Читати книгу - "Вибрані твори. Том III"

218
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 50 51 52 ... 103
Перейти на сторінку:
говорила з ним про найсвятіше й найвище. Та чи могла я коли-небудь відвернутися від нього й провадити дурну й порожню балаканину з елегантними людьми? Ніколи, ніколи, ніколи! Майор Барбара вмре з прапором у руках! І до того ж я маю мого дорогого маленького Доллі, що знайшов для мене місце й роботу! Алілуя! (Цілує його).

Казенс. Люба, зважайте на моє кволе здоров’я. Я не можу нести такий тягар щастя, як ви.

Барбара. Так, любити мене не легко, чи не так? Але це вам корисно. (Вона біжить до майстерні й кличе, як дитина). Мамо, мамо! (Білтон виходить з майстерні разом з Андершафтом). Мені потрібна мама.

Андершафт. Вона скидає повстяні черевики, люба! (Підходить до Казенса). Ну, що вона каже? Казенс. Вона злинула в небо.

Леді Брітомарт (виходячи з майстерні й заступаючи дорогу Сарі, що йде за нею з Ломаксом. Барбара, як дитина, чіпляється за материну спідницю). Барбаро, коли ти навчишся бути незалежною й робити та думати сама за себе? Я чудово знаю, що означає вигук «мамо, мамо». Завжди звертатися до моєї допомоги!

Сара (доторкуючися кінцями пальців до леді Брітомарт і удаючи велосипедну сирену). Піп, піп!

Леді Брітомарт (дуже обурена). Як ти смієш казати мені «Піп. Піп», Саро? Ви дуже неслухняні діти! Що ти хочеш, Барбаро?

Барбара. Я хочу будиночок тут, у містечку, щоб жити в ньому разом з Доллі. (Сіпаючи її за сукню). Ходімо й порадьте мені, який вибрати!

Андершафт (звертаючися до Казенса). Завтра о шостій годині ранку, мій юний друже!

Лікарева дилема

Дія перша

П’ятнадцятого червня 1903 року у лікаревій вітальні з самого ранку працює студент-медик на прізвище Редпенні, ім’я ж його нікому не відоме й не цікаве. Він замість лікаря відповідає на його листи, працюючи тут як асистент хатньої лабораторії, і поводиться цілком незалежно, віддаючи працю свою як подяку за не-визначені вигоди, що дають йому найближчі стосунки з керівником його професії; фактично, він співробітник і тимчасово член родини. Редпенні не гордий і робить усе, про що його попросять, не пильнуючи при цьому особистої гідности, коли його просять по-товариському. Він людина розсудлива, певна, довірлива, товариська, спритна, його волосся й костюм свідчать про вимушений перехід від неохайного юнака до чепурного лікаря.

Працю Редпенні перериває поява старої служниці, яка ніколи не знала пестощів, турботливости, відповідальности, ревнощів та клопоту, пов’язаних із вродою. Виглядом своїм вона скидається на ніколи не вмивану циганку, що не знала ніякої косметики; до того ж вона має нерівно потикану борідку та вуси, які могли бути принаймні причепурені до чоловічої статурности, але становлять цілу сіножать маленьких кущиків бороди та вусів, що повитикались по всьому обличчю, здебільшого з бородавок. Вона ходить з віхтиком і шкутильгає, цікаво до всього встряючи, вишукуючи пил так дбайливо, що ледве покінчить з одною плямою, як зразу ж шукає вже іншої. В розмові вона додержується тих самих манер, ледве дивлячись на ту людину, до якої звертається, за винятком тих випадків, коли сердиться. В поводженні вона має одну манеру — це ставлення старої родинної няні до дитини, що тільки-но навчилась ходити. Вона користалась із свого негарного вигляду, щоб запобігати людської ласки, незнаної ні Клеопатрі, ні Фер Розаменд, і мала й надалі великі вигоди проти них тим, що мірою того як старіла властивості ці в неї збільшувались замість зникати. Будучи працьовитою, милою та товариською людиною, вона — ходяча проповідь про марність жіночої чванливости. Як ніхто не знає ім’я Редпенні, так само ніхто не знає її прізвища, і вона відома по всьому лікарському районі між Кавендіш-сквером і Мерілібон Роуд просто як Еммі.

Вітальня має два вікна, що виходять на вулицю Королеви Анни. Поміж вікнами стоїть консоль, що становить мармурову групу з бронзовими задніми ногами, які закінчуються кігтями сфінкса. Величезне простіночне люстро, що перевищує групу, в більшій своїй частині не може відсвічувати, бо дбайливо розмальоване пальмами, папороттю, лілеями, тюльпанами та соняхами. В сусідній стіні вправлено камін з двома кріслами перед ним. Стоячи лицем у куток, двох інших стін не бачимо зовсім. Праворуч від каміна або, точніше, праворуч від усякого, хто стоїть до каміна, є двері. Ліворуч від нього письмовий стіл до писання, за яким сидить Редпенні. Стіл неохайний, з мікроскопом, кількома колбами для досліджень і спиртовою лампою, що стоїть серед купи паперів. Посеред кімнати канапка, прямим кутом до консоля й рівнобіжно до каміна. Між кушеткою й вікном стоїть стілець. Другий у кутку. А третій проти стіни з вікнами. На вікнах зелені венеціанські штори та репсові фіранки; є газова люстра, пристосована й до електричного освітлення. Шпалери та килими здебільшого зелені, одного тону з люстрою та венеціанськими шторами. Дім був мебльований фактично ще в середині ХІХ сторіччя, а стоїть і до сьогодні без зміни й все ж цілком пристойний.

Еммі (входячи й зразу ж починаючи витирати порох з канапки). Там якась пані докучає мені, чи не може її прийняти доктор.

Редпенні (роздратований, що йому заважають). Ну, доктор не може її прийняти. Слухайте сюди: скільки разів казав я вам, що доктор не може приймати нових хворих, а ви, як тільки хто з’явиться, мерщій кидаєтесь питати, чи доктор не приймає.

Еммі. А хто ж вас питає, чи він може прийняти?

Редпенні. Звичайно, ви.

Еммі. Я тільки сказала, що там докучає мені пані, котра хоче бачити доктора. А я не питала. Я тільки сказала.

Редпенні. Ну, коли жінка докучає вам, то чого ви докучаєте мені, коли я зайнятий?

Еммі. Газети читали?

Редпенні. Ні.

Еммі. А про нагороди на день народження його велич-ности чули?

Редпенні (починає лаятись). Що ви, дідько б вас...

Еммі. Те-те-те, голубчику.

Редпенні. Як ви гадаєте, який мені клопіт до дня народження його величности? Забирайтесь звідси з вашими теревенями! Зараз вийде доктор Ріджон, а я ще не встиг закінчити цих листів. Забирайтесь.

Еммі. Доктор Ріджон сюди вже ніколи не вийде більше, молодий чоловіче.

Вона помічає порох на консолі й зразу ж кидається туди.

Редпенні (зіскакуючи й ідучи слідом). Що?

Еммі. Його нагороджено лицарем. Зважте, що доктора Ріджона більша нема. Тепер його повинні величати: сер Коленсо Ріджон.

Редпенні. Дуже радий!

Еммі. А мене ніщо так не вразило зненацька, як це. Я завжди думала, що його великі винаходи — просто нісенітниці (не кажучи вже

1 ... 50 51 52 ... 103
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вибрані твори. Том III», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вибрані твори. Том III"