Читати книгу - "Бог ніколи не моргає"

за те, що найняв мене. Пояснила важливість моєї посади й зауважила, що моя зарплатня, як для такої посади, мінімальна. А тоді описала свій вклад у газету і навела довжелезний перелік, кожен пункт якого виділила жирною крапкою. Після переліку попросила про значну, істотну прибавку.

І я її отримала. До того ж, саме ту суму, яку хотіла, але не назвала. Я побоялася звернутися до керівника особисто і тому написала електронний лист? Можливо. Але я таки попросила й отримала.

Якщо не попросите — не отримаєте. Тому просіть. Інколи відповідь буде «так», інколи — «ні». Та якщо не попросите, відповідь завжди буде «ні». Ви наперед собі відмовили.

Урок 49. Поступайтеся

Ми втрачали Бет. День за днем, дюйм за дюймом життя згасало в ній, як маленька жаринка, що тліє і тліє, доки зовсім не догорить. Діабет зруйнував дві її власні нирки і ту, яку пересадили чотирнадцять років тому. Єдиною її надією був діаліз — чотири години на день, тричі на тиждень, і так аж до смерті або пересадки нової нирки. Її записали в чергу на пересадку, але вона могла чекати на свій орган від чотирьох до шести років. У Бет не було шансу прожити так довго.

Ніхто не казав цього вголос, та всі думали про це, всі про це знали. Ми молилися за неї, хоча це й було непросто, адже дар життя, такий необхідний нашій подрузі, — це дар життя, який віддає їй інша людина. Ніхто цього не казав, але ми всі боялися, що це Різдво буде для неї останнім. Ось уже дев’ять років поспіль Бет і її чоловік Майкл проводили Святвечір з нами. Але найкраще Різдво було того року, коли Бет не було з нами за столом.

Напередодні Святвечора, після одинадцятої ночі, пролунав дзвінок. Було вже досить пізно, тому ми подумали, що будуть погані новини. Але новини були прекрасними. У Бет може з’явитися донор. І не тільки нирки, а ще й підшлункової залози. Це означає, що в неї більше не буде діабету. Нова підшлункова вироблятиме інсулін, якого організм Бет не виробляє з десяти років (на той час їй було п’ятдесят). Із новою підшлунковою вона зможе більше не переживати про втрату зору чи ампутацію кінцівки. Зможе більше не боятися, що помре від діабету, як її мати. Зможе побачити, як росте її п’ятирічна донька.

Майкл не міг повірити, доки дружина не почала збирати речі до лікарні. Бет довелося вщипнути його, досить сильно, щоб він зрозумів, що це йому не наснилося. Тоді він зателефонував другові, новина поширилася далі, і ми почали молитись. «Це занадто добре, щоб бути правдою, але благаю Тебе, Господи, нехай мені пощастить», — молилася Бет.

І ми молилися за неї. Бет працює спеціалістом з питань життя і здоров’я дитини у клівлендській дитячій лікарні «Веселка». Останні вісімнадцять років вона допомагала дітям подолати страх перед уколами, лікарями та аналізами. Ми також молилися за сім’ю 21-річної жертви автокатастрофи з Коламбуса, адже ці люди, навіть у такому горі, поступились і дозволили взяти органи своєї дитини, щоб урятувати життя іншій людині.

О пів на сьому ранку передріздвяного дня Бет і Майкл привезли до нас свою дочку Мікаелу. Бет поцілувала її в темряві, а я обійняла подругу, щиро сподіваючись, що цього Різдва вона отримає свій найкращий подарунок — життя.

Минали години чекання. До другої дня було ще невідомо, чи Бет підійдуть органи. О третій годині пролунав дзвінок. Бет готували до пересадки. На якусь мить вона перелякалась, що не переживе операції, але спокій витіснив усі страхи. Бет думала про те, яким чудовим стане життя, коли вона прокинеться й назавжди забуде про діабет.

Весь день ми хвилювалися. Чи витримає її тіло чотиригодинну операцію? Чи її організм прийме донорські органи? Чи маленькій дівчинці у Святвечір скажуть, що її мама повністю одужала, чи скажуть, що… сама лише думка про це була нестерпною.

Маленька Мікаела говорила про Санта-Клауса, про нову ляльку Барбі, яку вона сподівалась отримати, і про те, що буде, якщо Санта прийде до неї додому, а її там не виявиться, і ще про те, чи північні олені справді можуть літати. Вона всім серцем вірила в різдвяне диво. Чи вірили ми?

Несподівано задзвонив телефон. Підшлункову залозу вже пересадили, і вона працює. Ще через годину ми дізналися, що нирка теж функціонує. Бет помочилася на операційному столі. Більше ніякого діалізу. Більше ніякого інсуліну. Донорські органи ідеально їй підійшли. Саме тому Бет і опинилася на першому місці в черзі на трансплантацію. Краще міг підійти хіба однояйцевий близнюк.

Майкл приїхав до нас і міцно обійняв маленьку дівчинку, яка цього Різдва дуже хотіла отримати ляльку. Він сказав їй, що мамі більше не доведеться робити «коль-коль», щоб перевірити рівень цукру в крові. Мікаела засинала під фільм «Диво на 34-й вулиці», а її батько все говорив про диво на Корнел-роуд, в операційній Університетської лікарні. Про це диво Мікаелі розповідатимуть кожного Різдва.

Я ніколи не знала, що в цієї історії є інший бік, доки не написала про подарунок життя Бет у газетній колонці. А тоді отримала електронний лист від однієї читачки.

«Мене дуже зворушила історія, яка сьогодні була на першій шпальті. Річ у тому, що на Різдво моя сім’я теж отримала телефонний дзвінок з Університетської лікарні. Моя 31-річна дочка також у черзі на пересадку підшлункової залози й нирки. Із восьми років вона потерпає від діабету. Тоді в неї була катаракта, яку згодом видалили. Їй ампутували палець на нозі, а чотири роки тому почали відмовляти нирки.

Моя дочка чекала на органи більш ніж два з половиною роки. Коли ми отримали новину, то відразу ж зателефонували всім, кого знали, і попросили молитися за Доун. Нас, як і Бет, переповнювали емоції й надії. Ми знали, що дочка була другою в черзі. Розуміли — щоб Доун змогла отримати цей дар життя, перша людина має не підійти. Мушу визнати, що ми молилися за те, щоб перша людина в черзі не підійшла, але о третій годині нам повідомили, що Доун знову доведеться чекати.

Хотіла б розповісти про те, що після третьої години наші молитви змінились. Ми почали молитися за людину, якій органи підійшли. Я дуже раділа, що операція пройшла успішно. Я й надалі буду молитися за Бет. Будь ласка, передайте їй, що ми дуже за неї раді.

Дякую, Сандра Вейлен».

Цей лист мене вразив. Я уявила сім’ю, що зібралася разом і молиться за диво для своєї дочки. Як важко їм було почути про те, що дива не станеться. Але вони не впали у відчай, не розчарувались у всьому,