варшаві стали від першого дня повстання українці. Годі й перелічити довгий список учинених ними масових вбивств, зґвалтувань, грабежів і звірячої жорстокості. Головним чином саме їхніми руками німці палять цілі квартали [...] їх ще чекає суворий порахунок і кара».

Між тим, дослідження польських істориків Ришарда Тожецького та Анджея А. Земби показали, що під час Повстання у Варшаві не було дивізії СС «Галичина». Ці історики згідно стверджують, що для того, щоб бути визнаним українцем, вистачало «способу поводження», козацького кашкета, «косоокого» погляду, уживання іншої, ніж німецька, мови. Відтак уже незабаром варшав’яни всі іноземні підрозділи, які воювали на боці Німеччини, стали називати українськими. Так передусім говорили про бригаду Російської Визвольної Народної Армії (Русская Освободительная Народная Армия, РОНА) Броніслава Камінського. Камінський був лідером Російської націонал-соціалістичної партії та у своїх політичних планах прагнув до створення в Росії фашистської держави. Бригада вчинила на варшавській дільниці Охота численні злочини — масові зґвалтування та вбивства, вже не кажучи про пограбування. Тільки в колишньому Інституті Радію й на так званому Зеленяку ронівці замордували від 2 серпня до 2 вересня близько трьохсот осіб. Також іноземні підрозділи підтримували акції укомплектованої з німецьких кримінальних злочинців бригади СС Оскара Дірлеванґера, яка чинила масові злочини на дільниці Воля. То були два батальйони туркменів зі східномусульманського полку СС і два батальйони азербайджанців. Окрім них, до Варшави потрапили підрозділи калмиків і козаків (донських, отож відданих російській традиції). Всіх їх мешканці Варшави називали українцями.

З наявних джерел виразно видно, що вже в перших тижнях серпня з’явився справжній ляк перед українцями. Уважний аналіз текстів, опублікованих у виданні «Biuletyn Informacyjny», схиляє до висновку, що найбільше на певність у присутності українців вплинула поява у Варшаві бригади РОНА Броніслава Камінського. Значна частина інформації, яку вмістив «Biuletyn Informacyjny» про українців, стосувалася власне РОНА. Цікаво, що після виїзду тієї бригади в околиці Кампіноської Пущі згадки про українців у «Biuletynie» стають набагато рідшими.

Це, звісно, не означає, що жоден українець не брав участі в придушенні Повстання. Дві українські поліційні роти (від вісімдесяти до ста п’ятдесяти осіб) дислокувалися в районі алеї Шуха та по вулиці Вавельській у будинку Вищої школи політичних наук. Групу з десяти підстаршин і старшин дивізії СС «Галичина», котрі навчалися в Познані, включили до угруповання Райнефарта, де вони служили перекладачами. Німці скерували проти повстанців також частину (дві роти) Українського Легіону Самооборони, який постав у 1943 році на Волині. Підрозділ налічував двісті дев’ятнадцять чоловік. Під командуванням полковника Петра Дяченка він протистояв на Повіслі у вересні 1944 року десантові І Армії Війська Польського. Німці пізніше відправили українських легіонерів до Кампіноської Пущі, де наприкінці вересня вони взяли участь у операції проти АК. На початку 1945 року УЛС був включений до складу дивізії СС «Галичина». Окрім того, українці також могли служити в окремих поліцейських батальйонах.

Всі ці підрозділи були, втім, занадто нечисленні, а до того ж, зазвичай прибули у вересні, себто занадто пізно, щоб вплинути на точку зору варшав’ян, сформовану вже на початку серпня. Повторюємо: українців звинувачували в злочинах у Варшаві під впливом кривавих «подвигів» бригади РОНА та інших чужинських загонів, які, поза усяким сумнівом, несуть відповідальність за злочини на дільницях Воля та Охота.

На фронті

У червні 1944 року дивізію СС «Галичина» скерували на Східний фронт у Галичині, розташувавши її в районі Бродів. За кілька тижнів потому почався радянський наступ, у результаті якого дивізія потрапила в оточення. В «казані» загинули або опинилися в полоні близько семи тисяч українців. Лише небагатьом вдалося приєднатися до УПА. З