Читати книгу - "Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі"

палаці, тільки просив, щоб привели і його бідну матір. І жив собі чесно.

Дізнався про все, що сталося, Кривда. Ходив він мандруючи, біду причиняючи. Прийшов Кривда до брата і питає:

— Правдо, як ти став таким багатим?

— Сказав би тобі, та шкодую — ти мій брат.

— Не шкодуй мене, скажи!

— Я роздобув своє багатство під шибеницею, там, де ти залишив мене. Але тобі туди йти не раджу.

— Та коли так, я тебе й не звідаю…

Ще тої ночі Кривда побіг під шибеницю, сів і сидить. А перед тим дав собі обрубати руки, виколоти очі.

Сидить Кривда під шибеницею, чекає багатства. Раз лиш уночі прилетіли ворони.

— Що нового? — питає один.

— Та що? Підслухав хтось нашу розмову й вилікував царицю.

— Ану перевіримо, чи тут когось немає! Може, хтось знову нас підслуховує! — каже другий ворон.

І почали перевіряти. Кривда притулився до стовпа.

— Ага, ти тут, голубчику! — крикнули ворони. — Добре, що ти тут! Давно тебе чекаємо! Ти кривдив людей, брата погубив, нас думав обдурити! Тепер звідси живий не підеш!

Прив'язали ворони на шию Кривді мотуз і підтягли вгору. Потім взяли таблицю й написали: «Хто лихою дорогою ходить, на такій і пропадає!»

Так Кривда домандрував, а Правда живе й нині.

Про багача і наймитів

В одного багатого було два наймити. Роблять ото вони, як воли, а їсти — хліб сухий та вода. А хазяїн ще й лається:

— Що вам треба, я ж не ївши лягаю.

Але наймити спостерегли: як тільки полягають спать (а спали вони долі на соломі), то згодом хазяїн устає, сідає, їсть — уплітає сало, булку. А багатій той був дуже богомільний.

От і нарадилися наймити: темної ночі провчити багатія.

Тільки-но полягали, ще й не поснули, устав хазяїн, сів — жере, аж чавка. У кутку цебро стояло, де картопля товклася свиням, і така товкачка здорова. Устав тихо один з наймитів, узяв товкачку, як упече його по голові, так і полетів той під стіл. Швидко товкачку в цебро і ліг. Такий крик знявся! Засвітили. Звели хазяїна. Він ледве на ногах тримається.

— Що, як, хто?

А наймит:

— Ну, так і є. Мабуть, ви їли?

— А хіба що? — пита хазяїн.

— А що ж, не знаєте? їсти потемному не можна. Потемок ото і почастував вас. Він ще і вб'є вас колись.

Перестав багатій їсти один. Почав їсти разом з усіма. І наймитам покращала їжа.

Про бідного багача

Жив бідний чоловік. Ліг він якось спати, та не міг заснути. Лежав і думав: «Чому бідним тяжко на світі жити? Чому багачі забирають гроші від бідних людей? У одного багатство, маєток, і він ще відбирає гроші від бідних. Якби я був багачем, то не так би жив. Я би і сам жив, і іншим би давав». Коли він так думав, почув якийсь голос:

— Бери гаманець і будеш багатим. У ньому лише один золотий, але як ти його візьмеш, то відразу появиться другий. Набери, скільки хочеш, і кинь гаманець у ріку. Доки не кинеш гаманець, не можеш нікому дати ні один золотий, бо всі твої гроші стануть черепками.

Мало не здурів той чоловік від радості, коли запалив світло і увидів на столі гаманець. Узяв один золотий, а на його місці видить другий. Почав тягнути гроші, думаючи: «До ранку натягну стільки золота, що буде і мені, і другим людям. А вже тоді кину гаманець у ріку».

Та вранці подумав собі: «Велика купка грошей, але чому ще одну таку купку не натягнути за один день. Буде мені, буде й людям». Але коли прийшов вечір, жаль стало метати гаманець у ріку. Подумав, що зробить се вранці. Не спав цілу ніч і тягнув гроші із гаманця.

Вранці захотів дуже їсти. У хижі нічого не було, а купити не міг, бо всі гроші стануть черепками. Кинути гаманець у ріку і того ранку пошкодував.

Так пройшов тиждень. Чоловік від голоду заслаб, але з гаманцем жаль йому розлучитися. «Хто би грошам не радий?» — думає собі.

Коли дуже зголоднів, поніс гаманець до води. Та не кинув його. Пошкодував. І знову вернувся до хижі і почав тягнути золоті монети. Так і умер з гаманцем у руках серед великих куп золота. Ні собі, ні другим людям добра не зробив. Золото засліплює людей, робить їх зажерливими і нещасними.

На сьому казці кінець.

Про бідного парубка і Марка багатого

По великому шляху, що ним їздили чумаки у Крим по сіль, їхав багатий купець Марко, а за ним тягнувся караван з дорогим крамом.

Купець той був такий багатий, що його знали і за горами, і за морями, і в нашій стороні. Якось переїздив він через невелике село, і трапилася з ним тут така оказія.

Тільки ступив він коло воріт, як назустріч йому вибіг чоловік і почав благати піти до нього за кума. Марко спочатку страшенно розгнівався на мужика за таке зухвальство, а далі й згодився, подумавши: «Може, це який щасливий знак».

Покумував, погуляв купець, залишив подарунків хрещеникові та й поїхав. Їде багатий Марко, люльку покурює та на караван поглядає, що в'ється за ним на цілу версту.

Як почало смеркати, в'їхав він у свій город, зустріли його горожани з хлібом-сіллю і провели аж до його палацу. Марко наказав погонщикам розвантажити караван, а сам, повечерявши добре, заснув. Спить Марко і сниться йому сон, що прийшов до нього хрещеник і каже:

— Слухай, Марку, все твоє багатство колись моїм буде.

Розгнівався Марко та як закричить, а потім злякався, лежить і не ворушиться. Коли бачить — опускається над ним величезний птах, та такий великий, що й сонце від Марка заступив, і стало темно, як в осінню ніч, лише кігті виблискують.

Зачепив птах кігтями Марка за шовковий пояс і поніс над землею. Чує Марко, що тіло його вже не тіло, а дерев'яна колода. Летів, летів птах з ним над землею, а от вже й море під ними.

Птах кігті і розпустив. Похолов Марко, і серце в нього мало не вискочить: так б'ється, як у впійманого зайця.

Летить він донизу швидко-швидко, ось уже і вода. «Пропав», — думає. Коли ні — впав, і не забився, і не в воді.

Прокинувся купець Марко і не спав уже до самого ранку. Все йому хрещеник не йде з голови: зажурився купець, що втратить багатство. Вдень ще сяк-так забувався. Та