Читати книгу - "Відьмак. Кров Ельфів"

Філіппа Ейльгарт, хоча й дуже приваблива, безсумнівно належала до зовсім нечудових.

Крім того, Філіппа Ейльгарт була важливою особою в Раді Чародіїв і довіреною придворною магічкою короля Візіміра. Була вона дуже здібною магічкою. Ходили чутки, що була однією з небагатьох, хто володів мистецтвом поліморфії. Виглядала вона років на тридцять. Скоріше за все, мала не менш ніж триста.

Дійкстра, переплівши пухкі долоні на череві, крутив «млинка» великими пальцями. Філіппа мовчала. Орі Реувен кашляв, шморгав носом і крутився, безустанно поправляючи свою широку тогу. Тога нагадувала професорську, але не виглядала схожою на отриману від сенату. Виглядала схожою на знайдену на сміттєзвалищі.

— Твій відьмак, — гарикнув раптом шпигун, — недооцінив пана Ріенса. Зробив засідку, але, демонструючи повну відсутність розуму, вирішив, що Ріенс потурбує його особисто. Ріенс, згідно із планом відьмака, мав почуватися у безпеці. Ріенс аж ніяк не міг відчути засідки, ніде не міг видивитися підлеглих пана Дійкстри, що чатували на нього. Бо на прохання відьмака пан Любисток не пискнув пану Дійкстрі про заплановану пастку. А відповідно до отриманих вказівок пан Любисток був зобов’язаний те зробити. Пан Любисток у тій справі мав чіткі, зрозумілі накази, які він вирішив за можливе проігнорувати.

— Я не твій підлеглий, — надувся поет. — І не мушу виконувати твої накази і доручення. Я допомагаю тобі часом, але роблю те з власної волі і з патріотичного обов’язку, аби не лишатися бездіяльним перед обличчям близьких змін…

— Ти шпигуєш для усіх, хто тобі платить, — холодно урвав Дійкстра. — Доносиш усім, у кого є на тебе гачки. А я маю на тебе пару непоганих гачків, Любистку. Тож не ставай у позу.

— Я не побоюся шантажу!

— А може, поб’ємося об заклад?

— Панове. — Філіппа Ейльгарт підняла руку. — Більше поваги, прошу. Не віддаляймося від теми.

— Слушно. — Шпик розсівся у кріслі. — Послухай, поете. Що сталося, те не відстанеться. Ріенса було попереджено, й повторно обманути себе він не дасть. Але я не можу допустити, щоб у майбутньому сталося щось подібне. Тому я хочу побачитися з відьмаком. Приведи його до мене. Припини крутитися містом і намагатися скинути зі сліду моїх агентів. Іди просто до Ґеральта й приведи його сюди, на кафедру. Я мушу з ним порозмовляти. Особисто й без свідків. Без крику і розголосу, які виникли б, якби відьмака заарештували. Приведи його до мене, Любистку. Це все, чого я зараз від тебе вимагаю.

— Ґеральт виїхав, — гладко збрехав бард.

Дійкстра глянув на чародійку. Любисток напружився в очікуванні імпульсу, що зондує мозок, але нічого не відчув. Філіппа дивилася на нього примружившись, але нічого не вказувало на те, що намагалася перевірити його правдивість чарами.

— Зачекаю на його повернення, — зітхнув Дійкстра, удаючи, що вірить. — Справа, яку я до нього маю, важлива, тож я зроблю зміни у своєму розкладі занять і зачекаю на відьмака. Коли він повернеться, приведи його. Що швидше це станеться, то краще. То краще для багатьох.

— Це може бути непросто, — скривився Любисток, — переконати Ґеральта, щоб той захотів сюди прийти. Він, уяви собі, живить незрозумілу відразу до шпиків. Хоча, здається, і розуміє, що то робота така сама, як і будь-яка інша, але відчуває відразу до тих, хто її виконує. Патріотичне почуття, звик він казати, то одне, а шпигунським фахом займаються виключно викінчені мерзотники й останні…

— Досить, досить… — Дійкстра недбало махнув рукою. — Без гучних слів, прошу, від гучних слів мене нудить. Занадто вони простацькі.

— Я теж так вважаю, — пирхнув трубадур, — але відьмак — це простодушна, прямолінійна в судженнях поштива людина, де йому там до нас, світських левів. Він просто гидує шпигунами й нізащо не захоче з тобою розмовляти, а про те, щоб захотів він допомагати таємним службам, і мови бути не може. А гачка ти на нього не маєш.

— Ти помиляєшся, — сказав шпигун. — Маю. І не один. Але наразі вистачить мені того розгардіяшу на шкуті під Грабовою бухтою. Знаєш, ким були ті, хто зійшов на борт? То не були люди Ріенса.

— Нічого дивного, — повільно сказав поет. — Я упевнений, що було то кілька лотрів, яких не бракує у темерійській стражі. Ріенс випитував про відьмака, схоже, за відомості про нього обіцяв кругленькі суми. Було ясно, що дуже йому залежить відьмака знайти. Тож кілька дурбецелів спробували цапнути Ґеральта, посадити його до якоїсь ями, а потім продати Ріенсу, диктуючи умови й виторгувавши скільки вдасться. Бо за саму інформацію вони отримали б мало або й зовсім нічого.

— Дякую за роздуми. Зрозуміло, що відьмакові, не тобі, ти б ніколи до такого не додумався. Але вся афера куди складніша, ніж тобі видається. Отож, мої побратими, люди з таємної служби короля Фольтеста, також, як виявилось, цікавляться паном Ріенсом. Вони перехопили план отих, як ти висловився, дурбецелів. Це вони зійшли на шкуту, вони хотіли схопити відьмака. Може, як приманку для Ріенса, може, з іншою метою. Відьмак під Грабовою бухтою пришив темерійських агентів, Любистку. Їхній шеф дуже, дуже злий. Кажеш, Ґеральт виїхав? Маю надію, що не до Темерії. Звідти він може не повернутися.

— І це твій гачок?

— Авжеж. Саме це. Я можу залагодити справу з темерійцями. Але не задарма. Куди виїхав відьмак, Любистку?

— До Новіграда, — збрехав трубадур, не роздумуючи. — Поїхав шукати там Ріенса.

— Помилка, помилка, — усміхнувся шпигун, удаючи, що не помітив брехні. — Бачиш, як погано, що він не переміг відрази й не сконтактував зі мною. Ми б заощадили вам зусиль. А ось темерійських агентів там — безліч. Скоріше за все, чекають на відьмака. Вони вже зрозуміли те, про що я знаю давно. А саме — що відьмак Ґеральт із Рівії, відповідним чином розпитаний, може відповісти на багато запитань. Запитань, які починають ставити перед собою служби усіх Чотирьох Королівств. Умова проста: відьмак прийде сюди, на кафедру, й відповість на ці запитання мені. Й матиме спокій. Я вгамую темерійців і гарантуватиму йому безпеку.

— Про які запитання йдеться? Може, я міг би на них відповісти?

— Не сміши мене, Любистку.

— А втім, — раптом відізвалася Філіппа Ейльгарт, — може, й міг би? Може, ти заощадив би нам час? Не забувай, Дійкстро, що наш поет сидить у цій пригоді по вуха й він уже тут, а відьмак — ще ні. Де дитина, з якою Ґеральта бачили в Кедвені? Дівчинка із сірим волоссям і зеленими очима? Та, про яку Ріенс розпитував тебе в Темерії, тоді, коли знайшов і катував? Га, Любистку? Що ти знаєш про ту дівчинку? Де відьмак