Читати книгу - "Американські боги"

— Де?

— У Греції. В Єгипті. На островах. Ну, в усіх цих місцях. Думаєш, якщо прогулятись там, де ходили всі ці люди, можна побачити богів?

— Може. Але я не думаю, що люди знали б, хто перед ними, якби перестріли когось із богів.

— Напевне, це як з прибульцями з космосу. Зараз люди бачать прибульців. А раніше бачили богів. Може, прибульці насправді прилітають не з космосу, а з правої лобної долі.

— Не думаю, що боги ставили ректальні зонди. Чи забивали худобу. Щоб робити брудну роботу, в них були люди.

Вона захихотіла. Вони мовчки проїхали ще кілька хвилин, тоді Сем знову озвалась:

— Це нагадало мені улюблену байку про богів, яку я почула на «Вступі до порівняльного релігієзнавства». Хочеш почути?

— Звичайно.

— Гаразд. Отож, це байка про Одіна. Ну, знаєш, бога з Півночі. Був собі король вікінгів, і плив він на вікінзькому кораблі, і, звичайно, все це відбувалось у вікінзькі часи. І потрапили вони у штиль, ну ось і цей король каже, що, мовляв, принесе одного зі своїх людей в жертву Одіну, коли вони пристануть до берега, якщо Одін пришле їм попутній вітер. Вітер здійнявся, і вони пристали до берега. Ну і тягнуть вікінги патички, щоб вирішити, кого принести в жертву. Короткий патичок дістається королю. Звичайно, той не дуже радий з такого розвитку подій, але що робити, доводиться вигадувати спосіб зшахрувати, так, щоб не завдати королю шкоди. Вікінги беруть телячий тельбух, не надто туго обвивають його довкола шиї чувака, інший кінець того тельбуха перекидають через тонюсіньку гілку, беруть очеретину замість списа, тицяють короля в бік і такі: «Окей, ти підвішений... повішений? Коротше, тебе принесли в жертву Одіну».

Дорога петляла. Перед ними лежало Ще Одне Містечко, з населенням у триста душ, батьківщина срібного призера на змаганні штату з бігу на ковзанах до 12 років. З обох сторін над дорогою нависали великі похоронні контори економ-класу, і Тінь задумався про те, скільки похоронних контор потрібно містечку на триста осіб.

— Так от, і як тільки чуваки згадали Одінове ім’я, очеретина перетворилась на списа і проткнула бік королю. Телячі кишки стали товстою мотузкою, гілляка розрослася і приросла до дерева, а дерево росте вгору, земля тікає у чувака з-під ніг. Коротше, король бовтається на дереві, в боці у нього діромаха, а лице чорніє. Кінець історії. О, вельмишановний пане Тінь, боги білих людей часом цілковито їбануті.

— Точно. А ти не біла?

— Черокі.

— На всі сто?

— Нє. На п’ятдесят. Мама була біла. А тато — справжній індіанець, знаєш, з резервації. Приїхав сюди, одружився з моєю мамою, вони завели мене, а потім, коли розійшлися, він звалив назад в Оклахому.

— Повернувся до резервації?

— Ні. Позичив грошей і відкрив забігайлівку під Тако Бел, назвав її «Тако Білла». В нього все гаразд. Він мене не дуже любить. Каже, що я напівкровка.

— Мені прикро.

— Він мудило. Я пишаюся своєю індіанською кров’ю. До того ж так легше платити за навчання. Може, одного дня це допоможе мені отримати роботу, якщо мої бронзові статуетки ніхто не купуватиме.

— Добре мати запасний варіант.

Тінь зупинився в Ель-Пасо (населення 2500 душ), щоб висадити Сем біля обшарпаного будинку на краю містечка. На моріжку стояла здоровенна фігура дротяного оленя, обмотана новорічною гірляндою.

— Хочеш зайти? — спитала Сем. — Тітка напоїла б тебе кавою.

— Ні. Мені треба їхати далі.

Вона усміхнулась йому і вперше за весь час здалася трохи вразливою. Поплескала його по плечу.

— Ти їбанутий. Але крутий.

— Здається, саме це називають «людським існуванням». Дякую за компанію.

— Була рада! Якщо по дорозі в Кайро зустрінеш парочку богів, передавай від мене привіт.

Вона вийшла з машини і пішла до дверей будинку. Натисла на кнопку дзвінка і далі стояла на ґанку, не озираючись. Тінь дочекався, доки двері відчиняться і її впустять в безпечне помешкання, тоді рушив назад на шосе. Минув Нормал, Блумінґтон і Лоундейл.

Об одинадцятій Тінь почало трусити. Він саме в’їхав до Мідлтауна. Йому точно треба було поспати, або хоча б встати з-за керма, тому він під’їхав до мотелю, заплатив тридцять п’ять доларів готівкою за кімнату на першому поверсі і попрямував до ванної. Дохлий тарган самотньо лежав лапками догори посеред викладеної плиткою підлоги. Тінь взяв рушника і протер ванну, перш ніж напустити в неї води. Роздягнувся, склав одяг на ліжку в спальні. Його торс вкривали темні і виразні синці. Тінь всівся у ванні і спостерігав, як вода змінює свій колір. Як був, голий, виправ футболку, шкарпетки і труси в раковині, викрутив і розвішав на сушарці, яка висіла над ванною. Таргана з поваги до покійників Тінь залишив там, де той був.

Тінь примостився в ліжку. Розважив, чи не подивитися кіно для дорослих, але його треба було замовляти по телефону і сплачувати кредитною карткою. Та й взагалі, він не був певен, що йому покращає, якщо він дивитиметься на секс інших людей, коли у самого сексу не було вже давно. Ввімкнув телевізор, просто щоб створити відчуття чиєїсь присутності, і тричі натиснув кнопку «сон», аби екран вимкнувся через сорок п’ять хвилин. До того часу Тінь сподівався заснути. Була за чверть дванадцята.

Картинка, як то часто буває у мотельних телевізорах, розпливалася, кольори розтікались екраном. Він блукав телепустирем, перемикаючись з одного пізнього телешоу на інше. Хтось демонстрував якусь штуку, яка робила щось у кухні і заміняла дюжину інших причандалів, жодного з яких Тінь не мав. Клац. Чоловік у костюмі пояснював, що наближається кінець світу і що Ісус — чоловік вимовив це слово у дуже дивний спосіб, так, наче там було чотири чи п’ять складів — зробить так, що бізнес Тіні цвістиме і пахнутиме, якщо Тінь пришле йому грошенят. Клац: закінчилася серія M*A*S*H і почався епізод шоу Діка ван Дайка.

Тінь уже багато років не бачив жодного випуску Діка ван Дайка, але шоу змальовувало чорно-білий світ середини шістдесятих, і в цьому було щось заспокійливе. Він відклав пульт і вимкнув нічника. Очі злипалися, Тінь дивився шоу і розумів, що щось не так. Він бачив небагато серій шоу Діка ван Дайка, тому не дивно, що цієї він не впізнав. Дивним був у першу чергу настрій.

Завсідники переживали, що Роб надто багато п’є і прогулює роботу по кілька днів. Вони послали делегацію