Читати книгу - "Пароль «Dum Spiro…»"

нам, усім людям?

Буде праця попереду, будуть грізні шторми. Але що б не сталося — кораблю нашої дружби йти вперед.

Без страху вдивляюся в Майбутнє. Я все такий же. Як і раніше, вірний нашому девізу: «Dum Spiro…». Поки живу… Поки дихаю…».

ДО МОЇХ ЧИТАЧІВ

Книга, з якою ви щойно познайомились, задумана відразу після виходу розвідгрупи «Голос» із ворожого тилу.

Січень сорок п'ятого року. Відповідальне завдання командування нами успішно виконане, і вперше за довгі воєнні роки в мене з'явився вільний час. Я відчув потребу осмислити все, що мені й моїм товаришам довелося побачити, пережити.

Осмислити і розповісти…

Але кому? І як?

На художню розповідь я не зважувався.

Про публікування документальної повісті тоді не могло бути й мови. Розвідник, виконавши своє завдання, надовго — іноді назавжди — залишається невідомим, безіменним.

Все це я добре розумів, і все ж — і все ж списав чимало паперу, адресуючи свої записки лише одному читачеві — самому собі.

Згодом інші справи, події — і радісні, й сумні — надовго, на десятиліття затримали роботу над рукописом. Я згадав про нього, коли в пресі з'явилися розповіді про діяльність групи «Голос» у тилу ворога і були названі наші справжні імена.

Потім на телевізійні екрани вийшов «Майор Вихор». Нема потреби переповідати зміст фільму. Нагадаю лише, що герої його ціною власного життя врятували древню столицю Польщі — Краків. І хоча фільм художній, герої його збірні, чимало епізодів і трагічний фінал вигадані — багато глядачів, не без підстав, здогадалися, що в ньому йшлося про діяльність групи «Голос».

І от листи. Листи на адресу моїх товаришів. І на моє ім'я. Пишуть піонери, комсомольці, земляки-металурги, молоді воїни і ветерани війни. Пишуть із різних куточків Радянського Союзу, із братніх соціалістичних країн. Понад сім тисяч листів. І майже в кожному запитання: «Як усе було насправді?»

Як це було?.. В листі не розповіси. Спершу я намагався відповідати всім, та незабаром переконався, що це мені не під силу. Залишалося одне: знову — на цей раз у співавторстві з літератором Борисом Хандросом — засісти за давні нотатки. В пригоді також стали фронтові документи, які збереглися з тих часів, листування різних років…

Так народилась документальна повість «Пароль «Dum spiro…», «Dum spiro — spero» — «Поки дихаю — сподіваюсь», «Поки живу — борюсь». Саме ці слова, як уже знає читач, стали своєрідним паролем для зв'язку між нашою розвідгрупою і керівництвом польського патріотичного підпілля в Кракові.

Користуючись нагодою, хочу сердечно подякувати всім, хто допомагав мені в роботі над книгою, зокрема: Кудрявцеву Владиславу Петровичу, Шаповалову Олексію Трохимовичу, моїм польським друзям — Владиславу Бохеиеку і Юзефу Зайонцу, авторам численних листів, які спонукали мене взяти перо, читачам, чиї побажання і слушні зауваження враховано у цьому виданні.

Примітки

1

Назва хутора змінена.

2

Прізвище змінене.

3

Гуралі — польські горці. Одягом, побутом нагадують наших гуцулів.

4

Врубель — по-польському — горобець.

5

Народові сили збройні. Загони НСЗ активно співробітничали з німецько-фашистськими загарбниками, які їх використовували для розправи з демократичними силами руху Опору і перш за все — з комуністами.

6

Тепер м. Хмельницький.

7

Бескиди — лісові хребти, передгір'я Карпат.

8

15 вересня 1973 року я одержав від неї лист:

«Шановний Євгене Степановичу! Хай Вас не дивує, що пишу тільки тепер, хоч Ваша книга вийшла давно. Справа в тому, що мої приятелі, які проживають у Києві, надіслали мені Вашу книжку і звернули увагу на те, що в ній сказано про Яшу Мигердичева, що і про мене є дещиця в книзі, хоч прізвища і не названо. Повість прочитала з хвилюванням. Багато згадалося. Спасибі Вам і Вашим бойовим друзям за все, що Ви зробили в боротьбі за нашу радянську землю. Спасибі Вам за те, що Ви добрим словом згадали Яшу Мигердичева. Він завжди, а особливо під час війни, з великою душевною щирістю дбав про дітей-сиріт, був для них справжнім батьком — мудрим, справедливим, сердечним.

Та вже нема Яші Мигердичева. Він помер на 56-у році життя, залишаючись до останнього дня директором Вольського дитячого будинку в Саратовській області. Недавно зустрілась з трьома товаришами, які особисто знали його: добру пам'ять залишив він у багатьох серцях людей, довго житиме в своїх дітях.

З повагою Т. М, Любарова».

9

Ольга про це розповідала так: «Від капітана мене відділяла лише стінка з дощок, і я дуже боялася, щоб він чимось не видав себе. На допиті, як це не дивно, мої відповіді співпадали з відповідями господаря. Коли нас виводили з подвір'я, я заспівала, даючи: шати капітанові, що небезпека минула».

10

Пляцувка — пост, найменший організаційний осередок Армії людової. Тут зустрічалися підпільники і партизани.

11

Армія людова — раніше Гвардія людова — озброєна організація, створена польськими комуністами в роки другої світової війни для боротьби проти німецько-фашистських окупантів.

Людвик Варинський (1856–1889) — засновник першої польської марксистської партії «Пролетаріат».

12

Прізвища співробітників абверу (Отман, Комахов) змінені.

13

КРО — контррозвідка.

14

«Смерш» — радянська військова контррозвідка «Смерть шпигунам».

15

Армія крайова — збройна організація, створена на території Польщі польським емігрантським урядом для посилення свого впливу серед народу. Але низові ланки АК часто вели боротьбу проти німецько-фашистських окупантів у співдружності з загонами Армії людової.

16

«Дзеннік Польскі», № 14, січень 1965 р.

17

Юзеф Зайонц. Шли бои. М., Воениздат, 1968, стор. 187–188.

18

И. С. Конев. Сорок пятый. Издание 2-е, исправленное и дополненное. М., Воениздат, 1970, стор. 32–33.

19

Плани прямого фізичного знищення польського та інших слов'янських народів розроблялися Гітлером задовго до початку другої світової війни, як складова частина біснуватої ідеї про світове панування арійської раси і про завоювання «життєвого простору» для третього рейху.

«Наша сила, — заявив Гітлер у промові, виголошеній 22 серпня 1939 року в Оберзальцбурзі на нараді головнокомандуючих вермахту, —