Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба"

У пізньозарубинецьких та київських житлах були дуже поширені стовпові ями у центрі будівлі[344]. Відомі вони і в зубрицькій культурі. Очевидно, для досить легкої конструкції стін був необхідний потужний центральний стовп, на який спиралася двоскатна покрівля. Ймовірно, наявність центрального стовпа можна пояснити збереженням традицій милоградської культури: як відомо, багатьом деталям слов’янського житла надавалося магічного значення навіть після того, як ідеологічні уявлення істотно змінилися.

Різні за типами відкриті вогнища також переважали протягом першої половини І тис. н. е., хоча в цей час з’являються й різні печі. У київській культурі інколи будували глиняні печі, черені яких, круглі чи напівкруглі, були підмазані глиною чи додатково вимощені кількома шарами череп’я (Козаровичі, Роїще, Верхньострижинське 3, Мена 5, Обухів). Такі печі часто виступали за межі котловану. На території Білорусі, у глибині лісової смуги, зрідка трапляються печі-кам’янки (Гудок, Шатково). На відміну від вогнищ, печі частіше займали кути жител, залишаючи вільною їх середину. Звичайно, такі печі палили «по-чорному» — дим виходив через двері або невелике вікно, просмоктувався через солом’яний дах[345].

До описаного домобудівництва досить близько стоїть домобудівництво північно-західних черняхівських пам’яток типу Черепин[346]. Можливо, чіткі прямокутні форми напівземлянок з’являються тут саме внаслідок контактів зі східними слов’янськими угрупованнями, що спричинилися до появи тут зрубів. Домобудівництво на території Північно-Західної України, як і в Східному регіоні, характеризується широким діапазоном розмірів та різними пропорціями котлованів, конструкціями стін та типами опалювальних споруд. Зазначимо, що невеликі та глибокі землянки, неправильні за формою (Черепин, Ріпнів II, Бовшів II), могли бути залишками споруд, стіни яких зводилися навколо котловану. Вздовж стін часто вирізали з материка довгі виступи — прилавки. У кількох випадках за опалювальні споруди також правили глиняні печі примітивної конструкції. В деяких будівлях їх розміщували в одному з кутів і відділяли від житлової частини глиняною перегородкою. Таку конструкцію знайдено в одному з жител на поселенні у Підберізцях на Львівщині[347]. Вугілля і попіл з вогнища жителі час від часу викидали на вулицю. Тому часто при дослідженні сліди вогнищ фіксуються лише за випаленими плямами на долівці. Особливий інтерес викликає поява на черняхівських пам’ятках Середнього Дністра IV— V ст. будівель, які практично не відрізнялися від провідного типу слов’янського житла другої половини І тис. н. е. Мається на увазі невелика прямокутна напівземлянка з кубічною піччю-кам’янкою в куті (Теремці, Бакота). До того ж такі житла переважають у відповідних шарах згаданих пам’яток. Отже, у завершеному вигляді тип слов’янського житла склався близько середини І тис. н. е. в Подністров’ї[348].

Протягом VI—VII ст. конструкція житла не зазнала суттєвих змін. Даний тип житлової будівлі дуже поширений на всьому Правобережжі Дніпра, Південному Побужжі, Подністров’ї та далі на захід. Лише в окремих випадках замість печей, складених із валунів або плит, використовувалися глиняні печі або вогнища, а на значній території Польщі будували наземні рублені житла над невеликими ночвоподібними ямами, які успадковували, мабуть, місцеві будівельні традиції римського часу. Розміри будівель все більше стандартизуються, форма наближається до правильного квадрата, піч займає постійне місце в куті. Стабілізується не тільки конструкція, а й інтер’єр житла. Особливо це помітно на матеріалах таких широко розкопаних поселень, як Рашків II та III, Лука-Каветчинська на Середньому Дністрі, Кодин I, II у верхів’ях Пруту, Розтоки та Бжезно у районі Праги. На цих поселеннях празької культури розкопано загалом близько 250 жител. Чеські дослідники вважають, що вхід до житла завжди знаходився навпроти вустя печі. По діагоналі від печі знаходився так званий «передній» («червоний», «святий») кут. Відповідно місце для спання у вигляді нар або лежака займало весь простір збоку від печі. Таким чином, вся задня частина хати була зайнята піччю та нарами, а у передній залишався вільний простір для роботи. Тут могли стояти меблі — стіл, нерухомі лави вздовж стін та ін. Біля печі був мисник, трималися харчі, інше начиння. Основні принципи внутрішнього планування слов’янського житла збереглися донедавна, незважаючи на те, що змінилися його розміри, конструкція печі, з’явилися вікна.

Чеський археолог Й. Плейнерова за допомогою архітектора та етнографа здійснила натуральну реконструкцію одного з таких жител. При цьому для рубання дерев та обробки деревини використовувалися копії давніх слов’янських знарядь. Так було відтворено напівземлянку з каркасно-глинобитними стінами та солом’яним дахом. У хаті жили цілорічно, готували їжу, працювали. Середня температура в житлі у зимові місяці коливалася між 13 °С та 18 °С[349].

Протягом VI—VIII ст. житла такого типу на слов’янських пам’ятках Дніпровського Лівобережжя заступають напівземлянки з центральним стовпом та відкритим вогнищем — традиційна спадщина київської культури.

У подальшому в слов’янському житлобудівництві на території Східної Європи, а також на значній частині середньоєвропейських земель розвивається та вдосконалюється схема, яка найбільш відповідала умовам життя та традиціям місцевих племен. Відзначимо лише, що в будівлях кінця VIII—IX ст. н. е. все частіше використовуються розколоті деревини (плахи, колоди) та каркасна конструкція з стовпів, розташованих у кутках та посередині стін. Печі стають більшими за розмірами та товстостінними, що давало змогу краще акумулювати тепло. Куполоподібні склепіння печей на територіях, де каміння трапляється рідко, складалися з яйцеподібних глиняних блоків. Іноді печі вирізалися в останці з лесу у вигляді куба, сторони якого сягали близько 1 м. Такі печі найбільш характерні для території Лівобережжя (волинцевська, роменська культури), хоч з’явилися вони на Західному Побужжі (Ріпнів II, Ріпнів III). Часто на печі встановлювали велику прямокутну жаровню для просушування зерна[350]. У північній лісовій смузі цього часу поширюються наземні зрубні будівлі.

Поряд з житловими будівлями зводилися приміщення господарського призначення: комори, хліви, ремісничі майстерні тощо.

Всі ці споруди, як і житла, опускалися в землю, але на незначну глибину. Вони мали в основі неправильну, близьку до квадратної, або овально-округлу форму. Це значить, що традиції тут не було, форма господарської будівлі, очевидно, залежала від її призначення. Стіни будувалися каркасно-стовповим чи стовпово-плетеним способом. Судячи з розмірів стовпових ям, стіни були набагато легшими, ніж у житлах.

На всіх слов’янських селищах І тис. н. е. відомі споруди-погреби. Вони, як правило, глибші за інші будівлі господарського призначення. Часто в кутах викопували підвальні ями. В таких приміщеннях люди зберігали зерно, посуд, знаряддя ремесла, а в холодних ямах-погребах — продукти харчування (м’ясо, овочі, сушену рибу, молочні продукти).

На ряді селищ відкрито приміщення-хліви. Вони звичайно прямокутної форми і великих розмірів (ширина 3—4, довжина 5—7 м). Підлога споруд легко заглиблена в землю, часто вони були наземними. В таких приміщеннях взимку тримали