Читати книгу - "Тінь перемоги"

створені, не можна повідомляти навіть у таємному документі. Тому Жуков черкає недописане звернення до військових рад Північно-Західного та інших фронтів і звертається до військових рад округів.

Потім у готовий документ між рядків дрібними буквами додано ще одну адресу: «Копія наркому Внутрішніх справ». Жуков за п'ять місяців болісних роздумів не спромігся скласти список тих, кого в першу чергу слід оповістити про початок війни. Перед війною Жукову не прийшла в голову думка, що в момент її початку треба про це повідомити прикордонним, конвойним, охоронним, оперативним та інших військам НКВС. Але в останній момент Жуков схаменувся, згадав про чекістів і вписав відомство Берії в число адресатів.

Але Жуков не згадав народного комісара Військово-Морського флоту. Тут, у Москві, з будівлі Генерального штабу в будівлю НКВС на Луб'янці народному комісару Внутрішніх Справ Лаврентію Павловичу Берії терміново передають копію директиви начальника Генерального штабу Жукова, щоб Берія знав: війна почалася! Але тут же в Москві таку ж копію не передають народному комісару Військово-морського флоту адміралу Кузнєцову.

Правда, знизу під документом приписано: «Знята копія від руки одному прим. і вручена капітану 1 р. Голубєву - НКМФ. Розписка на звороті». У критичні хвилини та години ця директива не була передана флоту. Хтось потім від руки переписував каракулі Жукова і доставляв директиву в наркомат ВМФ.

Жуков не згадав про начальника Головного управління ППО і начальника Головного Управління ВПС. Тому директиву Жукова не передали до Головного управління ВПС, і в Головне управління ППО - теж не передали. Про них стратег просто по-людськи забув.

Далі після перерахування адрес розсилки - дата і час 22.6.41. 7.15. Так що 7 година 15 хвилин це не час, коли директиву передали в округи. О 7 годині 15 хвилин Жуков тільки сів її писати і в лівому верхньому кутку поставив час. Директиву ще треба скласти, а потрібні слова як на зло не йшли. Потім її треба передати шифрувальникам. Їм теж потрібен час на те, щоб документ зашифрувати. А потім його треба віднести на вузол зв'язку. Його треба передати. Його треба прийняти і розшифрувати...

А в цей час давно горіли аеродроми. А в цей час чекісти хапали тих небагатьох льотчиків, які на свій страх і ризик встигли підняти літаки в небо, вступити в бій і повернутися живими на землю. До військ дійшла поки лише директива Жукова № 1: на провокації не піддаватися! Той, хто вступив у бій, провокатор. Тому тут же на аеродромі серед палаючих літаків і розривів боєприпасів чекісти відбивають нирки, щоб іншим не кортіло на провокації піддаватися.

І поки у військах кожен робить те, що прийде на думку, Жуков болісно складає документ. Він черкає, зверху пише щось інше, знову черкає, осторонь пише щось зовсім інше і стрілкою показує, куди цю вставку вписати в текст. Не маючи часу й можливості чекати вказівок від великого стратега, командувачі фронтами й арміями генерали Кузнєцов, Павлов, Черевиченко, Кирпонос були змушені перевищувати повноваження й порушувати злочинні заборони Жукова. Вони віддавали свої власні накази «діяти по-бойовому». А це означало: централізоване управління Червоною Армією втрачене. Така ситуація нашими трибуналами у всі часи кваліфікувалися як злочинна халатність і каралися розстрілом.

Після війни Жуков валив провину на Павлова, Кузнєцова, Кирпоноса та інших командувачів округів. Але чи вони винні?

Диригент репетицій не проводив, ноти виконавцям не роздав. Ноти були опечатані, і доступу до них у виконавців не було. Диригент навіть не повідомив, що належить виконувати. Розпочався концерт, а диригента немає. Кожен музикант, діючи по-бойовому, виконує те, що йому подобається: хто «Танець з шаблями», а хто - «Вмираючого лебедя». Наш оркестр закидали тухлими яйцями. І тут з'являється геніальний майже святий диригент. Весь у білому. І він виносить свої оцінки. І він у своїх виконавців теж тухлі яйця кидає. І він розповідає про нестачу освіти у виконавців, і про те, що інструменти погані.

І ми віримо диригенту в білому. Ми ліпимо йому пам'ятник і навіки покриваємо ганьбою тих, хто хоч щось робив, коли Жуков не робив нічого.

Так от. Управління Червоною Армією було втрачене не на рівні командувачів військових округів, а на рівні Генерального штабу. Управління Червоною Армією було втрачене не в перші хвилини війни, а до її початку. В перші години війни Жуков не давав Червоній Армії ніяких вказівок, про те, що потрібно робити в разі нападу. Але й перед війною Жуков не давав ніяких вказівок військовим округам, що треба робити у разі раптового нападу. Отже, Червона Армія була некерованою не тільки з перших миттєвостей війни, а й до її початку.

2.

Жуков мав ще одну можливість оповістити війська про початок війни: оголосити мобілізацію. Маршал Радянського Союзу І. Х. Баграмян повідомляє, що перед війною був наказ: по німецьких літаках не стріляти. І було роз'яснення: відкривати вогонь можна при оголошенні мобілізації. (Так йшли ми до перемоги. Москва. Воениздат 1988. Стор. 46)

Хто ж відповідає за мобілізацію? Генеральний штаб і особисто начальник Генерального штабу. Мобілізацію готує Генеральний штаб, а проводиться вона за рішенням вищих органів державної влади. Однак обов'язок начальника Генерального штабу в тому, щоб цій самій владі підказати і нагадати: пора!

Вся вища державна влада - Сталін. Повіримо Жукову: Сталін перелякався і не знав, що робити. Ну, так підкажи йому! Прояви ініціативу! Скористайся мовчанням Сталіна, як знаком згоди. А якщо згоди Сталіна немає, перевищуй повноваження! Генерал армії Павлов повноваження перевищив. Він не мав ні розпоряджень Москви, і не було Сталіна поруч з ним. А Жукову не треба кричати в мертву телефонну трубку, йому не треба писати і шифрувати послання Сталіну. Жуков перебуває в кабінеті Сталіна, тут зібрано все Політбюро. Якщо всі ці діячі не знали, що робити, то Жукову слід було кричати: я оголошую мобілізацію! Хто проти? От і все. Хто б заперечив? А якщо б заперечив, то на нього і впала б відповідальність за зволікання. А так зволікання в оголошенні мобілізації навіки