Читати книгу - "Карнавал у Марокко"

166
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 50 51 52 ... 107
Перейти на сторінку:
Ота перекопував себе, що тут весело, що йому теж весело… але раптом зрозумів, що все це неправда, що він нічим не втішається, що він не веселий, не щасливий, бо Джоанна — погань.

Ота встав і знову кинувся у хвилі. А тоді дивився на пари, які тaнцювaли в купальних костюмах, притулившись одне до одного. Репродуктор дико верещав. Ота побрів якнайдалі від цього місця, щоб не чути репродуктора. Дійшов аж до скель, які замикали з лівого боку пляж, але репродуктор було чути й тут. Ота видерся на скелі, зліз по той бік додолу й знову видряпався нагору, на інші скелі, проте репродуктор усе ще було чути, і це його дратувало, бо він не міг забути тих, які тут танцюють і веселяться. Ота виліз на третій, четвертий гребінь. Нарешті стало тихо. Він сів і задивився на океан. Глянув праворуч — пляжу вже не було видно. Подивився ліворуч, униз і побачив на піску серед скель двох закоханих.

Вона була білява, як Джоанна, а він чорний, як Гадюка. Ота відвернувся й подумав, що нітрохи не здивувався б, якби виявилося, що то справді Джоанна і Гадюка. Тепер уже може бути все… Але зрештою це дуже добре, що він вчасно розібрався в усьому. Принаймні знатиме, хто його оточує і з ким йому треба спілкуватися. Це корисно — знати, хто твій ворог. А Джоанна його ворог, і нічого тут не вдієш.

Він згадав Каміля, який, без сумніву, знав це — і навіть попереджав його! — який, без сумніву, знає ще багато чого і, можливо, розповів би, коли б його запитати. «Але я краще не питатиму, з мене досить і цього. А ввечері вийду на ринг, на зло їй! І нокаутую Гадюку, бо я тепер трохи знаю цього негідника, знаю, як його атакувати й чого від нього можна сподіватись. Правду кажучи, я тепер набагато сильніший, бо мені відкрились очі, і я вже не втрачу розуму, коли з'явиться ця… ця…»

Ота поволі рушив назад. Наближаючись до пляжу, він щораз виразніше чув голос Моріса Шевальє, який линув з репродуктора:

Париже, я люблю тебе,

Я люблю тебе,

Люблю безтямно,

Як коханку.

Ота ладен був повірити, що старий Моріс хоче, аби його почули аж у Парижі. Від цього можна було збожеволіти. Він зачинився в кабіні роздягальні, однак голос співака долинав і туди. Ота похапцем одягся. Виходячи з воріт купальні, побачив, що до міста, огинаючи кладовище, веде зручна дорога, і пішов по пій. Шевальє все що намагався зв'язатися з Парижем без телефону й радіо. У вестибюлі готелю. сидів Марсель Петіжан, чемпіон Ельзасу.

Він сидів у кріслі, біля ніг його стояв чемоданчик, на шиї — пов'язаний лимонний шарф. Почувши за спиною кроки, Марсель повернув худе обличчя з переляканими очима.

Оті здушило груди, він ледве дихав:

— Що з тобою?

— А що? Нічого.

— Ти повернувся?

— Так.

— Ждеш Монді?

— А тобі яке діло? Може, я жду Фавлера, може, хочу роз'юшити йому носа. Ну чого ти на мене витріщився?

— Нічого, — відповів Ота. І пішов до сходів, наче загіпнотизований. Проте його загіпнотизували не Марселеві голодні очі, а думка про Каміля.

Кілька секунд він постояв перед Камілевими дверима, однак не міг вирішити, заходити чи ні. Нарешті подумав, що Каміля, мабуть, все одно немає в кімнаті. З його боку це була легкодухість, бо Каміль таки був там, але він, Ота, не наважився ввійти і сказати: «Знаєш останню новину? Повернувся Марсель і проситиме у Фавлера пробачення, тож тебе, Камілю, мабуть, і справді виженуть, бо ти стара напівсліпа шкапа й не приваблюєш уже публіку!»

Він пішов до своєї кімнати. Маріо, на щастя, не було. Ота сів на постіль, закурив сигарету, але забув про неї. Коли сигарета догоріла до пучок пальців, він кинув її на підлогу й довго розтирав черевиком. Мов черв'яка. Мов бридкого черв'яка, якого, можливо, звуть Ота Скала. Потім зібрав свої речі — мило, зубну щітку, пасту, помазок, леза… Все це вмістилося в паперовий мішечок, який валявся на ліжку Маріо, до половини заповнений липкими фігами. Ота висипав фіги на ліжко і склав у мішечок свій убогий скарб.

З цим багажем він і пішов униз. Біля дверей Каміля вже не зупинявся, й це зпову з його боку була легкодухість, бо він не наважився увійти і сказати: «Камілю, я з тобою прощаюся. Ситуація склалася так, що або ти, або я…» Каміль, певно, почав би його відраджувати, й це ні до чого не привело б.

Крісло у вестибюлі було порожнє; мабуть, повернувся Монді або Фавлер, повів Марселя до своєї кімнати і тепер дресирує його, як песика. Ні, Марсель нізащо не затопить Фавлерові в пику, Марсель задоволений, що його прийняли назад.

Перед готелем Ота зустрівся з Маріо.

— Маріо, — схопив він його за лікоть, — я взяв твій мішечок.

— Bon[22], — мовив той. — А фіги не взяв? Вони дуже…

— Ні. І я з тобою прощаюсь. Іду геть.

— Та ну? — здивувався Маріо. — Тоді хай тобі щастить.

— І тобі теж! Передай привіт Камілю! — Потім обернувся ще раз: — Ходімо зі мною, Маріо!

Маріо зареготав:

— Хи-хи! Куди? Світ за очі?

— Ні. Тільки до кафе. Я пригощу тебе першосортним чаєм. На прощання.

Маріо сказав, що він «за», й вони цілу годину просиділи в саду — гомоніли, милувалися річкою Бу Регрег, білим, наче з цукру, містом Сале, лелеками на вежі, суднами з полатаними вітрилами й щоглами, які вклонялися океанові. Це було прекрасно, тим прекрасніше, що Маріо молов усякі нісенітниці і Ота міг сидіти й думати тільки про те, що все прекрасно. Зрештою й ця історія з Джоанною скидається на дуже милий жарт: боксер-слюсар збожеволів через пасторову доньку; він бачив у ній янгола, а вона виявилася шльондрою…

Коли вони прощалися, Маріо на секунду затримав Отину руку в своїй.

— Пусти! — засміявся Ота. — Це єдине, що у мене ще лишилося.

— Зараз, — мовив Маріо. Він не сміявся. — Признайся, куди ти йдеш? Знаєш… я, мабуть, теж пішов би з тобою.

Ота не знав, що думати про цей жарт Маріо.

— Ти? Чому? Адже все так прекрасно.

— Ще б пак… — усміхнувся Маріо, відвертаючи погляд, і Ота раптом зрозумів, що це зовсім не жарт. — Тільки я не такий ідіот, за якого мене мають. За якого ви мене маєте тут усі.

— Бачиш… — сказав Ота, дивлячись на кінчики своїх тенісних черевиків, які стояли навпроти кінчиків черевиків Маріо й були

1 ... 50 51 52 ... 107
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Карнавал у Марокко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Карнавал у Марокко"