Читати книгу - "Безтілесна людина"

нарешті промовив він якимсь дивним голосом. — Гадаю, можемо. А зараз мені потрібно додому.

— Додому?

— Застосувати метод Гросса, — пояснив доктор Фелл.

Але перше ніж вийти з кімнати, він ще довго стояв перед порізаною картиною, на якій з такою силою було зображено в надвечірньому світлі три могили — тепер, нарешті, заповнені.

19. Безтілесна людина

Цього вечора доктор Фелл зачинився в маленькій затишній кімнаті поруч із бібліотекою, що її використовував, як сам казав, для наукових експериментів. Про ці експерименти місіс Фелл говорила: «Оте жахливе безладдя…». В наші дні схильність до «безладдя» — одна з найкращих людських рис, і Ремпол та Дороті запропонували докторові Феллу свою допомогу. Але він був такий поважний та заклопотаний, що вони відчули: жартувати тепер недоречно. Невтомний Хедлі пішов перевіряти алібі підозрюваних. Ремпол лише звернувся до доктора Фелла з одним запитанням:

— Я знаю, ви збираєтеся спробувати прочитати ці спалені папери. Знаю також, що вони, на вашу думку, важливі. Що ви сподіваєтесь у них знайти?

— Найгірше з усього можливого. Те, що вчора ввечері могло пошити мене в дурні, — відповів доктор Фелл і, спроквола кивнувши головою, зачинив двері.

Ремпол і Дороті сиділи обабіч каміна. Надворі кружляв сніг. Вечір був не такий, щоб кудись іти. Ремпол спочатку мав намір запросити Менгена повечеряти й відновити їхнє давнє знайомство. Але Менген, коли Ремпол зателефонував йому, сказав, що, мабуть, не зможе прийти; краще він, мовляв, залишиться з Розеттою. Місіс Фелл пішла до церкви, отож Дороті й Ремпол могли спокійно обмінятися в бібліотеці думками.

— Вчора ввечері, — звернувся Ремпол до дружини, — я почув про «метод Гросса» читати спалені листи. Але ніхто, здається, не знає, як це робиться. Гадаю, застосовують якісь хімікати?

— Я знаю, як це робиться, — з переможним виглядом усміхнулася. Дороті. — Сьогодні по обіді я, поки ви були заклопотані своїми справами, прочитала про цей метод. Навіть більше, б'юсь об заклад, хоча цей метод і простий, він нічого не дасть.

— Ти читала Гросса?

— Атож, у перекладі англійського. Метод дуже простий. Гросс твердить, що, кинувши листи у вогонь, можна помітити: написане на обвугленому папері видно досить чітко, воно проступає, як правило, на чорному тлі білим чи сірим, а іноді й іншим кольором. Ти цього ніколи не помічав?

— Не можу сказати, що помічав. Крім того, до приїзду в Англію я бачив дуже мало відкритих вогнищ. То ти вважаєш, метод нічого не дасть?

— Він може щось дати, — замислено промовила Дороті, — коли йдеться, скажімо, про картонні коробки з друкованими літерами на них. А щоб звичайний лист абощо… У кожному разі це робиться так: до рівної дошки канцелярськими кнопками прикріплюють великий аркуш прозорого паперу. Папір покривають клеєм, а потім на нього кладуть обгорілі клаптики.

— Але якщо ті клаптики зібгані, вони ж розсиплються, хіба не так?

— Так. Гросс каже, що саме в цьому й уся складність. Клаптики треба зробити м'якими. На висоті двох-трьох дюймів над папером прилаштовують рамочку й кладуть на неї згорнену в кілька разів вологу тканину. У вологому повітрі під нею спалений папір вирівнюється. Прозорий папір навколо кожного клаптика обрізують, і на склі їх підганяють один до одного — так, як ото складають картинку-крутиголовку, а потім на перше скло кладуть друге й розглядають затиснутий між ними папір проти світла. Але б'юсь об заклад на що завгодно…

— Спробуймо, — запропонував Ремпол, запалившись ідеєю.

Але спроба з горілим папером певного успіху не мала. Для початку Ремпол дістав із кишені давній лист і підніс де нього сірника. Незважаючи на всі його зусилля, охоплений полум'ям лист випав із його рук і лежав на черепі каміна, схожий на чорну парасольку завбільшки дюймів зо два. Вони стали навколішки, обдивилися його з усіх боків, але нічого написаного не побачили. Ремпол спалив ще кілька аркушів, але вони теж розсипалися й лише припорошили попелом черінь. Тоді Ремпол спересердя почав палити все підряд, і чим дужче він сердився, тим більше переконувався, що метод дасть наслідки, якщо все зробити як належить. Ремпол кілька разів надрукував на аркуші речення: «Настав час, коли всі добрі люди повинні допомагати одне одному», — і незабаром уже й килим був засмічений горілим папером. Притиснувшись щокою до підлоги й примруживши очі, Ремпол уважно розглядав клаптики.

— По-перше, — мовив він, — вони не обгоріли, а згоріли дотла. Надто сумлінно виконано всі умови… А втім, є! Чітко бачу слово «люди». Чіткіше, ніж надруковане. Воно здається викарбуваним на чорному. А чи не видно чогось написаного від руки?

Дороті теж розхвилювалася, побачивши напис «Іст-стріт, 11», що проступав брудно-сірими літерами. Розсипаючи на попіл крихкі клаптики, вони нарешті чітко побачили слова «суботній вечір», «пережиток», «джин». Ремпол задоволено звівся на ноги.

— Якщо ці клаптики розрізняти у вологому повітрі, то метод дасть наслідки, — промовив він. — Але чи досить буде прочитаних слів, щоб зрозуміти зміст кожного листа? До того ж ми не професіонали. Гросс міг прочитати цілого листа. А на що сподівається доктор Фелл?..

Вони розмовляли так до пізньої ночі.

— Де шукати мотив у цій перевернутій з ніг на голову справі? — запитав Ремпол. — Це головне. Немає мотиву, який міг би поєднати Грімо та Флея з убивцею Між іншим, як із твоєю вчорашньою теорією, що злочин вчинив Петтіс або Бернабі?

— Або весела блондинка, — з притиском додала Дороті. — Знаєш, над усе мене дивує оте пальто, що змінює колір, зникає і таке інше. Сліди, здасться, знову ведуть до будинку Грімо, чи не так? — Вола замислилась. — Ні, я передумала. Я не вважаю, що винні Петтіс чи Бернабі. Гадаю навіть, що блондинка теж не винна. Убивцею може бути один із двох інших.

— А саме?

— Дреймен або О'Рорк, — твердо сказала Дороті. — Запам'ятай мої слона!

Ремпол рішуче заперечив.

— На О'Рорка я ще міг би подумати, — сказав він. — Але ж ти назвала його лише з двох причин. — По-перше, тому, що він виступає на трапеції і ти якось пов'язуєш це з тим, як зник злочинець. Але це, як я розумію, неможливо. По-друге, тому, що він стоїть у цій справі якось збоку, а це завжди підозріло. Хіба не так?

— Можливо.

— Щодо Дреймена. Так, Дреймен, може, єдиний, хто в минулому спілкувався з обома — із Грімо, і з Флеєм. Це головне. Крім того, ніхто не бачив його після вечері, принаймні до одинадцятої години. Але я не вірю, що він винен. Давай зробимо приблизний розклад подій минулого вечора і приведемо все до ладу. Запишемо все, починаючи