Читати книгу - "Майже безпечна"

були набагато розвинутішою расою, ніж можна судити з їх теперішнього стану, і з його допомогою вона зуміла за якихось пів години скласти докупи грубу, але робочу версію сонячної системи.

Звісно вийшло не зовсім точно, зате красиво. Планети спокійно літали на своїх доволі прийнятно симульованих орбітах, а кожну із частин віртуального космологічного танцю можна було доволі приблизно розгледіти з будь-якої точки огляду. Дивись хоч із Землі, хоч із Марсу, хоч з поверхні Руперта. Тріція була сильно вражена своїми здібностями, а також комп’ютерною системою, на якій вона працювала. Використовуючи комп’ютер на Землі така робота, мабуть, зайняла б роки програмування.

Коли вона закінчила Лідер підійшов до неї і оглянув її творіння. Він був дуже задоволений.

— Чудово, — промовив він. — А тепер, будь ласка, чи не могли б ви показати як використати систему, яку ви щойно спроектували, щоб пояснити інформацію з цієї книжки.

Обережно, він поклав книжку перед нею.

Книгою виявилась «Ви і ваші планети» Ґейл Ендрюс.

Тріція знову зупинила відео.

Тепер її вже справді сильно нудило. Відчуття того, що це все були галюцинації відступило, але від цього легше не стало, а в голові нічого не прояснилося.

Вона відкинулася на кріслі і замислилася над тим, що їй робити далі. Багато років тому вона покинула астрономічні дослідження, бо знала, без найменшого сумніву, що зустріла істоту з іншої планети. На вечірці. А ще вона знала, без найменшого сумніву, що зробила б із себе посміховисько, якби комусь розповіла про це. Разом з тим, як вона могла далі вивчати космологію і мовчати про єдину найбільш важливу річ в своєму житті? Тому вона зробила єдине правильне рішення. Вона пішла.

Тепер вона працює на телебаченні і знову трапляється теж саме.

В неї є відеокасета, справжня відеокасета з найбільш приголомшливим сюжетом в історії людства: забутий форпост іншопланетної цивілізації покинутий на найбільш віддаленій планеті нашої сонячної системи.

В неї є сюжет.

Вона там була.

Вона все бачила.

Заради Бога, в неї є навіть відеокасета.

Але якщо вона комусь її покаже, то стане посміховиськом.

Як їй довести, що це правда? Про це навіть не варто думати. Вся ця історія була кошмаром з будь-якого ракурсу, як би вона не старалася знімати. В неї почала пульсувати голова.

В сумочці десь був аспірин. Тріція вийшла з маленької кімнатки для редагування і підійшла до водяного кулера в коридорі. Вона прийняла аспірин і випила кілька стаканчиків води.

Навколо було дуже тихо. Зазвичай тут метушилось більше людей чи принаймні бодай хтось ходив туди-сюди. Вона заглянула у сусідню кімнату для редагування, але там не було нікого.

Мабуть вона трохи перегнула палку намагаючись тримати подалі людей від своєї кімнатки. «НЕ ТУРБУВАТИ», йшлося в записці. «НАВІТЬ І НЕ ДУМАЙТЕ ВХОДИТИ. МЕНІ ВСЕ ОДНО ЩО ТАМ У ВАС. ЙДІТЬ ГЕТЬ. Я ЗАЙНЯТА!»

Коли вона заходила назад, то помітила, що на внутрішньому телефоні блимає вогник. Цікаво скільки часу він уже так блимає.

— Алло, — промовила вона до реєстратора.

— О, пані МакМіллан, я дуже радий, що ви подзвонили. Всі намагаються до вас додзвонитися. Особливо ваша ТВ компанія. Вони вже розпачі, що не можуть з вами зв’язатися. Можливо вам слід їм подзвонити?

— Чому ви не перенаправили їх до мене? — запитала Тріція. — Ви сказали, щоб я не зв’язував ні з ким. А ще ви сказали, щоб я навіть заперечував вашу присутність тут. Я не знав, що робити. Я піднявся, щоб вручити вам повідомлення, але...

— Добре, добре, — промовила Тріція, проклинаючи саму себе.

Вона подзвонила у офіс.

— Тріція!? Де тебе носило, бісова ти тупа вівця!?

— У редагувальній..

— Мені казали..

— Я знаю. Так, що сталось?

— Що сталось? Та всього-на-всього сраний інопланетний корабель приземлився!

— Що? Де?

— Ріджентс-парк Величезна сіра штуковина. Ще якась дівка з пташкою. Вона говорить англійською, кидається камінцями у людей і хоче, щоб хтось полагодив її годинника. Їдь туди! Швидко!

Тріція витріщилась на нього.

Це не був ґребулонський корабель. Не те, щоб вона раптом стала експертом у позаземних літальних засобах, але ця штука була гладенькою і гарною, срібно-білою і розміром з океанську яхту, і формами її найбільше нагадувала. На її фоні, величезний напіврозвалений ґребулонський корабель виглядав як артилерійська башта на бойовому кораблі. Артилерійські башти. То от на що були схожі ті сірі будівлі. Її ще тоді здивувало, що коли вона проходила повз них, повертаючись на корабель маленький ґребулонський зореліт, вони поверталися за нею вслід. Всі ці факти швидко склалися до купи в її голові, коли вона бігла з таксі, щоб зустрітися зі своєю телевізійною командою.

— Де дівчинка? — намагалася перекричати завивання сирен і гелікоптерів Тріція.

— Там! — крикнув продюсер, поки звукооператор нашвидкуруч причепив їй мікрофон.

— Вона каже, що її батько і мати з цієї планети, але паралельного виміру чи щось типу того, і в неї годинник її батька, і... Я не знаю. Що ще сказати? Не знаю. Біжи бери в неї інтерв’ю. Спитай, як це жити в космосі.

— Дуже дякую, Тед, — пробурмотіла Тріція, перевірила звук і чи надійно прикріплений мікрофон, зробила глибокий вдих, відкинула назад волосся і перемкнулася в режим професійного репортера, який на свої рідній землі і готовий до усього.

Ну, приблизно до усього.

Вона повернулася до дівчини. Так, це має бути вона: дике розпатлане волосся і дикий погляд. Дівчина повернулася до неї. І витріщилась.

— Мама! — закричала вона і почала щосили метати камінці у Тріцію.

Розділ 22

Сонячне світло вибухнуло перед їхніми очима. Гаряче, важке сонце. Пустельні рівнини розтяглися ген за обрій і колихалися від розжареного повітря. Виявилося, що вони мчали саме сюди.

— Стрибай! — крикнув Форд Префект.

— Що? — крикнув Артур Дент, тримаючись за буйвола щосили.

Відповіді не було.

— Що ти сказав? — прокричав Артур знову, а потім зрозумів, що Форда Префекта вже не було на місці. Він оглянувся навколо, запанікував і почав сповзати. Зрозумівши, що вже не може далі триматися, Артур на скільки міг сильно відштовхнувся вбік, скрутився в клубок і котився, котився, котився геть, подалі від смертельних копит.

Що за день, подумав він, коли почав шалено відкашлювати пилюку з легень. В нього ще не було таких паскудних днів відтоді як підірвали Землю. Він піднявся на коліна, потім на ноги і почав