Читати книгу - "Чоловіки, що ненавидять жінок"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Значить, я можу розмовляти з вами… не для преси, як це у вас зазвичай називається?
— Звичайно.
— А ця наша розмова не для преси?
— Зараз ви просто сусідка, яка зайшла познайомитися і випити філіжанку кави, ото й усе.
— Гаразд. Тоді можна поставити вам одне питання?
— Будь ласка.
— Яка частина цієї книги буде присвячена Харієт Ванґер?
Мікаель прикусив нижню губу і, подумавши, постарався відповісти невимушено:
— Чесно кажучи, уявлення не маю. Звичайно, з цього цілком може вийти розділ. Усе ж така драматична подія, і на Хенріка Ванґера, принаймні, вона справила великий вплив.
— Але ви тут не для того, щоб розбиратися в її зникненні?
— Чому ви так подумали?
— Я знаю, що Гуннар Нільссон притягнув сюди чотири величезні коробки. Це дуже схоже на архів приватного розслідування Хенріка за всі роки. А коли я заглянула в колишню кімнату Харієт, де Хенрік звичайно зберігає своє зібрання паперів, їх там не виявилося.
Сесілія Ванґер була очевидячки недурна.
— Насправді це вам треба обговорювати з Хенріком Ванґером, а не зі мною, — відповів Мікаель. — Зрозуміло, Хенрік розповідав мені дещо про зникнення Харієт, і мені здалося цікавим ознайомитися з цим матеріалом.
Гостя зобразила ще одну безрадісну посмішку:
— Іноді мене цікавить питання, хто з них більш божевільний — мій батько чи дядько. Я обговорювала з ним випадок з Харієт, мабуть, уже тисячу разів.
— А що, ви думаєте, з нею сталося?
— Це вже питання як інтерв’ю?
— Ні, — засміявся Мікаель. — Просто з цікавості.
— А мені цікаво, невже ви теж чокнутий. Ви купилися на розумування Хенріка чи він знову завівся цього разу завдяки вам?
— По-вашому, Хенрік чокнутий?
— Зрозумійте мене правильно. Хенрік — найдушевніша і найдбайливіша людина з тих, кого я знаю. Я до нього дуже добре ставлюся. Проте щодо Харієт він просто божевільний.
— Але в нього була вагома причина з’їхати з глузду. Адже Харієт і справді зникла.
— Мені просто жахливо набридла ця історія. Вона вже багато років отруює життя нам усім і ніяк не може закінчитися.
Раптом Сесілія підвелася і стала натягувати хутряну куртку.
— Мені треба йти. Ви справді приємна людина. Мартінові теж так здалося, але на його думку не завжди можна покладатися. Якщо матимете охоту, заходьте до мене на каву у будь-який час. Вечорами я майже завжди вдома.
— Дякую, — відповів Мікаель.
Коли вона вже підходила до вхідних дверей, він гукнув їй услід:
— Ви не відповіли на питання, що не стосується інтерв’ю!
Вона затрималася в дверях і сказала, не дивлячись на нього:
— Я не маю уявлення про те, що трапилося з Харієт. Але думаю, що в цього є таке просте й буденне пояснення, що ми будемо враженими, якщо колись дізнаємося правду.
Вона обернулася, посміхаючись, і вперше в її посмішці з’явилася теплота. Потім Сесілія помахала рукою і зникла.
Мікаель залишився сидіти за кухонним столом. Разом з деякими іншими, у переліку членів сім’ї, що були на острові в день зникнення Харієт, ім’я Сесілії Ванґер було виділене жирним шрифтом.
Якщо знайомство з Сесілією Ванґер в цілому виявилося приємним, то зустріч з Ізабеллою Ванґер залишила протилежне враження. Матері Харієт тепер було сімдесят п’ять років; як і застерігав Хенрік, вона виявилася дуже стильною жінкою, що трохи нагадувала Лорен Беколл[38] на схилі віку. Мікаель здибався з нею якось уранці, прямуючи до «Кафе Сусанни». Худенька, в каракулевій шубі і відповідному капелюшку, з чорною тростиною в руці, вона була схожа на старіючого вампіра; як і раніше вродлива, але отруйна, мов змія. Ізабелла Ванґер вочевидь поверталася додому з прогулянки. Вона окликнула його з перехрестя:
— Послухайте, юначе. Підійдіть-но сюди.
Мікаель розглянувся на всі боки, прийшов до висновку, що цей поклик в наказовому тоні звернений саме до нього, і підійшов.
— Я Ізабелла Ванґер, — заявила жінка.
— Доброго ранку, мене звуть Мікаель Блумквіст.
Він простягнув руку, але пані її мовби не помітила.
— Ви той тип, що порпається в наших сімейних справах?
— Я той тип, з яким Хенрік Ванґер уклав контракт, щоб я допоміг йому з книгою про сім’ю Ванґер.
— Це не ваша справа.
— Що ви маєте на увазі? Те, що Хенрік Ванґер запропонував мені контракт, чи те, що я його підписав? У першому випадку, гадаю, вирішувати Хенрікові, а в другому — це моя справа.
— Ви чудово розумієте, що я маю на увазі. Мені не подобається, коли хтось порпається в моєму житті.
— Гаразд, я не буду порпатися конкретно у вашому житті. Про решту вам доведеться домовлятися з Хенріком Ванґером.
Ізабелла Ванґер раптом підняла тростину і ткнула наконечником у груди Мікаеля. Поштовх був несильним, але від здивування він відступив на крок.
— Тримайтеся від мене подалі.
Ізабелла Ванґер розвернулася і пройшла до свого будинку. Мікаель залишився стояти з відчуттям, ніби щойно зустрів персонажа з коміксів. Підвівши погляд, він побачив у вікні кабінету Хенріка Ванґера. У руці в того була філіжанка з кавою, яку він тут-таки іронічно підніс угору, показуючи, що п’є за здоров’я Мікаеля. Мікаель пригнічено розвів руками, похитав головою і попрямував до кафе.
За перший місяць у Хедебю Мікаель здійснив тільки одну поїздку — в бухту озера Сильян. Він позичив у Дірка Фруде «мерседес» і вирушив через снігові завали, щоб навідати інспектора кримінальної поліції Ґустава Морелля. Мікаель намагався скласти собі уявлення про Морелля, спираючись на матеріали поліцейського розслідування; зустрів же його жилавий старий, який пересувався неквапом, а говорив ще повільніше.
У блокноті, що його Мікаель прихопив із собою, було записано з десяток питань, які виникли за час читання поліцейських матеріалів. Морелль детально відповів на всі. Під кінець Мікаель відклав блокнот і признався, що питання були лише приводом для зустрічі з комісаром, що вийшов на пенсію. Насправді йому хотілося поговорити з ним і поставити єдине важливе питання: чи було в поліцейському розслідуванні щось таке, що не відбилося в матеріалах справи? Можливо, у Морелля тоді виникала якась думка або інтуїтивне відчуття, якими йому
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чоловіки, що ненавидять жінок», після закриття браузера.